Розбивши її життя (частина 1) - Сафо Мелі

Щоденник Касі

3 липня

Вчора був випускний. Хоч якось відволіклася від переживань, бо нерви б'ють через край. Позавчора весь вечір провела у своїй кімнаті, думаючи про те, а що коли я завагітнію? Поділилася переживаннями з Наталкою. Каже, що є якісь пігулки. Але їх треба було пити одразу в першу добу. А тепер мені залишається тільки чекати, гадати та вірити, що все обійдеться.

Випускний пройшов чудово. Веселилися на повну. Моя зелена сукня викликала фурор, виглядала просто шикарно, хоча зазвичай я собі взагалі не подобаюсь. Чомусь захотілося, щоб у цій сукні мене побачив Льоша. Впевнена, він був би в захваті від того, як я виглядаю.

Більше ні про що не пишеться. Коли поїдемо на дачу – не знаю. Дуже сумую за Льошкою і чекаю на місячні, які мають початися ось-ось.

10 липня

Жіночі дні досі не прийшли. Нерви зовсім на грані. Якщо до вечора не почнеться, завтра піду до лікаря. Страшно подвійно. По-перше, ніколи не була в гінеколога. По-друге, страшенно боюся, що підтвердиться вагітність. Цілими днями лежу і дивлюся в стелю, розмірковуючи про те, що ми з Льошкою наробили. Наташка радила купити тест на вагітність, але потім подруги дійшли висновку, що тести іноді помиляються, а лікар скаже точно. До того ж, враховуючи останній місяць мого інтимного життя, не заважає сходити до гінеколога для перевірки здоров'я.

Одне знаю точно, якщо раптом підтвердиться, дитину я залишу. Не знаю, як переживуть таку новину батьки, але для себе я вже вирішила все.

11 червня

Сьогодні була у лікаря. Точніше пережила жахливе катування.

З самого ранку прийшла першою, постукала до кабінету свого дільничного гінеколога. Відчиняю двері, а там сидить лікар і… Валентина Петрівна, сусідка з третього поверху та подруга моєї мами. Виявилося, що вона працює медсестрою у нашій жіночій консультації.

Поки мене опитував лікар, вона сиділа й уважно вслухалася у кожне моє слово.

– Статевим життям живете? - запитує лікар.

А це стерво сидить і жере мене очима в очікуванні відповіді. І що я можу відповісти, якщо прийшла перевірити вагітність? Довелося кивнути.

Лікар продовжує мучити мене питаннями, а я не знаю, в який кут мені сховатися. Хотілося просто втекти. Але сидіти і чекати вдома у чотирьох стінах – я теж не могла.

– На що скаржитесь? – І це питання ставить мене в повний глухий кут. Валентина Петрівна бачить мій жах у очах і єхидно посміхається.

– У мене затримка. – майже шепочу я.

Потім огляд, УЗД. Лежу в цьому клятому кріслі, розкинувши ноги і думаю: «Господи, як же соромно! Як зробити так, щоб Валентина Петрівна не обмовилася моїй мамі?!»

Потім лікарка оголосила, що на вагітність не схоже, але іноді буває так, що відразу не видно. Запропонувала здати аналіз крові та отримати результат через тиждень. Боже. За цей тиждень я просто помру від страху та переживань!

Я вийшла з-за ширми, ноги та руки – як чужі. Тремтять, не слухаються. Підійшла до медсестри, нахилилася і говорю:

– Валентино Петрівно, мамі про мій візит знати не потрібно. У неї слабке серце і останнім часом їйдуже зле.

А вона повертається до мене і, дивлячись у вічі, шипить:

– От і поберегла б матір, Ася.

Мені стало нестерпно соромно. Не пригадую, як вилетіла з її кабінету. Пам'ятаю лише, як гірко плакала на лавці у парку. Вона має рацію. Я повелася надто безтурботно.

Потрібно поїхати на дачу та поговорити з Льошею. Він підтримає та підкаже, як бути.

12 липня

Вранці здала аналіз крові. Допомогла приготувати матері обід і спробувала відпроситися на дачу під приводом, що в місті нудно та спекотно, а там природа. Одну мене відпускати не захотіли. Мати сказала, що відпустить тільки, якщо дівчата зі мною поїдуть, а вони зможуть лише за два дні. Доведеться потерпіти. Чорна смуга якась. Я просто не знаю, куди подітися, як припинити думати і накручувати себе.

14 липня
Нарешті ми приїхали на дачу. Сьогодні отримала всі записки Льохи. Весь цей час він думав про мене.
Ще б знайти його самого! От я й пошкодувала, що гадки не маю, де він живе. Хотіла попросити сходити до нього Вовку, але той з ранку поїхав кудись, Ромки теж ніде немає. Довелося залишити записку, що я тут, і чекати, коли він з'явиться сам.

Але замість того, щоб з'явитися вже пізно ввечері виявляю його записку у відповідь:

«Привіт, найкрасивіша дівчинка! Дуже сумую, але сьогодні прийти не зможу. Довелося підмінити партнера і заступити на чергування. Вибач.»

У мене просто немає слів. Здається, це пекло не закінчиться ніколи.

16 липня

Він не приходить. Ні вчора, ні сьогодні. Ми щовечора з дівчатами ходимо гуляти, сподіваючись зустріти його, але він ніби зник. Ще позавчора вночі залишила йому записку, щоб з'явився якнайшвидше, але він її навіть не забрав.

Найстрашніше не це, а те, що сьогодні Олеся підійшла до когось із знайомих Льошки, запитала, де його можна знайти. Я стояла осторонь, але дуже добре чула їхню відповідь і всередині все тяжко опустилося: «Та де-де, Лєнку десь трахає, напевно!»

У мене в очах потемніло. Я хитаючись відійшла від них подалі, а потім просто звалилася на лаву. Я не знаю, скільки там сиділа. Мене трясло, я ридала десь усередині, але сліз не було. З цієї внутрішньої істерики мене витягли дівчата, привели додому, напоїли чаєм з ромашкою.

– Ась, лягай, тобі треба відпочити! Ми обов'язково знайдемо його, чуєш?

– А навіщо я йому?

Свій голос я не впізнала. Ось сиджу, дивлюся в одну точку і не можу повірити, що це відбувається зі мною. Він зрадив мене, він зараз із нею. А я йому не потрібна. "Крах" - саме це слово найбільш точно описує те, що я зараз відчуваю.

19 липня

Схоже, я захворіла. Сильно. Мабуть, всі ці переживання надто підкосили мене. Два дні я весь час спала в якомусь маренні. Наташка з Олесею не на жарт перелякалися. Бігали навколо мене, прикладали холодні компреси до чола, міряли мені температуру, але вона була в нормі. Що зі мною сталося – я не знаю. Батькам дівчата нічого не повідомили. Говорять, що я просила не говорити. Але коли просила – взагалі не пам'ятаю.