Аріанель - Arachne

Лотарін озирнувся на Еленвена і кивнув, усвідомлюючи, наскільки вони були близькі до поразки.

— Це було випробування душі, — тихо промовив він. — Ілюзії та страхи, які намагалися розірвати нас зсередини. Навіть якби ти розбив щит, ми все одно не змогли б повернутися, доки не подолали б свої внутрішні сумніви.

Аріанель підійшла ближче, її очі сяяли м'яким світлом. Вона глянула на Лотарина і торкнулася його руки.

— Ми зробили це разом, — прошепотіла вона, ніби підтверджуючи силу їхнього кохання, яке жоден щит і жодна магія не змогли б зруйнувати.

Еленвен зітхнув з полегшенням і посміхнувся:

— Ну, коли ми вибралися, то, сподіваюся, попереду на нас чекає щось менш небезпечне... хоча, знаючи наші пригоди, я в цьому не впевнений.

Лотарин усміхнувся, — Я знаю, хто стоїть за всім цим, я здогадався... Це мій суперник, древній маг, йому потрібна перлина, щоб поневолити весь світ. Ми повинні знайти його в стародавньому храмі.

Коли вони нарешті досягли стародавнього храму, прихованого серед туманних гір, їхній шлях був освітлений тьмяним світлом місяця. Храм був оточений моторошною тишею, що переривається лише шерехом вітру. На порозі їх зустрів останній ворог - стародавній маг, що стоїть у тіні зруйнованих колон. Його очі світилися похмурою енергією, а навкруги лунали темні вихори магії. Це був давній суперник Лотаріна, який всю їхню дорогу переслідував їх та створював перешкоди.

"Ви нарешті прийшли", з глузуванням промовив маг. "Але пізно, занадто пізно. Перлина буде моєю, і я руйную цей світ, щоб створити новий, на свій образ."

Лотарин, не відповідаючи, зосередив усі сили у собі. Його райдужні очі спалахнули яскравіше, і магія дракона почала прокидатися. Аріанель, що стоїть поруч, також відчула давню силу своєї матері - силу Арахни, готову захистити її і тих, кого вона любила.

"Ми не дозволимо тобі знищити світ", - спокійно сказав Лотарін, відчуваючи, як його тіло починає трансформуватися. Його руки перетворилися на могутні пазурі, а зі спини проросли крила дракона. Незабаром перед магом стояв величезний чорний дракон з очима, що світилися всіма кольорами веселки.

Аріанель, не гаючи часу, також зосередила свою магію. Її тіло почало змінюватися, і миттєво вона перетворилася на величезного павука з блискучою чорною бронею та довгими гострими кігтями. У її очах світилася рішучість захистити Лотарина та їхнє кохання.

Маг відчув, як міць цих двох істот затопила простір довкола. Він змахнув руками, викликаючи потоки руйнівної енергії, які рушили в їхній бік. Але Лотарін, злетівши високо в небо, розгорнув свої крила і випустив вогняне дихання, знищуючи магічні потоки і прямуючи до ворога.

Аріанель, використовуючи свою швидкість і спритність, кидалася навколо мага, плетучи магічні сіті, які обплутували його. Вона намагалася стримувати його рухи, щоб дати Лотарину можливість завдати вирішального удару.

Ворог виявився потужним, і бій продовжувався довго. Маг змінював заклинання за заклинанням, намагаючись послабити їх, але щоразу їхні об'єднані сили ставали лише сильнішими. Лотарин кружляв над ним, викидаючи вогонь і збиваючи мага з пантелику, поки Аріанель непомітно плела все більше і більше павутиння, позбавляючи мага простору для маневрів.

Нарешті, коли маг був повністю обплутаний, Лотарін різко опустився вниз, його пазурі сяяли яскравою магією дракона. В той же момент Аріанель завдала завершального удару своїми пазурами, прорвавшись крізь захисні бар'єри мага. Вибух енергії огорнув усе довкола, але коли пил розвіявся, перед ними на колінах стояв маг, переможений і ослаблений.

Лотарин і Аріанель, що знову набули своїх ельфійських форм, стояли перед ним, тримаючи перлину. Їхні руки були з'єднані, і енергія їхнього кохання текла через них, поєднуючи їхню магію і силу.

"Ти програв", тихо промовив Лотарін. "І ніколи більше не зможеш зруйнувати цей світ."

Маг, усвідомивши свою долю, видав останній зітхання і розчинився в повітрі, залишивши по собі лише тишу.

Лотарін кивнув, його очі, що сяяли лютою магією, тепер світилися м'яким, теплим світлом. Він глянув на Аріанель, і їхні погляди зустрілися. У їхніх руках перлина блищала, відбиваючи їхню силу та перемогу.

— Так, — сказав Лотарін з полегшенням, — темні сили більше не зможуть завдати нам шкоди. Ми перемогли їх.

Аріанель усміхнулася, її яскраво-блакитні очі випромінювали спокій та впевненість. Її пальці міцно стиснули руку Лотарина, і вона тихо прошепотіла:

- Я кохаю тебе.

В цей момент до них підійшов Еленвен. Його обличчя виражало втому, але в очах горів вогонь радості за своїх супутників.

— Все позаду, — сказав він, дивлячись на їхні руки. — І до королівства лишилося зовсім небагато. Незабаром ми побачимо землі світлих ельфів.

Аріанель, вдивляючись в далечінь, де починалися рідні землі, відчула тепло, що розлилося її душею. Все, що вони пройшли, було недаремно. І попереду на них чекав будинок, мир і довгоочікуване щастя.

 Еленвен глянув на Лотаріна та Аріанель, і його вираз затьмарився.

— Однак... — почав він з ноткою тривоги в голосі, — ми не повинні забувати, що ще є загроза. За нами гонитва чорних ельфів. Вони не відстануть, доки не повернуть перлину і не помстяться за свою поразку.

Лотарін кивнув, розуміючи всю серйозність ситуації. Його обличчя знову набуло рішучості.

— Ми маємо залишатися насторожі. Чорні ельфи не зупиняться ні перед чим, щоб досягти своєї мети. Ми повинні скористатися тим часом, який ми маємо, щоб дістатися до безпечного місця і підготуватися до наступного зіткнення.

Аріанель, стискаючи руку Лотаріна, глянула на нього з рішучістю.

— Ми впораємось із цим разом. Ми вже подолали стільки випробувань і ніщо не зможе нас зупинити.

Еленвен, розуміючи, що небезпека все ще близька, зібрав свої думки і глянув на обрій.

— Ми маємо рухатися далі, не гаючи часу. До королівства близько, але треба діяти швидко. Нехай наші дії будуть такими ж рішучими, як і наша віра в перемогу.