Завидний холостяк - Iрина Давидова
***
- Настя, Дмитре на місці? - запитав по внутрішньому зв'язку.
- Так, Микита Тимофійович.
- Хай зайде. І зроби нам каву, будь ласка.
- Звісно.
Я відкинувся в кріслі та виставив перед собою праву руку. Трохи незвично відчувати обручку на безіменному пальці. Я в принципі тільки обручку і носив. Тоді, років двадцять тому. І зараз знову. Стиснув руку в кулак і посміхнувся.
Місяць пройшов, а я як молодик натішитися не можу.
У двері постукали, і в наступну секунду в кабінет увійшов похмурий Діма.
- Ти досі дуєшся?
- Я не дуюсь, я констатую факт.
- Який ще факт, ти придурок? Я одружений чоловік. А ось ти, вічно шукаєш привід.
- Ірка все бачила, - зазначив він, присівши в крісло навпроти.
- Тобі не здається, що Ірка лізе не у свою справу? І взагалі, якось дивно, що вона повідомила тобі це після мого весілля.
Друг знизав плечима.
- Нічого дивного, може забула. А ось ти... скажи, ти спав з Настею?
- Діма, ти забуваєшся. Ще піди це моїй дружині скажи.
У двері постукали. Настя увійшла в кабінет під пильним поглядом Дмитра.
- Ваша кава, Микита Тимофійович.
- Спасибі, Настя.
Вона поставила чашку перед Дімою і навіть не глянула на нього.
- Чого-небудь ще?
- Ні, йди.
Я дочекався, коли вона вийде і знову подивився на друга.
- Настя нещасна, невже ти не бачиш, Дім?
- Може вона нещасна з тієї причини, що ти одружився?
Я закотила очі та від злості голосно видихнув. Навіть проричав.
- Ти зовсім вже? - він у відповідь промовчав, а я скривився в усмішці. - Хочеш правду? Тоді слухай. Я запитав її про те, чи кохає вона тебе. Ось в той момент і увійшла в кабінет Ірка, коли я Настю тримав за руку. Хочеш знати, чому я поставив їй це питання? Тому що в її очах немає щастя. У неї в суботу весілля, а ти не помітив, що вона взагалі не посміхається. І тоді, вона була такою ж. Дивно, але ж наречені щасливі вийти заміж за коханого. А може все, тому що її наречений їй не коханий?
- Вона в розладі з батьком.
Я примружився, уважно дивлячись на Діму.
- У нього компанія на межі банкрутства, ось він і намагається видати її за людину, яка врятує бізнес.
- Не розумію. А чому тоді Настя у нас працює?
- Вона не живе татовим коштом. Сама заробляє собі на життя.
- Тоді чого ти тупиш?
- А що я можу зробити, Микит?
- Як мінімум взяти під своє крило. Їй же чоловічий захист потрібен. Ну і як максимум - не дати їй вийти заміж за якогось мудака. Вона ж буде нещасна з ним. Або ти хочеш, щоб твоя кохана жінка лягла під іншого.
- Чорта з два!
- Ну ось же. Зроби так, щоб вона тобі довірилася. Не дозволь їй зіпсувати собі життя.
- Добре, я подумаю, що можна з цим зробити.
- Ось і подумай, - я взяв свою чашку і відпив трохи кави, - ніхто краще Насті не готує цей напій. Ну, хіба що моя дружина.
Діма посміхнувся і теж відпив зі своєї чашки.
- А у тебе, як справи вдома?
- Все чудово. Коли тебе дружина зустрічає з роботи, хочеться скоріше повертатися додому. І в Аліни якийсь новий залицяльник з'явився. Їй зараз взагалі не до нас.
- Послухай, Микит, а що у справі Каті? Знайшли його?
Катя. Катя безмозка дурнюня, яка намагалася привернути мою увагу, в результаті нажила собі іншу проблему. Смерть.
Тоді, в день весілля вона дзвонила мені, знову плакала і просила приїхати. Тільки ось в той раз я не повірив їй, по її ж дурості. Вона обманювала мене, і намагалася повернути. Я тоді вівся на її сльози, але не цього разу. Не тоді, коли їй дійсно потрібна була допомога.
Чи звинувачував я себе? Ні. Якби раніше вона не грала в іграшки, то в потрібний момент я опинився б поруч. Вона сама винна в тому, що сталося. Хоча мені її шкода. На Катю дійсно напали того вечора. І як повідомлялося пізніше, вона прийшла в бар відзначати моє весілля.
- Знайшли. В СІЗО зараз.
- Ти хоча б не звинувачуй себе.
- Ні, не звинувачую. Вона просто грала не в ті ігри, чим і поплатилася.
Життя не перестає нас дивувати. І те, що сталося з Катею це лише з її вини. Вона зробила все, щоб я перестав їй вірити, і в найпотрібніший момент вона залишилася зовсім одна. Але ж її можна було врятувати. Можна, але на жаль, не врятували. Нікому було.
Звичайно, я її поховав і повідомив про це Риті, щоб між нами не було недомовок. Я не міг не поховати Катю. Та й хто, якщо не я?
Сумно від усього цього. Все ж, ми зустрічалися з нею більше ніж рік.
Припаркувавши автомобіль біля будинку, вийшов на вулицю і розім'яв затеклі м'язи. Квітень цього року виявився досить теплий. Потрібно буде витягнути ввечері Ріту і прогулятися до озера. У нас тут чудові місця.
На вулиці ввімкнулося світло, і я поспішив піднятися сходами, щоб швидше побачити дружину.
Ріта якраз чекала мене біля входу.
- Привіт, - видихнула вона, коли я згріб її у свої обійми.
- Привіт, кохана. Як справи?
- Нормально все. Ти дуже зголоднів, або прогуляємося?
Я посміхнувся, заглядаючи їй в очі.
- А я якраз хотів запропонувати тобі те ж саме.
- Чудово. Тоді зараз, - вона почала надягати куртку, а я спостерігав за її обличчям. Щось з Рітою було не так.
Дочекавшись, коли дружина одягнеться, відкрив для неї двері й ми вийшли на вулицю. Тепле повітря. Дивовижна погода для початку квітня.
- До озера?
- Давай.
Ми пішли по стежці, повз красиво підстрижених кущів, минули фруктовий сад і нарешті вийшли до невеликого берега нашого особистого озера. Воно штучне. Коли я купив будинок з величезною ділянкою, то подумав, що розбити озеро на території будинку було б чудовою ідеєю. Так і сталося. Тут росли очерети, латаття, і різні підводні рослини. Також ми запускали сюди рибу. Я її не ловив, але водойма повинна кишіти життям, як мені здається.
Зупинившись в декількох метрах від води, я присів на лаву, і захопив до себе на коліна Ріту.