(не) Вірний, або Ти моя, крихітко! - Аня Стар

— Ну, Вік, тобі не позаздриш, — Хлої обійняла подругу за плечі, бажаючи підтримати.

— Ти знаєш, хто він? — вона сиділа в першому ряду, продовжуючи спостерігати за ним.

— Редкліфф Фейт, — хмикнула білявка, — Мабуть, найкращий учень усього Кембриджу і найбільша занудна дупа у світі.

— А хіба це погано? Зате з ним працювати буде краще, а то в хлопців ти знаєш, що на думці зараз, — Вікторія жартівливо підняла брову, прибираючи вогняний завиток за вухо.

— Ох, Ертоне, мені б твого позитиву, — Хлої видихнула, — Мало того, що він найжорсткіший сухар, якого я зустрічала, на додачу до того ж у нього огидна здатність бачити тебе наскрізь, і це ще не все... — вона прикусила кінчик свого олівця, — Мені інколи здається, що він ненавидить усе людство, особливо жіночу його половину.

Вікторія, недовго думаючи, поділилася теорією:

— Може, він із цих... які надають перевагу хлопчикам?

Подруги голосно засміялися на цю пропозицію, тоді як інші вже почали звільняти приміщення.

—  Давай перекусимо в кафе, я не встигла поснідати, — запропонувала Вікта подрузі. — Тільки швидко, а то на лекції опо...

— Гей, Принцесо! — різкий гучний голос змусив дівчат завмерти на місці.

Редкліфф швидко підійшов до них упевненою ходою. Він красномовно дав зрозуміти Хлої одним тільки поглядом, що бажає переговорити з Вікторією наодинці.

— Я чекатиму на тебе біля входу, — тихо промовила подруга і повільно вийшла з аудиторії.

Вони ще дві хвилини перебували в мовчанні, чекаючи, коли підуть інші студенти, а потім хлопець знову звернувся до неї:

—  Врахуй, навіть якщо ти онука самої королеви, це не означає, що над проєктом працюватиму я один. Для мене завжди дуже важливий позитивний результат моїх ідей, і тему я хочу вибрати гідну, — він трохи нахилився над нею, демонструючи свою перевагу. Холодні блакитні очі уважно вивчали її обличчя.

На вигляд йому здавалася, що дівчина — ангел небесний: губки бантиком, брівки будиночком, така типова старанна дівчинка-принцеска. Червоне, немов полум'я вогню, волосся, шкіра білосніжна, найімовірніше ніжна. Кирпата. Витончена, постава рівна. Фігура гарна, сорочка з прозорими рукавами, білосніжна спідниця до колін, босоніжки на танкетці. Занадто сувора для майже дев'ятнадцятирічної дівчинки.

"Хоча чого очікувати від принцеси?! Але їй, усе ж таки таке личить! — промайнуло в нього, дивлячись, як зніяковіло почервоніла і намагається посміхнутися у відповідь. — Ой, не з'їм я тебе зараз, принцеско, хоч я і сірий запеклий вовк. Але рудих терпіти не можу, ви ті ще відьми і розважливі піраньї. Хоча ти швидше зараз ще рибка дрібна, не доросла ще до піраньї. Молоко на губах ще не обсохло", — у цей момент Редді похитав головою, намагаючись відмахнутися від нового потоку своїх думок, що тягнув зануритися в минуле, від якого він намагається все втекти.

— Тож готуйся копітко працювати перед відпусткою. Я маю намір домогтися того, щоб наш проект був найкращим. Сподіваюся, ти мене почула? — суворо попередив і попрямував до виходу з аудиторії.

— Я зрозуміла тебе, — Вікторія схрестила руки перед собою, а збентеження зникло, швидко змінившись на злість. Її очі навіть блиснули в гніві, — Не варто так зазнаватися своїм успішним становищем, Фейт. Ти старшокурсник, а я тут перший рік, але й прагнення виграти мені не чуже.

Він обернувся, повільно просканувавши її всю скептичним поглядом.

— І ще... —  вона підійшла до нього ближче, — На замітку, я чудово розуміюся на хімії, тож не підведу, — запевнила його Вікторія, — То коли ми зможемо детально обговорити наш спільний проєкт? У мене вже є ідеї...

— Шкодую, але в мене після лекцій є важлива справа, — швидко промовив він, перебиваючи її, — тому краще сьогодні ввечері.

— Добре, тоді де зустрінемося? — Вікта знову схрестила руки перед собою, відгороджуючись від такого неприємного співрозмовника.

— У лабораторії номер чотири, о сьомій годині вечора. У мене є одна ідея, і я хочу відразу провести експеримент. Нерозумно гаяти час на порожні розмови, — Редді гордовито підняв праву брову, наочно демонструючи своє зневажливе ставлення, але потім на губах хлопця з'явилася така собі подоба посмішки, що більше була схожою на висміх хижака, готового розірвати на шматки всіх неугодних йому.

—  Згодна, тоді до зустрічі, — дівчина здивувалася, що голос її був, як і раніше, твердий. Було щось незрозуміле в заморожуючому погляді цих блакитних очей. Відчуття холоду нервувало і приводило в хвилювання її маленьке сердечко.