Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки - В'ячеслав Васильченко

здоровань з типовим обличчям хазяйського пса. Підсилював думку золотий нашийник у розрізі коміра блідо-голубої теніски. Здоровань розглядав непорозуміння природи, що звелося на ноги, з поблажливістю бегемота, постукуючи об долоню гумовим кийком. Глухий кут робила ще глухішим Лисицина футболка з фейсом Че. Запонку шукали від неї.

— А я от зараз тобі допоможу, — здоровило почав повільно нахилятися.

— Гадаю, впораюся сам, — відповів Богдан з інтонаціями безневинно вбитого. — Тим більше, тут її точно немає. Напевно, треба шукати в іншому місці. — Рука самохіть вибрала перший-ліпший напрямок «куди-небудь» і махнула.

— Упевнений, що впораєшся сам? — твердо поцікавився здоровань, не вперше, напевно, усвідомлюючи, що богом бути легко. У всякому разі, йому й не дуже довго.

— Робота нескладна, — по-ідіотськи посміхнувся, але зараз на кону стояло все-таки щось більше, ніж реноме в очах охоронця.

— Ну, тоді вали, — батьківським тоном порадив здоровило й додав: — Тільки в темпі. У темпі! — Гумовий кийок укотре поринув у привітні обійми долоні — стартовий сигнал для негайного зникнення.

Богдан показав, що глибоко розуміє мову співбесідника, уже через три десятих секунди крокуючи в обраному напрямку. Раніше й не здогадувався, що поспішати просто «куди-небудь» так приємно. Одразу відкривався глибинний зміст чогось там про крила. Прийшло розуміння: всі метафори справді виростають із життя, а ситуації, що їх породили, пережиті авторами реально.

І тільки через кількасот метрів, ставши непомітним атомом міста, подумки почав скандувати: АА 0009 СТ. АА 0009 СТ. АА 0009 СТ… Нехитра комбінація знаків — найцінніший трофей за сьогодні. З цим можна привітати. Цілеспрямоване перелопачування порожньої породи неодмінно приводить до самородків.

Набрав мобільний Бондаренка. Той коротко відповів:

— Я.

— Сергійчику, пробий, будь ласка, кому належить сіра «Інсигнія», держномер АА 0009 СТ.

— А чим це вона тобі так прилипла до душі? — здивувався головред. — Яка-небудь блонда «підрізала», і ти вирішив послати букет троянд? Із записочкою, мабуть, і номером телефону?

— Майже вгадав. А як там наше мастило?

— Поки нічого. Чекаємо. До першої зорі. Сам розумієш, квапити хлопців — шкодити справі. Не в наших інтересах. Усе мусить бути делікатно. Коли зроблять — повідомлять, а я відразу й віддзвонюсь.

— Прийняв.

Годинник на телефоні без особливого натхнення мукнув: тринадцята п’ятдесят чотири. Все йде за планом.

Фрагмент однієї зі статей Володимира Ярчука:

«Як уже згадувалося, образ вовкулаки являє собою класичний зразок перевертництва. У ньому знайшла втілення найвища форма зміни зовнішнього вигляду. Вовкулаки — це дворушники, істоти, котрі ведуть подвійне існування, оскільки можуть бути то вовком, то людиною. Архаїчна людина вірила, що вовкулака має два серця (людське й вовче), дві душі (людську й демонічну). Загалом же, число „два“, як відомо, вважається „нечистим“, бісівським. За слов'янськими віруваннями, вовкулака може з'їдати сонце або місяць, що призводить до затемнення. Виразна ознака вовкулаки — вовча шкура.

Він може ревіти вовком.

Вовкулаки поділяються на вроджених і зачарованих (обернених). Перші з'являються як покарання для батьків, котрі не утримуються від статевих зв'язків перед святами й постами або працюють у свято. Також вовкулака може народитися в матері, яка під час вагітності побачить вовка або з'їсть м'ясо тварини, роздертої ним…»

8

До вулиці Саксаганського, де мешкає Надія Довгань, найзручніше добиратися від метро Льва Толстого. Пішки. У київському рейтингу транспортної надійності цей вид посідає перше місце. Трошки поступаються йому килим-літак, помело й гуси-лебеді. П’яте місце впевнено займає метрополітен.

Будинок № 9 — старий. Явно з тих, купецького розмаху. Вони доречно прислужилися купцям нового часу. Ті з небаченою завзятістю почали викуповувати просторі квартири з високими стелями, перебудовуючи на свій смак, фаршируючи дорогими меблями й зручною побутовою технікою.

Консьєржці — гостролицій бабусі з поглядом оперативника КДБ, що засидівся на капітанській посаді, — вистачило журналістського посвідчення, номера квартири й ПІБ хазяйки, щоб вона дозволила продовжити шлях. Тут усе по-справжньому. І кордон — на надійному замку.

Мабуть, доволі розгледівши гостя цікавим оком відеодомофона (після натискання кнопки пройшло, як здавалося, не менше хвилини), динамік жіночим голосом поцікавився:

— Ви — Богдан Лисиця? Журналіст?

— Так, — відрізав, але зразу й додав: — Добрий день.

— Здрастуйте, — відповів голос. — Проходьте, будь ласка.

Двері автоматично відчинилися, і Богдан опинився в просторому холі квартири, відремонтованої за останнім словом сучасних будівельних технологій.

Надія Довгань з'явилася в синьому атласному халаті, що ховав її аж до підлоги. Мала привабливу доглянуту зовнішність. Це тішило: світова індустрія краси успішно дісталася Києва. І в боротьбі з невблаганною старістю допомагає цій жінці перемагати.

З другого