Затемнення - Стефані Маєр
А після повернення Едварда до школи ці два табори розділилися ще чіткіше.
Едвардове повернення дещо похитнуло мою дружбу з Май-ком, проте Анжела з Беном залишалися непохитно вірними. Незважаючи на природну антипатію, більшість людей прихильно ставилися до Калленів, і Анжела незмінно сідала поруч з Алісою щодня за обідом. За декілька тижнів навіть почало здаватися, що вона там непогано почувається. Кожен, хто хоча б раз поспілкувався з Калленами, був від них у захваті.
— Після школи? — запитав Чарлі, витягаючи мене з роздумів.
— Я ні з ким не зустрічаюся після школи, тату. Я під арештом, забув? А в Анжели, до того ж, є хлопець. Вона постійно з Беном. Якщо я справді вільна, — зазначила я з відчутною іронією, — ми могли б ходити на подвійні побачення.
— Гаразд. Але раніше… — він завагався. — Ви з Джейком зазвичай гуляли разом, а тепер…
Я перервала його:
— Можна одразу до суті, тату? Що ти хочеш сказати — конкретно?
— Гадаю, що заради свого хлопця, Белло, тобі не слід нехтувати іншими друзями, — суворо мовив він. — Це не дуже гарно з твого боку, і до того ж, на мою думку, твоє життя було б зрівноваженішим, якби ти знайшла в ньому місце для інших людей. Те, що сталося минулого вересня…
Я здригнулася.
— Так от, — сказав він, наче обороняючись. — Якби в тебе було інше життя, окрім Едварда Каллена, цього могло б і не статися.
— Усе б сталося саме так, — буркнула я.
— Може, так, а може, й ні.
— До суті, — нагадала я йому.
— Використовуй цю нову свободу і для інших друзів також. Зрівноважуй життя.
Я неохоче кивнула.
— Рівновага — це добре. Може, ще розписати зустрічі з друзями погодинно?
Він скорчив міну, але заперечливо похитав головою.
— Ні, навіщо так ускладнювати? Просто не забувай їх…
Саме з цією дилемою я наразі боролася. Мої друзі. Люди, з якими я більше не зможу спілкуватися після випуску — заради їхньої ж безпеки.
Як бути? Бачитися з ними, поки можливо? Чи почати віддалятися уже зараз, щоб потім не рубати кінці зненацька? Мене пересмикнуло на думку про другий варіант.
— …особливо Джейкоба, — додав Чарлі, відірвавши мене від подальшого обдумування можливих варіантів.
Ще більша дилема, ніж перша. Я не одразу знайшла потрібні слова.
— З Джейкобом може бути… складно.
— Блеки нам майже родина, Белло, — сказав Чарлі, суворо і водночас по-батьківському. — А Джейкоб був тобі дуже, дуже гарним другом.
— Знаю.
— Невже ти зовсім за ним не сумуєш? — засмучено запитав Чарлі.
Раптом до горла підкотив клубок, довелося пару разів відкашлятися, перш ніж відповісти.
— Так, сумую, — мовила я, дивлячись у підлогу. — Дуже сумую.
— Тоді чому складно?
Але про це я говорити не могла. Звичайним людям — себто людям, на кшталт мене і Чарлі — не слід знати про таємничий світ легенд і чудовиськ, які існують потай від нас. Але я знала про той світ усе і, як наслідок, втрапила у чималеньку халепу. Проте втягувати туди Чарлі я не збиралася.
— У нас із Джейкобом… непорозуміння, — промовила я, добираючи слова. — Непорозуміння з приводу дружби. Розумієш, Джейкові завжди здавалося дружби замало.
Я вирішила не вдаватися в деталі, хоч і правдиві, але зовсім не суттєві у порівнянні з тим, що зграя вовкулак, до якої належить Джейкоб, люто ненавидить Едвардову родину вампірів, і мене разом з ними, оскільки я твердо збираюся до неї приєднатися. Це було не те питання, яке можна вирішити за допомогою записки. Проте на мої дзвінки Джейкоб не відповідав, значить, доведеться особисто зустрітися з вовкулакою. Так, вурдалаки від цього не будуть у захваті.
— Хіба Едвард проти здорової конкуренції? — підсмикнув мене Чарлі.
У відповідь я послала йому похмурий погляд.
— Немає ніякої конкуренції.
— Уникаючи Джейка, ти його ображаєш. Він би волів бути просто другом, ніж узагалі ніким.
Отакої, то тепер я уникаю його?
— Я більш ніж упевнена, що Джейкові дружба взагалі не потрібна, — (ці слова обпікали язик). — А чому ти, власне, так вирішив?
Здавалося, Чарлі розгубився.
— Та якось Біллі сьогодні обмовився…
— Ви з Біллі — як дві старі пліткарки, — дорікнула я йому, з силою встромляючи виделку в грудку спагеті на своїй тарілці.
— Біллі переживає за Джейка, — сказав Чарлі. — Джейкові наразі скрутно… Він дуже пригнічений.
Я здригнулася, але не відвела очей від тарілки.
— А пам’ятаєш, яка ти була щаслива, коли цілі дні проводила із Джейком? — зітхнув Чарлі.
— Я щаслива зараз, — гиркнула я крізь зуби.
Контраст між моїми словами і тоном, яким я їх сказала, розрядив напружену атмосферу. Чарлі вибухнув сміхом, та і я не стрималася.
— Гаразд, гаразд, — здалася я. — Рівновага.
— І Джейкоб, — наполіг він.
— Я спробую.
— От і добре. Знайди цю рівновагу, Белло. І до речі, для тебе лист, — сказав Чарлі, різко переходячи від одної теми до іншої. — Там, біля плити.
Я не поворухнулася, мої думки безладно крутилися навколо Джейкобового імені. Скоріш за все, то був старий лист. Учора я отримала посилку від мами і більше нічого не очікувала.
Відсунувши стілець, Чарлі встав із-за столу. Він поклав тарілку в раковину, та перш ніж помити посуд, кинув мені товстий конверт. Лист ковзнув по столу і врізався мені в лікоть.
— Йой-й, дякую, — пробурмотіла я, спантеличена його наполегливістю.
Потім я побачила зворотну адресу — лист прийшов з Університету Південно-Східної Аляски.
— Так швидко! Я гадала, що не встигла подати документи і сюди.
Чарлі хихикнув.
Я перевернула конверт і спрямувала на нього зіркий погляд.
— Він розпечатаний.
— Мені було цікаво.
— Шерифе, ви мене вразили. Це ж кримінальний злочин.
— Та читай уже.
Я витягла з конверта лист і згорнутий розклад занять.
— Поздоровляю, — сказав Чарлі, перш ніж я встигла прочитати бодай слово. — Перша позитивна відповідь.
— Дякую, тату.
— Нам треба поговорити про навчання. Я тут наскладав трохи грошей…
— Гей, постривай, про це не може бути й мови. Я не чіпатиму твоєї пенсії, тату. У мене є власні заощадження на навчання! — (Що було далеко від дійсності, оскільки там би не вистачило і на перший семестр).
Чарлі нахмурився.
— Деякі з цих університетів коштують досить дорого, Білко. Я хочу допомогти. Тобі не потрібно їхати аж на Аляску лише тому, що там дешевше.
Але річ була не в тому, що дешевше.
