Його нагорода - Лія Серебро

Натикаючись на мотлох під ногами, але не звертаючи на нього уваги, вони всі втрьох вийшли з дому, залишивши тіло Макса всередині. Мати, нервово змахнувши потріскану фарбу, сіла на стару, зламану лавку.  Батько підкурив цигарку і став поруч із нею. Він уже майже кинув цю шкідливу звичку. Але останні події змусили закурити його з новою силою. Ірина з пониклою головою, нервово смикаючи руками брудний фартух, стояла осторонь. Її відчуженість вводила в подив Анжеліку та її батька. Ошелешена Анжеліка намагалася зібратися з думками.

-"Про це ніхто не знав, крім Ірини та її чоловіка... Навіть мої покійні батьки... Царство їм небесне..." - почала мати вже спокійним урівноваженим тоном.

Усі замовкли й не хотіли перебивати її.  Батько й Анжеліка чудово розуміли, що саме зараз матері потрібно виговоритися і сказати всю правду.

Спрямувавши голову в небо, жінка продовжила свій монолог, намагаючись не помічати свого чоловіка і доньку. Вона ніби не їм, а блакитному, безкрайньому небу вперше оповідала про своє таємне минуле.