Аріанель - Arachne

Еленвен, що їхав позаду, уважно спостерігав за тим, що відбувається. Він не втручався в битву, усвідомлюючи, що цей шлях Аріанель та Лотарін мають пройти разом. Їхня єдність і взаємна довіра були ключовими в цьому випробуванні. Тим не менш, Еленвен завжди був настороже, готовий будь-якої хвилини прийти на допомогу. Його рука не залишала рукояті меча, і магія була готова до дії, але він знав, що якщо втрутиться, то може порушити той зв'язок, який міцнів між ними під час битви.

Коли Лотарін і Аріанель впоралися з демонами та магами, Еленвен відчув полегшення. Він знав, що їхня сила не тільки в магії та майстерності, а й у коханні, яке робило їх непереможними.

Після того, як вони перетнули кордон земель демонів і магів, їхній шлях призвів до стародавніх руїн, прихованих у глибині темного лісу. У центрі цих руїн, на кам'яній платформі, стояв великий чорний обеліск, навколо якого витали блакитні світні нитки енергії. Ліс здавався затихлим, і навіть вітер припинив свій шепіт, ніби віщуючи щось зловісне.

Аріанель, Лотарін та Еленвен підійшли ближче, і раптом час навколо них завмер. Кожен крок уперед був як рух крізь в'язкий мед. Їхні голоси луною розносилися по порожнечі, але слова звучали спотворено, ніби сповільнювалися з кожним вимовленим складом.

Лотарин, занепокоєно озирнувшись, відчув, як магічна енергія заплуталася навколо них, і відразу дізнався, що це за пастка. Це була пастка часу — давня магія, створена, щоб заплутати свідомість і тримати душі замкненими у нескінченному циклі минулого та майбутнього.

Пастка створювала ілюзію нескінченного дня, який повторювався знову і знову. Аріанель, Лотарін і Еленвен щоразу, коли намагалися рушити вперед, виявляли, що вони повертаються до того самого місця. Час, здавалося, текло по колу, змушуючи їх проходити ті ж миті.

Пастка грала з їхніми спогадами. Аріанель бачила образи свого дитинства, але вони були спотворені - обличчя друзів та рідних змінювалися, події відбувалися інакше, ніж вона пам'ятала. Лотарину показувалися моменти його тренувань, але в кожному баченні щось йшло не так, і він знову намагався виправити це. Еленвен теж опинився під владою спогадів, де він знову переживав свою першу зустріч з Еландіном і Арахною, але щоразу результат цих зустрічей змінювався, змушуючи його сумніватися у своїй пам'яті.

 Усередині пастки простір згинали і змінювалися. В одну мить вони перебували в лісі, а наступного — на безкрайній пустельній рівнині або серед похмурих гір. Пастка намагалася збити їх з пантелику і розділити, але Лотарін і Аріанель трималися за руки, розуміючи, що їхній зв'язок — єдине, що може утримати їх разом.

Часом їм доводилося битися з ілюзорними ворогами, які з'являлися з минулого. Для Аріанель це були демони, яких вона вже перемагала, але вони виникали знову і знову. Лотарин стикався зі спотвореннями своїх страхів - тінями, які представляли його внутрішні сумніви.

Лотарін, усвідомивши, що пастка харчується їхніми сумнівами та страхами, запропонував Аріанель та Еленвену зосередитися на даний момент. Вони заплющили очі і сконцентрувалися на своєму зв'язку, на почуттях, які відчували один одного. Повільно, але вірно, ілюзії почали розсіюватись.

Незабаром, крізь усі спотворення, вони побачили слабке світло попереду — це був вихід із пастки. Зробивши глибокий вдих, вони рушили до нього, і, коли перетнули невидимий кордон, час знову потік у нормальному ритмі. Пастка втратила свою силу, і стародавні руїни залишилися позаду.

Еленвен, усе ще вражений пережитим, глянув на Лотаріна та Аріанель. "Тепер я розумію," сказав він тихо. "Ваша єдність - це не просто кохання. Це сила, яка здатна подолати навіть магію часу."

"Лісові боги, я думав що й не виберуся від туди живим", сказав Еленвен, "Ти врятував усіх нас."

Лотарін посміхнувся і похитав головою: "Ні, Еленвен, це не я один. Ми вибралися завдяки нашій спільній силі та взаємній підтримці. Якби не наш зв'язок з Аріанель і твою присутність, ми могли б застрягти там надовго."

Аріанель тихо кивнула, стискаючи руку Лотаріна. "Ми впоралися разом. Але попереду на нас чекають ще більші випробування, я це відчуваю."

Еленвен зітхнув і глянув на них обох. "Ви маєте рацію. Але тепер я знаю, що поки ми тримаємося разом, навіть найстрашніші пастки та випробування не зможуть нас розділити."

Лотарин похитав головою, " Згадай наше випробування " Дзеркальної душі " , ось де саме підступність темних сил."

Еленвен здригнувся, холод пройшов по всій спині, згадуючи це випробування.

"Передісторія випробування "Дзеркальної душі"

Коли Аріанель і Лотарін, подолавши всі перепони, нарешті забрали дорогоцінну перлину з вежі, здавалося, що їхня подорож нарешті наближається до завершення. Башта позаду, темні сили послабшали, і пара впевнено рухалася вперед. Зітхання полегшення промайнуло між ними, коли вони покинули це моторошне місце. Але в цей момент вони не підозрювали, що темні сили приготували для них останнє найхитріше випробування.

Темні маги, які століттями охороняли перлину, пов'язані з нею як фізично, а й духовно. Коли перлина покинула вежу, її сила почала слабшати, і маги зрозуміли, що тепер вони мають останній шанс – використати залишки своєї магії для створення потужної ілюзії, яка поверне Аріанель і Лотарина назад до вежі. Для цього вони вклали всю свою силу у створення просторового розлому, який вплинув на розум героїв і на сам простір навколо них.

Третього дня після виходу з вежі мандрівники почали помічати дива навколо себе. Спочатку це були дрібні зміни: дерева ставали спотвореними, їхні гілки скручувалися в химерні візерунки, немов намагалися схопити проходять повз. Вітер почав дмухати то занадто сильно, то різко стихав, наповнюючи повітря зловісною тишею. Потім час почав грати з ними злий жарт – іноді здавалося, що хвилини перетворюються на годинник, а іноді годинник минав, наче мить.