Забуте вбивство - Агата Крісті

Великі вікна з досить брудними шибками виходили на заднє подвір'я, оточене міцними стінами сусіднього будинку, спорудженого ще в сімнадцятому сторіччі. Тут ніде не було чогось особливо вишуканого або сучасного, але й нічого занедбаного теж не було. На перший погляд, досить неохайний кабінет із безладно розташованими шухлядами та столом, заваленим паперами, — але насправді то був офіс людини, яка знала достеменно, де взяти все, що може їй знадобитися.

Волтер Фейн перестав скрипіти пером. Він усміхнувся своєю млявою, приємною усмішкою.

— Думаю, тут усе ясно, місіс Рід, — сказав він. — Це дуже простий заповіт. Коли ви прийдете підписати його?

Ґвенда сказала, що готова прийти, коли йому буде зручно. Поспішати їй нема куди.

— Ми купили тут будинок, — сказала вона. — Дім-на-Горі.

Волтер Фейн мовив, глянувши на свої папери:

— Так, ви мені дали адресу..

Вона не помітила жодної зміни в рівному тенорі його голосу.

— Це гарний дім, — сказала Ґвенда. — Він нам дуже подобається.

— Справді? — усміхнувся Волтер Фейн. — Він біля моря?

— Ні, — сказала Ґвенда. — Наскільки нам відомо, його назву змінили. Колись він називався Сент-Кетрін.

Містер Фейн скинув пенсне. Він протер скельця шовковою хусточкою, дивлячись на стіл.

— О, так, — сказав він. — Біля дороги на Лігемптон?

Він підняв погляд, і Ґвенда подумала, наскільки іншою здається людина, коли вона знімає окуляри, які завжди носить. Його світло-сірі очі здавалися тепер дивно слабкими й не здатними сфокусувати погляд.

Це робить його обличчя таким, подумала Ґвенда, ніби його тут немає.

Волтер Фейн знову надів пенсне. Він сказав своїм зрівноваженим голосом адвоката:

— Ви, здається, сказали що укладали заповіт відразу після одруження?

— Так. Але я там заповідала дещо своїм родичам у Новій Зеландії, які після того померли, тому я подумала, що простіше буде скласти цілком новий заповіт — тим більше, що ми маємо намір жити в цій країні постійно.

Волтер Фейн кивнув головою.

— Атож, це вельми розумна думка. Що ж, гадаю, тут усе зрозуміло, місіс Рід. Чи зможете ви прийти післязавтра? Одинадцята година вас влаштовує?

— Цілком.

Ґвенда встала, і Волтер Фейн підвівся теж.

Ґвенда сказала з легким хвилюванням, яке вона відрепетирувала заздалегідь:

— Я… я вирішила звернутися саме до вас, бо думаю — так мені сказали, — що колись ви знали мою матір.

— Справді? — запитав Волтер Фейн, додавши нові теплі нотки до свого й так люб'язного голосу. — А як її звали?

— Гелідей. Міґен Гелідей. Мені сказали, ніби ви були колись заручені з нею?

Дзиґарі на стіні стали цокати. Один два, один, два, один, два.

Ґвенда раптом відчула, що її серце закалатало швидше. Яке спокійне обличчя було у Волтера Фейна. Такий вигляд має дім, коли в ньому опущені всі штори. Той самий дім, у якому лежить мертве тіло (що за ідіотські думки приходять тобі в голову, Ґвендо!).

Вираз обличчя у Волтера Фейна анітрохи не змінився, коли він сказав:

— Ні, я ніколи не знав вашої матері, місіс Рід. Але колись я був заручений протягом короткого періоду з Геленою Кеннеді, яка згодом вийшла заміж за майора Гелідея й стала його другою дружиною.

— Он воно що. Яка ж я дурна. Я зрозуміла все не так. То була Гелена — моя мачуха. Звісно, це було в той час, якого я майже не пам'ятаю. Я була малою дитиною, коли другий шлюб мого батька розпався. Але я почула, як хтось вказав, що ви колись були заручені з місіс Гелідей в Індії, і я подумала, що то була моя мати — бо йшлося про Індію… А мій батько познайомився з нею в Індії.

— Гелена Кеннеді приїхала до Індії, щоб одружитися зі мною, — сказав Волтер Фейн. — Але потім вона змінила намір. На кораблі, яким поверталася до Англії, вона познайомилася з вашим батьком.

Це була позбавлена будь-яких емоцій констатація факту. Ґвенда досі бачила перед собою дім з опущеними шторами.

— Пробачте мені, — сказала вона. — Певно, я вчинила нетактовність?

Волтер Фейн усміхнувся — своєю млявою, приємною усмішкою. Штори в домі піднялися.

— Це було дев'ятнадцять чи двадцять років тому, місіс Рід, — сказав він. — Тривоги та безумства, які ми переживаємо замолоду, мало що означають, коли минає стільки часу. Отже, ви дочка Гелідея, яка в ті часи була ще немовлям. Вам, певно, відомо, що ваш батько й Гелена жили в Дилмауті протягом короткого часу?

— О, так, — сказала Ґвенда, — саме тому ми сюди й приїхали. Я, звичайно, мало що пам'ятаю з тих часів, та коли ми вирішували, де нам оселитися в Англії, я насамперед приїхала в Дилмаут — подивитися, який він насправді, і це місто здалося мені таким привабливим, що я відразу вирішила: ми оселимося тут і ніде більше. І хіба нам не пощастило? Адже ми купили той самий будинок, у якому колись мешкали мої родичі.

— Я пам'ятаю той дім, — сказав Волтер Фейн. Він знову подарував їй свою мляву, приємну усмішку. — Ви, певно, не пам'ятаєте мене, місіс Рід, але, якщо пам'ять мені не зраджує, то я носив вас колись на плечах.

Ґвенда засміялася.

— Справді? Тоді я можу вважати вас своїм давнім другом, чи не так? Я, звісно, не можу вас пам'ятати, адже мені тоді було не більш, як два з половиною або три роки… Ви тоді, либонь, приїхали у відпустку з Індії чи щось таке?

— Ні, я назавжди покинув Індію. Я поїхав туди вирощувати чай, але те життя мене не влаштовувало. Я повернувся до Англії, щоб продовжити справу батька й стати прозаїчним сільським адвокатом, позбавленим високих амбіцій і не схильним шукати пригод у далеких краях. Свої іспити з права я склав ще раніше, тому просто повернувся й став працювати у фірмі. — Він помовчав, а тоді сказав: — Відтоді я був завжди тут.

Знову запала пауза, і він повторив тихим голосом.

— Атож, після того я вже нікуди не їздив.

Але вісімнадцять років, подумала Ґвенда, не такий уже довгий час…

Потім, раптово змінивши тон, він потиснув їй руку і сказав:

— Позаяк ми з вами давні друзі, то приходьте якось зі своїм чоловіком на чай до моєї матері. Я скажу їй, щоб вона надіслала вам письмове запрошення. До рeчі, ви не проти прийти об одинадцятій годині в четвер?

Ґвенда вийшла з контори й спустилася сховами. У кутку біля сходів вона побачила павутину. На тій павутині сидів блідий, мало помітний павук. Ґвенда подумала, що він не схожий на справжнього павука. Це був