Моя ніжна крутихвістка - Марина Тітова

— Полуничко наша, де зникла? В мене тут таке відбувається, таке! — залепетіла. — Але все потім розповім. Не маю зараз часу. На мене чекають.

— Я вже в курсі, що ти на побачення пострибала, — усміхаюся лагідно. Саме той момент, коли рада за подругу, але не дуже.

— Ну тоді до завтра! Вже завтра відчитаю тебе за те, що залишила мене, а сама на таксі вшилася. Однак для мене було так й краще. Все. Кінець зв'язку. Побігла, бо там Ярчик зачекався вже.

...Послухавши швидкий потік гудків, задерев'яніла. Не зуміла б зараз помножити бодай два на два.

До кого вона побігла? "До Ярчика"?! До якого це Ярчика? Що це все в біса означає? Вона на побаченні з...

Не розуміючи до кінця, що роблю, натискаю на виклик на контакт "Ярик побачення"...  Яке ж дратівливе це слово "побачення"!

Затамувавши подих слухаю гудки. Один. Другий. Третій... П'ятий... Сьомий...

Не відповідає. Та я не здаюся і вдруге натискаю виклик. Але тепер він відбиває його на першій же секунді і щось мені здається, що не випадково.

А щоб вам пусто було! Ах ти ж когут общипаний! Однією сракою на два базари закортіло?!