Мерщій тікай і довго не вертайся - Фред Варгас

Він провів ранок, знову телефонуючи в усі окружні комісаріати. Нема чого повідомити. Жодних загадкових смертей у будинках з четвірками. Натомість зареєстровано ще три скарги на вандалізм в одинадцятому, шістнадцятому і сімнадцятому округах. Знову ті самі четвірки і підпис із трьох літер — «CLT». Урешті-решт він зателефонував Брею з Набережної Орфевр.

Брей був привітною людиною з непростим характером. Іронічний естет і талановитий кухар, він ніколи не судив ближніх своїх поспіхом. У Поліційному управлінні, де призначення Адамберґа керівником відділу розслідування вбивств викликало певні сумніви через його безтурботність, одяг і незбагненні професійні успіхи, Брей був одним з небагатьох, хто приймав Адамберґа таким, як він є, і не намагався зробити його нормальним. Ця терпимість була тим більше цінною, бо Брей обіймав впливову посаду в Префектурі.

— Якщо в одній із цих багатоповерхівок щось трапиться, — завершив Адамберґ, — будь ласкавим повідомити мені новини. Я стежу за цим усім уже довгий час.

— Тобто поступитися тобі цією справою?

— Саме так.

— Можеш на мене розраховувати, — сказав Брей. — Хоча б я на твоєму місці не нервувався даремно. Типи на кшталт твого недільного художника зазвичай виявляються якимись слабаками.

— І все ж трохи переймаюся. Я стежу за цим усім.

— У тебе вже встановили ґрати?

— Лишилося ще два вікна.

— Приходь якось на вечерю. Мус зі спаржі з кервелем здивує тебе. Навіть тебе.

Адамберґ з усмішкою поклав слухавку і, запхавши руки в кишені, пішов обідати. Він з три години блукав під сірим вересневим небом, а потім знову повернувся в кримінальний розшук по обіді. Коли він наближався, якийсь незнайомий агент виструнчився перед ним.

— Бригадир Ламар, — одразу ж представився чоловік. Сам він стояв і крутив один із ґудзиків куртки, а погляд його зупинився на стіні навпроти. — О тринадцятій годині сорок одна вам телефонували. Хтось назвався Ерве Декамбре і попросив вас зателефонувати за цим номером, — закінчив агент на одній ноті, простягаючи записку.

Адамберґ оглянув Ламара, намагаючись перетнутися з ним поглядом. Змучений ґудзик упав на підлогу, але чоловік і далі стояв струнко, опустивши руки вздовж тіла. Щось у його високому зрості, білявому волоссі та синьому погляді нагадало про власника «Вікінга».

— Ви нормандець, Ламаре? — запитав Адамберґ.

— Саме так, комісаре. Народився у Ґранвіллі.

— Ви прибули з жандармерії?

— Саме так, комісаре. Я пройшов конкурс, щоб потрапити до столиці.

— Можете підняти ваш ґудзик, бригадире, — запропонував Адамберґ. — І можете сісти.

Ламар послухався.

— А ще можете спробувати подивитися на мене. У вічі.

На обличчі бригадира з'явилася паніка, а сам він і далі вперто роздивлявся стіну.

— Це для роботи, — пояснив Адамберґ. — Зробіть зусилля.

Чоловік повільно повернув голову.

— Добре, — зупинив його Адамберґ. — Не рухайтеся більше. І дивіться прямо у вічі. Бригадире, ви тут потрапили до лягавих. Відділ убивств вимагає більше тактовності, природності і людяності, ніж будь-який інший. Вам доведеться прикидатися, підкрадатися, ставити запитання, стежити, лишившись непоміченим, довіряти, а також витирати сльози. А такого, як ви, помітять за сто льє. Ви ж жорсткий, наче бугай у своєму загоні. Вам потрібно навчитися розслаблятися, і це не станеться за один день. Перша вправа: дивіться на інших.

— Добре, комісаре.

— У вічі, а не на чоло.

— Так, комісаре.

Адамберґ відкрив свій блокнот і записав на берегах: Вікінг, Гудзик, Прямо на стіну — Ламар.

Декамбре з першого разу підняв слухавку.

— Я вирішив за потрібне попередити вас, комісаре, що наш тип щойно перейшов рубікон.

— Тобто?

— Краще я зачитаю вам ранкові й опівденні «химери». Ви слухаєте?

— Так.

— Перша — це продовження «Щоденника» того англійця.

— Сепіса.

— Пепіса, комісаре. «Сьогодні, попри власне бажання, я побачив два чи три будинки з червоним хрестом на дверях і написом «Господи, помилуй нас». Сумне видовище. Якщо я не помиляюся, то вперше бачу щось таке».

— Справи кепські.

— І це ще дуже м'яко сказано. Цим червоним хрестом позначали двері заражених будинків, щоб перехожі оминали їх. Отже, Пепіс перетнувся з першими зачумленими. Насправді хвороба вже бушувала в передмісті, але Пепіс, заховавшись у багатому центрі, ще не знав про це.

— А друге повідомлення? — перервав його Адамберґ.

— Ще серйозніше. Зараз прочитаю.

— Тільки повільно, — попросив Адамберґ.

— «Сімнадцятого серпня брехливі чутки передвіщали біду, багато хто тремтить, але значна частина людей сподівається на відомого лікаря Ренсана. Марні сподівання: чотирнадцятого вересня чума увійшла в місто. Спершу вона охопила квартал Руссо, де одразу ж почали з'являтися мертві тіла». Оскільки ви не бачите перед собою аркуша з текстом, скажу, що тут дуже часто трапляються три крапки. Цей тип — маніяк: він не може обірвати оригінальну фразу, не позначивши це. Більше того, «сімнадцяте серпня», «чотирнадцяте вересня» і «квартал Руссо» надруковані іншим шрифтом. Він точно змінив дати і місце в тексті, тому позначає свої зміни іншим шрифтом. Я так гадаю.

— І сьогодні чотирнадцяте вересня, так? — запитав Адамберґ, який завжди плутав дати в межах одного-двох днів.

— Саме так. Тобто божевільний просто повідомляє нам, що чума увійшла в Париж і почала вбивати.

— Вулиця Жан-Жака Руссо.

— Гадаєте, саме це місце під загрозою?

— У мене є багатоповерхівка, розмальована четвірками на цій вулиці.

— Якими четвірками?

Адамберґ вирішив, що Декамбре і так досить вплутався у цю справу, тому має право знати про іншу сферу діяльності свого психа. А ще він про себе відмітив, що попри свою освіченість, Декамбре, як і ерудит Данґлар, зовсім нічого не знав про значення четвірок. Талісман не був аж настільки відомим, тож тип, який його використовував, мав зануритися дуже глибоко в питання.

— У будь-якому разі, — завершив Адамберґ, — ви можете розслідувати цю справу без мене, для своїх життєвих питань. Це буде хороший екземпляр для вашої колекції, як для вас, так і для Глашатая. Але щодо справжньої небезпеки, то можна забути про це. Хлоп обрав інший шлях, винятково символічний, як сказав би мій заступник. Бо на вулиці Жан-Жака Руссо нічого не трапилося цієї ночі, як і в інших розмальованих будинках. Натомість він продовжує малювати. Це триватиме, доки йому не набридне.

— Тим краще, — сказав