Аріанель - Arachne

З цими словами вони продовжили свій шлях, знаючи, що попереду їх чекають ще випробування, але вірячи у свою силу та єдність.

Через день шляху вони підійшли до кордонів королівства світлих ельфів, Лорінвал. Ландшафт змінився, і природа довкола стала ще величнішою і умиротворюючою, але тривога не покидала їх серця.

Лотарин, здавалося, був особливо напружений. Він часто зупинявся, прислухаючись до шепоту вітру, звуків лісу, наче щось невловиме турбувало його думки.

Нарешті він різко зупинився, стискаючи ручку свого меча.

- Вони вже близько... - сказав він, його очі спалахнули яскравим світлом. — І... з ними король Зардалон.

Еленвен і Аріанель переглянулись. Ім'я Зардалона, правителя чорних ельфів, було відоме своєю жорстокістю та безжалісністю. Його наближення означало, що остаточний бій неминучий.

Еленві! - звернувся до нього Лотарін. — Достав Аріанель у королівство Лорінвал. Скачіть швидко і не зупиняйтесь, я затримаю чорного короля.

- Але... - почала Аріанель.

- Жодних "але"! — різко вигукнув Лотарін. — Йдеться про твою безпеку. Ти маєш послухати мене.

Вдалині почувся звук копит.

- Це вони. Скачи швидше, Аріанель!

Але вона чіплялася за його руки.

- Я не залишу тебе одного!

Лотарин швидко поцілував її, потім рішуче відірвав від себе, закинув на коня і, грюкнувши долонею по крупу, крикнув:

- Еленвен, відвіз її звідси! Швидше!

Еленвен миттю скочив на свого коня і схопив поводи коня Аріанель. Він розумів, що Лотарін має рацію — затримати чорного короля і його війська міг тільки він. Але в очах Аріанель читався відчай і біль від того, що вона повинна залишити Лотаріна.

- Ми повернемося за тобою, я присягаюся! - Закричала вона, її голос тремтів від хвилювання.

Лотарин стиснув рукоятку меча і впевнено відповів:

— Я знаю, моє кохання, я чекатиму на тебе. Але зараз - їдь!

В той же момент звук копит став гучнішим, і вдалині почали виявлятися постаті темних вершників. Лотарін обернувся, його обличчя було сповнене рішучості.

Еленвен різко смикнув поводи, і коні зірвалися з місця, прямуючи вперед, подалі від небезпеки, що наближалася. Аріанель, сльози блищали в її очах, озирнулася через плече і побачила, як Лотарін оголив меч, готуючись зустріти ворогів віч-на-віч.

— Прощавай, коханий... — прошепотіла вона, відчуваючи, як вітер хвистав по обличчю, несучи її геть від Лотарина і назустріч світлому королівству Лорінвале.

Кінь Аріанель мчав уперед, несучи його все далі від поля битви. Сльози текли її щоками, але вона не могла озирнутися. Вдалині луною лунали звуки бою - дзвін металу, бойові крики і шепіт магії, що зливався з вітром.

Лотарин стояв на вершині пагорба, крізь хмари на тлі сірого неба проглядало світло західного сонця, яке освітлювало його сріблясті обладунки. Чорні ельфи наближалися, їхні очі виблискували, як вугілля в темряві, їхні клинки, виточені в глибинах гір, були гострими, як жала змій.

Король чорних ельфів, Зардалон, йшов попереду своїх воїнів, його високе, величне тіло було одягнене в темні обладунки, що переливаються пурпуром. У його руці сяяв меч із чорного обсидіана, його вістря наче поглинало світло навколо. Зардалон зупинився навпроти Лотаріна, і їхні погляди перетнулися.

- Ти вирішив стати на шляху долі, - сказав Зардалон холодним голосом. - Тобі не врятуватися.

Лотарин, тримаючи меч напоготові, спокійно відповів:

- Моя доля - захищати Аріанель, і ти мене не зупиниш.

Із цими словами він кинувся в атаку. Меч Лотарина, оточений світлом магії, виблискував у повітрі, розрізаючи темряву, мов блискавка. Перший ряд чорних ельфів, щойно встигнувши витягти зброю, був відкинутий потужною хвилею його удару. Але їх було надто багато. Вони оточували його, як хижаки, і кожен крок Лотаріна був продуманий до дрібниць. Він ухилився від ударів мечів, які свистели повз його обличчя, ухилився від стріл, що мчали, як смертоносні тіні, і контратакував з неперевершеною точністю.

Незабаром магія заповнила поле битви. Чорні ельфи почали використовувати свої темні заклинання. Вогняні кулі і тіні закружляли навколо Лотарина, але він, немов передчуваючи кожен хід, створював захисні бар'єри і відбивав заклинання, обрушуючи їх на ворогів.

Зардалон, спостерігаючи за битвою, спохмурнів. Він зрозумів, що простою силою Лотаріна не перемогти. Піднявши руку, він викликав свою магію – давню, похмуру та руйнівну. Навколо Лотаріна почав згущуватися темний туман, який повільно обплітав його, забираючи сили. Лотарин відчув, як ноги почали важчити, а дихання стало важким.

Але він не здавався. Його магія, сила дракона, спалахнула в його грудях. Він закликав вогняний вихор, який розкидав ворогів навколо, але Зардалон виявився підготовленим. Його заклинання посилилося, і темрява стиснула Лотарина, наче невидимі ланцюги. Чорні ельфи кинулися на нього з обох боків. Один за одним вони оточували його, і, незважаючи на всі зусилля, Лотарін відчув, як сили його покидають.

Останній помах меча, останнє заклинання, і Лотарін упав навколішки. Чорні ельфи накинули на нього ланцюги з магічної сталі, що блокують його силу. Він був спійманий, але його обличчя залишалося спокійним.

Зардалон підійшов ближче, дивлячись зверху вниз на полоненого Лотаріна.

- Ти програв, - прошипів король. - Вона не врятується.

Але Лотарін з холодною впевненістю глянув у його очі і відповів:

– Аріанель уже далеко. Ти спізнився.

Зардалон насупився, розуміючи, що Лотарін говорив правду. Але лють все-таки оволоділа ним, і він підняв меч, готуючись завдати удару. У цей момент Лотарін заплющив очі, знаючи, що Аріанель вже поза небезпекою, і це була його єдина перемога цього дня.

Зардалон люто замахнувся мечем, щоб завдати смертельного удару, але, коли його клинок вже майже торкнувся грудей Лотарина, сталося щось неймовірне. Спалахнуло яскраве райдужне світло, і навколо Лотарина з'явився захисний щит, що переливається всіма кольорами веселки. Удар короля був відбитий, і його меч з гуркотом відлетів убік.