Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки - В'ячеслав Васильченко

«Значить так, — відразу ж майнув у думки, гаючи „коштовні“ хвилини відпустки, — є машина, що, гіпотетично, якось стосується вбивства. Правда, підтікання мастила ще ні про що не говорить. Мало в кого сальник міг прорватися. Але те, що автомобіль пов’язаний з банком Довганя, — уже щось.

Далі. Довгань одружений втретє. Для сьогоднішньої типу еліт це, швидше, норма. Тут у шанованого Бориса Дмитровича теж, як і з бізнесом, усе в ажурі. А що не так? Не дуже схожий на безутішного вдівця. Щось у його поведінці не те. Якоюсь цинічністю повіває. Та й одкровення ці… Добре, що я його провідав.

Надія Довгань. Найдовше кохання нашого банкіра. Відверто зізналася, що ненавиділа „спадкоємицю“. Це зрозуміло. Мотив для вбивства ще той. Хоч „матеріально“ вона нічого не виграє. Хіба що така-сяка сатисфакція… Щоправда, помста може перекривати будь-які „матеріальні“ мотиви…

Дмитро Довгань. Теж ненавидів нову батькову дружину. Навіть убити погрожував. Зараз за кордоном. Захоплення таємницями. Енциклопедія вовків…»

Залунала «Весна». Дістав з портфеля телефон. У співрозмовники набивався головред.

— Настовбурчуй вуха що є сили, — у відповідь на Лисицине «алло» пророкотав він голосом володаря Всесвіту. — Твоя «Інсигнія» належить одному з топ-менеджерів «BDD-Банку» Столярчукові Олегу Геннадійовичу. Йому 38 років. Освіта вища — економічний факультет Львівського університету. Спеціальність — фінанси та кредит. На посаді три роки. Одружений. Має дочку. Характеризується як міцний фахівець і талановитий керівник. Живе в Гореничах у власному будинку. Захоплення — полювання, пейнтбол, подорожі і… Дуже вже небайдужий до жіночої статі. Хоча, це, напевно, і не вада, а, скоріше, достоїнство. Емемескою вишлю фотографію. Все. Бувай.

— Щось ти напрочуд небагатослівний. А мастило? — ледве встиг загальмувати Бондаренка.

— Треную сестру таланту…

— Ну а мастило?! — не відступав професор.

— А мастило — не вмастило. Поки… Ну й чіпкий же ти, Богдане. Немов злодій до чужого добра. На все свій час. Бувай.

«Он як, — ховаючи телефон у портфель, повернувся до міркувань Лисиця, але зупинився: зараз прийде повідомлення. „Nokia“ в очікуванні лягла на стіл. — Виходить, пан Столярчук працює у Довганя, дуже любить жінок і живе в Гореничах. Але найголовніше, за машинкою своєю погано стежить. Мастильце у нього, бачте, підтікає. Ай-ай-ай, погано це».

— Начальника, тобі есемеска, есемеска прийшов… — заклично вібруючи, пародійним голосом повідомив телефон. Лисиця «розпечатав листа». Олег Столярчук продукував чоловічу «міцність» навіть із фотографії. Справді сильна особистість. Такі подобаються жінкам. Їх помітно відразу. «Непогано б за тобою постежити, — ледве чутно сказав „Столярчукові“. — Га? Як ти до цього поставишся? Позитивно? От і я про те. Дуже вже ти цікавенький овоч. А я жах як люблю займатися всім цікавеньким».

Немов професійний поглинач тістечок, розправився зі шматочком смачної насолоди, запивши чаєм. На це пішли, напевно, три хвилини. Ще хвилина — й оплатив рахунок. Далі — старт із прискоренням — до метро. Слалом-гігант у людському потоці. Поспішає. Терміново потрібна люба Асікс. Ця фея із мрій зовсім недавно стала власністю професора. І відтоді — у його безмежній владі. За нею нудьгував більше, ніж за ким-небудь іншим. Цим новим «любовним» зв'язком просто впивався. Бо одержав те, чого давно бажав, про що плекав постійні мрії. І от зараз мчався до неї. І, крім неї, ніхто не потрібен. Хіба що вбивця Ольги Довгань. Але де ж він?..

«Вроджений вовкулака — це чаклун. Вовчий образ прибирає, коли захоче. Удень він — звичайна людина, проте коли настає ніч, перевтілюється у вовка. Для цього перекидається кілька разів через голову або перестрибує в лісі через криву деревину. У вовчій подобі йде до лісу, пристає до зграї справжніх вовків і проводить із ними нічний час, живучи їхнім життям. Такий період може тривати, скільки завгодно. Перед світанком повертається до людського життя. Щоб знову стати людиною, вовкулака-чаклун тричі перестрибує через дерево. Ця обрядодія символізує подолання межі між двома світами — лісовим (потойбічним) і світом людей. Існувало вірування, що вроджений вовкулака під пахвою мав місце, в якому з'єднувалися краї шкіри. З нього шкіру вивертали, щоб здійснити перевертництво.

Зачарованими вовкулаками стають прості люди. Вовками їх робили за допомогою чаклунства.

На вовкулаків можуть перетворювати через образу. Тоді таке перетворення виступає як помста. Або з корисливою метою, щоб у вовчій подобі досягти певної мети. Чаклун, що здійснив перевертництво, визначав, скільки зачарованому бути вовком. Такий вовкулака живе у вовчій зграї, але серед вовків він може бути тільки один. Справжні вовки харчуються м'ясом, а вовкулака одержує від них кров здобичі. Якщо зачарованому вовкулаці вдається загризти вовка, він знову стає людиною. Відчарованого вовкулаку знову зробити вовком неможливо…»

Неспішним плином вулиці Сагайдачного приплив-таки до центрального офісу «BDD-Банку» з боку Контрактової. «Пришвартувався», трохи не доїжджаючи. Люба Асікс притулилася до бордюру, немов хотіла сплющитися до розмірів консервної банки. Але ставати кількою в томатному соусі Лисиця не планував. Найближчим часом — так точно. Зараз понад усе жадав перетворитися на величезні, як вуха Чебурашки, очі. Щоб стежити за виходом з банку і стоянкою.