Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі

— Кіро, що сталося?—стурбовано спитала я і підійшла ближче до сестри.  
— Дано, ми з Євою сьогодні слідкували за нею.  
— Тобто? Навіщо ви це робили? 
— Це неважливо, Дано! — голосно сказала сестра.— Наша мама навідується до когось у в'язницю. 
— Що? Яка ще в'язниця?  
— Та, що в сусідньому місті. — відповіла Кіра і сіла на ліжко. 
— Розкажи мені все по порядку, бо я зараз взагалі нічого не розумію.— сказала я і сіла біля неї. 
— Вчора після уроків я вирішила сходити до неї на роботу. Там якраз тоді була Єва. В них відбувалася якась фотосесія. Вона сказала мені, що мама працює тільки до обіднього часу. Я звісно здивувалася, бо вона ж завжди повертається пізно. Потім я зрозуміла, що щось відбувається і попросила Єву, щоб вона прослідкувала зі мною за мамою. Тому сьогодні я не пішла на останній урок, а натомість поїхала за нею. Згодом таксі зупинилося біля в'язниці і мама пішла всередину. 
— Але що мамі там робити?— здивовано спитала я. 
— Не знаю, але мені справді стало страшно.  
— Чому ти мені не розповіла про це?— суворо запитала я.— Чому сама слідкувала за мамою? 
— По-перше, я була з Євою, а по-друге, в тебе і так проблем вистачає. 
— Послухай мене, Кіро!— сердито сказала я.— Відтепер ти не будеш вплутуватися в цю справу. Я сама спробую розібратися.  
— Але я теж хочу дізнатися про все!— обурилась сестра. 
— Для чого тоді мені розповідала?  
— Я хотіла поділитися цим з кимось. Мені просто стало трохи лячно.  
— Кіро, ти ще надто маленька для таких серйозних справ. Тим більше, це може бути небезпечно. 
— Що ти плануєш робити?— серйозно спитала у мене сестра.  
—Якщо чесно, то навіть не знаю. Спробую завтра прослідкувати за мамою і побачити все на власні очі. 
— Ти сама плануєш це все провернути? 
— Скоріш за все попрошу Єву, щоб вона поїхала зі мною. Краще бути з кимось, ніж одній. Хоча сумніваюся, що в подальшому буду її вплутувати в це. 
—  Ти думаєш, що можеш постраждати? 
— Надіюсь, що ні.  
—Ну гаразд, але будь обережна.— схвильовано сказала мені сестра. 
— Я обіцяю тобі, що зі мною все буде добре. 
— А що ти взагалі плануєш там робити? Ну поїдеш ти за нею, побачиш, що вона ходить до в'язниці, а що далі? 
— Спробую дізнатися кого вона відвідує. Не знаю, можливо це якось допоможе нам розібратися в цій ситуації. 
— Добре,— сказала Кіра.— Але ти обов'язково про все розкажеш мені завтра, зрозуміла? 
— Обіцяю.— впевнено відповіла я, хоча насправді дуже хвилювалася.  Наступного дня з самого ранку я була дуже стурбована. На парах сиділа, як на голках і чекала, щоб швидше закінчились заняття. Після останньої пари ми з Євою швидко побігли до її автомобіля. Ми під'їхали під робоче місце мами і я побачила як вона вийшла з салону і пішла на настоянку. Вона сіла в таксі, а ми в цей час спостерігали за нею. Після двох годин їзди ми зупинилися біля якогось приміщення. Це була висока бетонна огорожа з колючим дротом наверху. Мама вийшла з машини і пройшла через пропускний пункт. Весь цей час я дивилася за нею і не могла зрозуміти, що відбувається. Для чого взагалі їй навідуватися сюди? Навіщо вона кожного дня приїжджає в це страшне місце? 
— Хвилюєшся?— почула біля себе голос Єви. 
— Так, трішки. Страшно, коли дізнаєшся, що в твоїй сім'ї все не так ідеально. І в кожного є якійсь секрети.  
— Можливо все на так погано, як ти думаєш? 
— Не знаю, але я повинна дізнатися, що відбувається.— рішуче сказала я. 
— А чому ти просто не спитала про все в мами? 
— Ти думаєш, що вона мені б розповіла правду?
— Ну тобі краще знати.
— От тому і я сумніваюся.
Ми сиділи близько години в машині, а мене вже всю трясло від хвилювання. Чого ж вона там так довго? Нарешті ворота відчинилися і мама вийшла. Вона була сильно розлючена і це було помітно по її вигляду. Ходила з однієї сторони в іншу і сильно хвилювалася. Через деякий час приїхав автомобіль і вона сіла всередину. 
Після того,як машина під'їхала, я повільно відчинила дверцята і вийшла з автомобіля.
— Ти йдеш туди?— здивовано спитала Єва.
— Напевно. Постараюся щось дізнатися.
— Ти думаєш, що тебе пропустять?
— Спробую.
Я підійшла ближче до воріт і зупинилася. Якийсь чоловік їх відчинив і я пройшла далі. Одразу ж був контрольно-пропускний пункт. Я підійшла до якоїсь жінки, яка була, як я зрозуміла, черговим помічником. 
— Доброго дня.— привіталась я.
— Дозвіл на відвідування є?— різко спитала жінка.
— Вибачте, а він повинен бути?— здивовано спитала я.
— Перший раз прийшла? Одразу видно.— невдоволено сказала жінка.— Як прізвище? 
— Абраменко. 
— Ще одна? Тільки-но вийшла Абраменко звідси. Ти теж до Гавриленка приперлася?
— Взагалі я б хотіла дізнатися більше про цього чоловіка.— розгублено сказала я .
— Значить так, дитино, я не маю часу, щоб балакати тут з тобою. Документи маєш?
— Ні, не взяла з собою. — відповіла я, а жінка подивилася на мене, як на ідіотку.
— Коли будеш мати дозвіл і документи — тоді і приходь. Ну а зараз попрошу вас пройти на вихід.
— Може ви хоча б скажете мені хто цей Гавриленко?— з надією спитала я.
— На вихід!
— Та хоч скажіть його ім'я!— знову попросила я.
— Добре, я тобі скажу, але ти зараз же підеш геть звідси.
— Гаразд.
— Гавриленко Дмитро, засуджений за умисне вбивство.
— Вбивство?— налякано і здивовано спитала я.
— До побачення, Абраменко!— сказала жінка.
— Дякую за інформацію.— пробурмотіла я і повернулася до Єви.
Ця ситуація остаточно мене заплутала. Навіщо моїй мамі навідуватися до злочинця? Як вона взагалі може бути пов'язаною з таким страшним чоловіком?
Я повільно підійшла до автомобіля і сіла на всередину. 
— Ну що там?— стурбовано спитала Єва. — Змогла щось дізнатися.
— Тільки ім'я і прізвище цього чоловіка. — відповіла я.
— Тебе не пропустили до нього?
— Ні. Потрібно мати якийсь дозвіл, а ще документи при собі. Я навіть не подумала дізнатися про правила відвідувань.
— А ти б справді пішла на побачення до цього чоловіка?
— Не думаю. Єво, він сидить за умисне вбивство! Це страшно і жахливо! 
— Ого! А до чого тут твоя мати?
— Я не знаю. Як вона взагалі може бути пов'язана зі злочинцем?
Всю дорогу додому я їхала з незрозумілим хвилюванням всередині. Я розуміла, що тут справді серйозна справа, але як я зможу розібратися в цьому? Та і в мами питати не хочеться. Щось мені підказує, що вона не розповість мені правди. 
Я повернулася додому доволі пізно. Мама вже навіть нічого не говорить мені про стосунки з Владом. Кіра всю вечерю спостерігала за мною і очікувала, коли я їй все розповів. Я вирішила збрехати, тому сказала сестрі, що мені нічого не вдалося дізнатися. 
Вже ввечері я зайшла в інтернет і ввела в пошуку ініціали того чоловіка. На жаль, я нічого не знайшла. З повним нерозумінням і розчаруванням я лягла спати і поринула в чергові кошмарні сни. 
Слідкувати за матір'ю не було сенсу, тому наступні тижні я пробула в такій же невідомості.
Сьогодні на вечерю мене запросила тітка Катя і звісно я не могла їй відмовити. Я вдягнула чорну спідницю і рожевий светр. Коли я зайшла на кухню, то помітила, що мама читає якийсь лист. Як тільки вона мене побачила, то відразу ж сховала його в кишеню.
— Що читаєш?Це якийсь лист?— спитала я в неї і налила собі склянку води.
— Та ні. Звичайні квитанції за комунальні послуги. — схвильовано відповіла мама і я зрозуміла, що вона обманює.— Ти кудись йдеш?
— Так. Тітка Катя запросила мене на вечерю.
— І ти віддала перевагу провести час з ними, ніж зі своєю сім'єю!— ображено сказала мама.
— Вона мене запросила і я погодилась. Не починай, будь ласка.
— Ти завжди так робиш! Невже тобі та жінка дорожча за власну матір?
— Хватить! — крикнула я.— Я тебе останнім часом не впізнаю. 
— Так само, як і я тебе!
— Хто ти? Де моя хороша та милосердна мати? Що з тобою відбувається? В тебе якійсь проблеми?— сказала я і підійшла ближче.— Ти можеш зі мною поділитися. Я зрозумію тебе, чесно.
— У мене все дуже навіть добре. Якщо тільки не враховувати твою ідіотську поведінку. 
Я вирішила нічого більше не говорити і вийшла на вулицю. Мама взагалі останнім часом нестерпна. Йдучи по дорозі, я не відразу помітила спереду якийсь жіночий силует. Проте, коли підійшла ближче, то впізнала Світлану. Я вирішила оминути її, тому що все-таки сумніваюся, що вона тут чекає на мене. 
— Стій!— сказала вона, коли я пройшла повз неї.
— Чого тобі?— спитала я і обернулася до неї.
— Чого мені? Це тобі, що потрібно від Влада?— сердито сказала дівчина.
— Я не збираюся з тобою обговорювати наші з ним стосунки. 
— Звісно ти не будеш про це говорити. Тому що ніякого кохання у вас нема.
— Звідки ти це можеш знати?
— Якщо ти забула, то я теж тоді була з Владом. І він точно нічого не знав по те, що ви збираєтесь на озеро. Це ти всім збрехала і це через тебе мені довелося переїхати звідси!— сердито сказала Світлана.
— Я не збираюся слухати цих дурниць.— різко сказала я і розвернулася, щоб піти геть.
— Знаєш, чому я мовчу?— крикнула дівчина і я зупинилася. 
— І чому ж?
— Тому що Влад мене попросив. Не знаю чому, але він відмовив мене від мого плану.
— Від якого ще плану?— здивувалась я.
— Тоді, коли сталася та трагедія, мої батьки захотіли, щоб я перестала спілкуватися з Владом. Звісно, я всім говорила, що ти брешеш, але вони подумали, що я просто його захищаю. Тоді батьки вирішили, що мені варто переїхати. Ти навіть не можеш уявити собі, як сильно я страждала. 
— Світлано, — звернулась до неї я.— Я не маю жодного відношення до твоїх страждань. 
— Звісно ти не маєш!— сказала дівчина і гірко засміялася.— Та ти розлучила мене з коханим! Через тебе я весь цей час була самотня. 
— До чого тут взагалі я?— голосно скрикнула я. 
— Ти ж була закохана в нього завжди. Я це помічала, але знала, що йому байдуже на тебе. Напевно тому ти і придумала цей свій план.
— Про що ти говориш?— сердито сказала я.
— Захотіла зруйнувати наші стосунки з Владом і тому підлаштувала смерть Соломійки.
— Ти в своєму розумі?— злісно крикнула я.— Господи, як же мені це набридло! Та ви всі мене дістали! Що я вам зробила?
Я відчула, як на очі навернулися сльози. Я розвернулася і пішла геть від Світлани. Сльози текли по моїх щоках, а я навіть не розуміла, куди саме іду. Ноги вели в одне єдине місце. Я зупинилася біля великого озера і дивилася в глибину блакитної води. Я не могла відвести погляду від незначних коливань маленьких хвиль і розуміла, що просто зараз всі мої нічні кошмари оживуть...