Його нагорода - Лія Серебро
-У сімнадцять років мої батьки відправили мене вчитися на перший курс філологічного факультету в наше місто. У місто, де тепер моя сім'я і мій рідний дім... Відправивши мене на навчання, вони абсолютно не цікавилися ні мною, ні моїм життям. Складалося відчуття, що вони позбулися мене і більше не згадували. Влітку, після першого курсу, я приїхала додому на канікули. Тато з мамою тоді пили, не просихаючи. П'яна мати виставила мене з дому навіть не впустивши. Вона придумала і роздула якийсь дурний привід. Я вже не згадаю чому... Мені було дуже боляче й прикро. Я не розуміла, чому вона різко стала мене ненавидіти. Це тепер я знаю, що це алкоголь туманив їм голову. Я заважала їм спокійно і безпробудно пити. Того ж вечора я вирушила до себе в гуртожиток, провівши там усе літо. Знайшла підробіток на цей час. Плюс я добре вчилася і в мене була хороша стипендія. Мені вистачало. Я була молодою і красивою дівчиною. Ти дуже схожа на мене, Анжеліко!" - мати важко зітхнула і подивилася на доньку.
-Ти й зараз гарна, мамо! - зробила їй комплімент Анжеліка, не знаючи що сказати і як реагувати.
-Не перебивай! - промовив швидко батько. Йому не терпілося чути продовження історії.
Маргарита це зрозуміла і продовжила.
-Вдень я вчилася, а вечорами працювала. Я репетиторствувала англійською на дому. Мала кілька школярів, до яких приходила додому і викладала англійську мову...- мати взяла паузу. Кілька разів привідкривши рота і набираючи повітря, що б продовжити свою розповідь, але її ніби щось зупиняло і не давало далі розповідати. Схоже, їй було вкрай важко згадувати свою молодість і студентські роки. Затихнувши на деякий час вона продовжила.
- У мене був учень. Я займалася з ним двічі на тиждень. У п'ятницю ввечері і в суботу вдень. Одного разу прийшовши на чергове заняття до нього двері відчинив його батько. Я не помітила, що він був напідпитку. Та й компанія чоловіків, які сиділи на кухні й розпивали спиртні напої, мені не здалася підозрілою. Він впустив мене у квартиру і завів у кімнату його сина, сказавши, що той зараз повернеться з музичної школи, і я можу почекати його тут. Без задньої думки я підготувалася до уроку і стала чекати хлопчика. Час минав, а хлопчика так і не було. Це тільки потім я дізналася, що на вихідні він із матір'ю поїхав до бабусі в село. Компанія чоловіків на чолі з батьком хлопчика пила і шуміла. Вони голосно сміялися, гриміли пляшками. Усе це було добре чутно навіть за зачиненими дверима. Його батько був мільйонером на той час і працював в органах. Абсолютно нічого не викликало в мене настороженості та підозр. Ну затримується учень! Таке й раніше бувало!" - мама Анжеліки почала сильно нервувати, вона настільки зім'яла хустинку в руках, що та стала схожою на шматок вичавленої газети. Опустивши голову, вона продовжила.
-Він зайшов у кімнату хлопчика і... далі... самі розумієте що... - не стрималася і знову розплакалася мати Анжеліки.
Батько підійшов до неї ближче й обійняв її за плечі. Він бачив, як їй було нестерпно боляче і важко згадувати про це. Анжеліка, опустивши голову, вже подумки здогадувалася, яким буде кінець цієї історії, і волосся на її голові поступово ставало дибки. Вона боялася подивитися на матір у ці хвилини. Стояла і колупала ногою травинку на землі, міцно стискаючи, до болю від нігтів у долоні кулак. Їй не по собі було чути подібне від її мами. Сумнівні почуття вирували всередині Анжеліки, поки вона слухала її. Їй було одночасно шкода її матір. І водночас вона розуміла чому тепер та постійно опікується її стосунками з хлопцями.
-Він зґвалтував мене, навалившись п'яним, товстим, гидким тілом і закривши мені обличчя подушкою... Потім... Потім... Потім... - вона знову не могла підібрати слова й замовкла. -Потім померли мої батьки. Батько заснув із цигаркою і вони з матір'ю згоріли живцем. Похорон, скорбота за батьками, мені було тоді не до себе і не до навчання. І тільки на шостому місяці, коли вже чітко чути було ворушіння дитини в животі, я зрозуміла, що вагітна. Переривати вагітність було пізно. І я вирішила, що буду народжувати, але залишити дитину в дитбудинку я не могла собі дозволити. Я приїхала сюди до Ірини, вона тільки вийшла заміж, дітей у неї не було. У неї не могло бути дітей. Ми знали це з дитинства, через патологію матки. Порадившись і, як нам здавалося, добряче все обміркувавши, я залишилася на час пологів тут, у батьківському домі. Мені вдалося не викликаючи підозр народити. Я народила його тихо вночі. Усі ці кілька місяців перед пологами, Ірина вже ходила і підкладала в живіт подушку, зображуючи вагітність. Селище наше тоді було маленьке. Люди нічого не підозрювали. А давши невеликий конвертик, мені вдалося без зусиль зареєструвати Максима на Інну. Потім, рік потому, я зустріла тебе... - і вона підняла винуваті й примружені від сліз і болю очі до батька Анжеліки.
Материнський інстинкт до Макса в сестри так і не прокинувся. Ніколи. Навіть у момент його смерті вона не відчувала його. Весь цей час дитинство дитини проходило повз неї. Ні вона, ні її чоловік практично не приділяли їй належної уваги і не давали їй відповідного виховання. Що говорити, це було великою помилкою віддати сестрі свою дитину. Не рідний батько дитини, чоловік Ірини, часто бив його за витівки, а Макс, відчуваючи, що він нікому не потрібен, мстився їм. І кожна його витівка була все жахливішою і химернішою. Лише коли приїжджала тітка Маргарита з його двоюрідною сестрою він відчував, що хоч комусь був потрібен. Радів безлічі подарунків, привезених йому тіткою Ритою. Увазі і тим рідкісним проявам тепла і любові, які він ніколи не отримував від своїх не рідних батьків. А коли вона почала приїжджати дедалі рідше й рідше, хлопчик зовсім скотився по похилій і вибрав шлях самознищення. Не було ні дня, ні ранку, ні ночі, що б Маргарита не шкодувала про свій вчинок. Вона завжди думала і пам'ятала про нього. Але час не повернути назад. Вона геть закрила у своїй підсвідомості двері в цю комору з минулим, забила на безліч засувів і замків. І змирилася з тією думкою, що Макс це син Ірини. Для всіх відтепер це було так і для неї теж.
