Забуте вбивство - Агата Крісті

— Якщо ми не пошкодуємо ні часу, ні терпіння, то зможемо з'ясувати дуже багато, — сказала міс Марпл. — А тепер я розповім про свої досягнення. З невеличкої розмови, яку мені пощастило провести в мануфактурній крамниці сьогодні, я довідалася, що Едіт Паджет, яка була кухаркою в Сент-Кетрін у той час, який нас цікавить, досі живе в Дилмауті. Її сестра одружена тут із кондитером. Я думаю, Ґвендо, буде цілком природним, якщо ви захочете зустрітися з нею. Вона може багато чого нам розповісти.

— Це чудово, — сказала Ґвенда. — У мене виникла ще одна думка, — додала вона. — Я хочу скласти новий заповіт. Не дивися на мене таким убивчим поглядом, Джайлзе. Я не викину тебе зі свого заповіту. Але попрошу Волтера Фейна, щоб він склав для мене новий заповіт.

— Ґвендо, будь обережною, — застеріг її Джайлз.

— Складання заповіту, — сказала Ґвенда, — найприродніша річ у світі. І я певна, що обрала дуже добрий спосіб наблизитися до нього. Хай там як, а я хочу зустрітися з ним. Я хочу подивитися, який він є, і, можливо…

Вона не закінчила свого речення

— Мене дивує, — сказав Джайлз, — що більше ніхто не озвався у відповідь на наше оголошення, ця Едіт Паджет, наприклад…

Міс Марпл похитала головою.

— Люди, які живуть у сільській місцевості потребують багато часу щоб зважитися на такі речі, — сказала вона. — Вони підозріливі. Вони і полюбляють усе добре обміркувати.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Лілі Кімбл

Лілі Кімбл розстелила на кухонному столі дві старі газети, щоб викласти на них смажену картоплю, яка шкварчала на сковороді. Нечутно мугикаючи популярну пісеньку, вона нахилилася й машинально прочитала кілька рядків, надрукованих в одній із газет.

Потім раптом перестала мугикати й погукала:

— Джіме, Джіме! Послухай-но, що я тобі скажу!

Джім Кімбл, небалакучий літній чоловік, умивався в кухні над зливальницею. Щоб відповісти дружині, він застосував своє улюблене слово:

— Ну?

— Ось що написано тут у газеті: «Усіх, кому щось відомо про Гелену Спенлав Гелідей, у дівоцтві Кеннеді, просять сконтактуватися з панами Рід і Гарді, Саунтгемптон-Роу». Це мабуть, та сама місіс Гелідей, у якої я служила в Сент-Кетрін. Вона та її чоловік узяли той будинок в оренду разом із меблями від місіс Фіндейсон — так мені розповідали. Її справді звали Гелена — і вона доводилася сестрою докторові Кеннеді, тому самому, що завжди радив мені видалити аденоїди.

Запала коротку пауза, коли місіс Кімбл вправним рухом перекинула сковороду з підсмаженими чіпсами. Джім Кімбл форкав у рушник, яким витирав обличчя.

— Звісно, це стара газета, — сказала місіс Кімбл. Вона подивилася на дату. — Тижневої давності чи навіть давніша. Цікаво, про що, власне, ідеться? Ти не думаєш, що тут можна заробити якісь гроші, Джіме?

— Ну, — відповів Джім цього разу тоном ствердження, а не запитання.

— Може, знайшовся якийсь заповіт, — міркувала його дружина. — Це було досить-таки давно.

— Ну.

— Вісімнадцять років тому або й більше… Не розумію, навіщо вони знову все це ворушать? Ти не думаєш, що до цього причетне поліція, Джіме?

— З якого дива? — запитав містер Кімбл.

— Ти ж бо знаєш, що я завжди думала, — таємничим голосом сказала йому місіс Кімбл. — Я ж розповідала тобі, що тоді сталося, коли ми пішли з дому. Він сказав, вона втекла з коханцем. Чоловіки завжди так кажуть, коли хочуть порішити свою жінку. Можеш не сумніватися, то було вбивство. Я це сказала тоді тобі й сказала Еді, але Еді ніяк не хотіла вірити в це. У неї ніколи не було уяви, в Еді. Той одяг, який вона нібито забрала з собою — то був не той одяг, якщо ти розумієш, про що я кажу. З дому тоді зникли валіза й сумка і зникло досить одягу, щоб їх наповнити, але то був не той одяг. І тоді я сказала Еді: «Можеш не сумніватися, хазяїн убив її, а труп укинув у льох». Але насправді про льох не йшлося, бо Леоні, швейцарська нянька, дещо тоді побачила. З вікна. Вона ходила того вечора в кіно разом зі мною, хоч і не повинна була залишати без нагляду дитячу кімнату — але я сказала їй, що та дитина ніколи не прокидається, дитина була як золото, завжди спала вночі. «А пані ніколи не заходить увечері в дитячу кімнату, — сказала я, — тож ніхто не знатиме, що ти пішла зі мною». Ну, вона й пішла. А коли ми повернулися, у домі вже діялося казна-що. Там був доктор, а хворий хазяїн спав у перевдягальні, і доктор дивився за ним, і саме тоді він запитав у мене про одяг, і тоді мені здалося, що все гаразд. Я подумала, вона справді втекла з тим чоловіком, від якого була без тями — а він же був одружений — й Еді сказала, вона сподівається й молиться, щоб нас не приплутали до процесу з розлучення. Як же пак його звали? Не можу згадати. Його ім'я, схоже, починалося на М… Чи на Р?.. Пам'ять у мене вже не та, що колись.

Містер Кімбл відійшов від посудомийні й, пустивши повз вуха всю неістотну для нього балаканину жінки, запитав, чи готова вечеря.

— Зараз подам картоплю. Стривай-но, я постелю іншу газету. Цю ліпше зберегти. Не схоже, щоб ішлося про поліцію, надто багато часу минуло. Можливо, це адвокати — а з адвокатів можна буде взяти гроші. Про винагороду там не йдеться… та мало що… З ким би мені порадитися? Тут говориться, що треба написати на якусь адресу в Лондоні — але я не певна, що напишу… не довіряю я тим лондонцям… А ти що скажеш, Джіме?

— Ну… — сказав Джім, дивлячись жадібним поглядом на рибу зі смаженою картоплею.

На цьому розмова тимчасово урвалася.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Волтер Фейн

I

Ґвенда дивилася через широкий стіл із червоного дерева на Волтера Фейна.

Перед нею сидів досить стомлений на вигляд чоловік віком років сорока з лагідним обличчям без якихось прикметних рис. Такого чоловіка було б важко запам'ятати, якби вона десь випадково з ним зустрілася, подумала Ґвенда… Чоловік, позбавлений особистості, як тепер полюбляють казати. Його голос, коли він говорив, лунав якось спроквола, був виважений і приємний. Мабуть, це добрий і гідний усілякої довіри адвокат, подумала Ґвенда.

Вона нишком окинула поглядом кабінет — кабінет старшого партнера фірми. Він був зручний для Волтера Фейна, вирішила вона. Обставлений старомодними меблями, потертими, але виготовленими з гарного вікторіанського матеріалу. Під стінами розташовані шухляди зі справами — шухляди, які були