Чому ти нас зрадив? - Аріна Громова

=20=

Лютий.

Ну й прізвисько в цієї людини. Хоча йому підходить. Один вираз обличчя чого вартий. Погляд. Метал у голосі. Наказовий тон.

Звісно, все це різко змінюється, коли він повертається і дивиться на свою дружину. Але по життю Тарас авторитарний чоловік. Відразу відчувається його важкий характер.

Утім, зараз мене мало хвилювало, як саме звати нового знайомого. Набагато сильніше насторожила манера, у якій до мене звернувся Молотов.

Голос Клима вперше звучав настільки...

Хм, мабуть, я навіть правильне визначення не могла підібрати. Якби в нас були якісь стосунки, крім приятельських або сусідських, я б могла вирішити, ніби він ревнує.

Але це ж повна маячня. Таке в принципі неможливо.

Тоді чому він поводився, немов підозрював мене в чомусь кримінальному?

- Так де ти з ним познайомилася? - з натиском поцікавився Клим. - Коли?

- Що за запитання? - насупилася я.

- Звичайні запитання, - відмахнувся. - У чому проблема на них відповісти?

- Ти дуже дивно...

- Щоб я цього виродка поруч із тобою більше не бачив, - відрізав Молотов. - Він явно не та людина, з якою тобі варто спілкуватися.

Я й не збиралася. Тільки до чого ці розмови?

- Що на тебе найшло? - запитала прямо.

- Занадто багато про нього знаю. Нормальним жінкам потрібно триматися від цього типу подалі. А якщо він твою відмову не зрозуміє, то я з ним особисто розберуся.

- Почекай, - нервово посміхнулася. - Мені здається чи ти справді вирішив, ніби мною і цим чоловіком щось відбувається?

Молотов похмурів ще сильніше. Його брови зійшлися над переніссям, а жовна проступили чіткіше під смаглявою шкірою.

Було помітно, він стримується. Дуже сильно стримується.

- А що ще я мав думати, коли побачив, як цей виродок біля тебе треться? - жорстко вимовив Молотов.

- Ти міг просто запитати, - знизала плечима. - Спокійно все дізнатися в мене.

- Іро, - його щелепи напружилися.

- Ми познайомилися абсолютно випадково, - продовжила я. - До речі, цей твій Лютий одружений. І він дуже любить свою дружину. Не уявляю, з чого ти взяв...

Усмішка Молотова змусила мене замовкнути. Вигляд у чоловіка був такий, що відразу ставало зрозуміло, він не вірив жодному моєму слову.

- Я допомогла його дружині, - зронила тихо. - Ми разом застрягли в ліфті. Їй стало погано. І вона могла втратити дитину.

- А на знак подяки він вирішив тебе підвезти? - похмуро кинув Молотов.

- Климе, не розумію, що в тебе за дивна реакція, - запнулася, гадаючи, чи варто озвучувати здогад, і все ж не витримала: - Я б могла вирішити, ніби ти раптом ревнуєш, але це ж дурість, тому...

- Чому дурість? - обірвав він і зробив крок ближче до мене.

- Климе, - видихнула здивовано. - Що ти таке кажеш...

- Що є.

Він накрив долонею моє плече. Цей дотик обпек і остаточно мене заплутав. Ніколи раніше Молотов не поводився таким чином. Після того, як побачив, як я виходжу з чужої машини, у нього ніби біс вселився.

- Ти дуже красива жінка, Іро, - сказав він, дивлячись у мої очі. - Тільки повний ідіот може тебе упустити.

- Припини, - похитала головою.

- Не можу, - відрізав Молотов. - Не хочу припиняти. Тягне мене до тебе. Тягне так, що боротися немає жодного бажання.

- Климе, - від хвилювання розсміялася. - Ну що за дурниця? Я мама трьох малюків. Мій світ - це мої діти. Для чоловіка немає місця. Особливо після того, як закінчилися стосунки з колишнім чоловіком. Напевно, ти сам не розумієш...

- Усе я розумію, - відчеканив. - Готовий чекати.

- Ні, нічого не вийде, навіть не...

- Я тебе не кваплю, - повільно обвів долонею моє плече і прибрав руку. - Дам час. Скільки потрібно.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно