Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі
— Знаєш навіщо я прийшла?— сказала я в темну глибину озера. — Відпустити... Ти хоч знаєш, як сильно я страждаю? Як муки совісті кожної ночі гризуть мою душу? Як я божеволію від цих кошмарів? Але знаєш, що найгірше? Мені так сильно це все набридло і я зрозуміла, що з мене достатньо! Соломійко, я остаточно відпускаю тебе і ту трагедію. Не тому, що не відчуваю провини, а тому, що хочу нарешті забути про все це. Я хочу жити нормальним життям, де не буде ненависті! Я хочу бути щасливою! Хочу, щоб моє життя було сповнене звичних радощів, а не клятих таємниць! Я не повернуся більше сюди, але я обіцяю, що сьогодні всі дізнаються правду.
Я кинула останній погляд в глибину озера і пішла геть. Йти на вечерю до тітки Каті не було ні сил, ні бажання. Саме тому я придумала інший план. Я написала Владу повідомлення, в якому запросила їх з мамою до нас в гості. Мені було байдуже, як на це відреагує мати. Вона остання, хто має право мені хоча б щось говорити. Ще й після того, як я дізналася, що вона пов'язана з вбивцею.
Я чекала недільного вечора зі страшним хвилюванням і страхом. Звісно, я могла б передумати, але мені вже так набридло тікати від проблем. Вечерю повністю довелося готувати самій, бо мама навідріз відмовилася мені допомагати. Більше того, вона сказала, що не хоче бути присутньою на цьому «зборищі божевільних».
В честь такого мого рішення, я вдягнула чорну сукню. Все ж таки я сьогодні повністю зруйную своє ідеальне життя. Відкривши верхню шухляду тумби, я подивилася на лист, який знайшла два дні тому. Я знову переглянула його вміст і зрозуміла, що зовсім не знаю свою матір. Потрібно якнайшвидше привідкрити цю завісу таємниць.
— Чого ти вся в чорному?— спитала Кіра, коли зайшла до мене в кімнату.
Я різко закрила шухляду і подивилася в дзеркало. Завжди вона приходить невчасно. Потім я взяла з косметички туш і почала фарбувати вії.
— В мене свято. — просто сказала я, коли наносила ще один шар туші.— Прощаюся зі своїм минулим.
— Дивна ти якась.
— Яка вже є.
— І звідки взагалі взялася ця ідея з вечерею? — згодом спитала сестра. — Ти ж знаєш, що мамі це не сподобалось.
— Мені байдуже на її думку.— різко сказала я.
— І чому? Ти ж завжди прислухалася до неї.— сказала Кіра і зацікавлено подивилася на мене.
— Тепер ні.
— Що стало причиною таких змін?— продовжувала допитуватись сестра.
— Кіро, відстань від мене!— сердито сказала я.
— Ти щось дізналася, правда?— підозріло сказала дівчина.
— Господи, ти колись від мене відчепишся? Допит якийсь влаштувала. — буркнула я.
— Дано, що ти тоді дізналася?— вперто спитала Кіра.
— Нічого. Я тобі вже це казала. — сердито відповіла я.
— Ти брешеш!— крикнула вона.
— Так, я завжди це роблю! Але сьогодні з цим буде покінчено!— впевнено відповіла я.
— Що ти задумала?— підозріло спитала Кіра.
— Дізнаєшся!
— Ти ж не плануєш...
На щастя, нас перервав дзвінок в двері.
— Сьогодні на нас всіх чекає сюрприз!
Я кинула останній погляд на сестру і рвонула до входу. Відчинивши двері, я побачила тільки Влада.
— Ти один?А де тітка Катя?— здивовано спитала я.
— Їй стало трохи погано і вона залишилася вдома. — відповів хлопець і пройшов всередину.
— Щось серйозне?
— Та ні. Тиск піднявся.
— Ну гаразд. Проходь на кухню.— сказала я і зачинила двері.
До нас якраз спустилася Кіра, а також мама з татом.
— Доброго вечора!— привітався Влад до них.
— Доброго!— сказав тато і потиснув хлопцеві руку.
— А що це твоя мама не прийшла?— байдуже спитала мати.
— Їй стало погано.
— Ох, як шкода!
— Мамо!— процідила крізь зуби я.— Присядь, будь ласка.
— Як скажеш, доню.
Всі сіли за стіл і почали мовчки їсти. Щоб хоч якось розвеселити нашу нудну компанію, Кіра взялася розповідати якійсь історії. Спочатку все було не так вже і погано. Я навіть вирішила відкласти свій план на деякий час, але я навіть не думала, що одне слово повністю змінить хід подій.
— Як там Катерина? Страждає?— згодом спитала моя мама.
— Вибачте?— перепитав Влад.
— Я маю на увазі, чи змогла вона пережити смерть доньки?
— Любо!— різко крикнув тато.— Хіба можна такі питання задавати?
— Та ні. Все в порядку.— відповів Влад.— Завдяки Дані, мама зараз почувається дещо краще, але все одно їй складно.
— Ну це і не дивно. Донька трагічно померла, а сир виявився причетним до її смерті. Який сумний й парадокс життя.— іронічно сказала мама.
— Звісно, це ваша думка і я не збираюся виправдовуватися перед вами.— сказав Влад і я помітила, як він напружився.
— А чого тобі виправдовуватися? Ніби ніхто не знає твоєї провини.
— Тітко Любо, що з вами?— спитав у неї хлопець.— Ви ж були зовсім іншою?
— Дана теж колись була іншою. — сердито сказала мама.— Але під впливом вашого сімейства стала он якою!
— Справді?— здивовано сказав Влад і піднявся.— А яка тоді причина ваших змін? Чи може в цьому замішаний хтось?
Я помітила, як мама помітно зблідла. Між ними щось відбувалося, але ні я, ні будь-хто інший не знав цього.
— Мені здається, що ми з тобою вже обговорювали це!— різко сказала мама.
— В нас з вами була домовленість, але ви її вперто порушуєте!— знову заговорив Влад.
— Про що взагалі йде мова?— спитала я і теж піднялася.
— Дано, я напевно вже піду.— сказав Влад і пішов на вихід.
— Почекай!— крикнула я і побігла за ним.— Що відбувається?
— Спитай у своєї мами!— кинув наостанок хлопець і пішов геть.
Я нічого не розуміла. Невже у Влада є якійсь таємниці з моєю мамою? Я повернулася назад на кухню і встала прямо навпроти неї.
— Мамо, навіщо ти так поводишся?— сердито спитала я.
— Так, Любо! — встав на мою сторону батько.— Для чого ти підняла цю тему і образила хлопця. І що це взагалі за слова такі? Яка це у вас була розмова?
— Це нехай твоя улюблена донечка тобі розкаже, чому весь свій вільний час проводить в них?!— сказала мама і повільно піднялася.
— Що це значить?— тато здивовано подивився на мене.
— Знаєш, що вона зробила?— знову сказала мама.— Замінила тій божевільній доньку.
— Тобто? Я щось не розумію до чого ти ведеш?
— А тобі відомо, що у Дани є хлопець?— продовжувала говорити мама.
— Який ще хлопець?— здивувався батько.— Я нічого такого не знав.
— Вона зустрічається з Владом, а ще кожного дня навідується до Катерини, замість того, щоб вчитися!
— Не бачу в цьому нічого поганого.— тато подивився на маму. — Вона вже доросла, тому нехай зустрічається з ким хоче.
— Навіть якщо ця людина причетна до вбивства?— продовжувала говорити мама.
— Любо, ти дуже сильно помиляєшся. Влад здається хорошим хлопцем, а та його катастрофічна помилка не робить з нього винуватця трагедії. Всі в праві помилятися і навіть для найжорстокіших є можливість змінитися і покаятися.
— Невже ти справді так думаєш?— розчаровано сказала мама.— А щодо Катерини? Та ця жінка психічно хвора!
— Любо, ну хіба так можна? Ти ж чула, що їй стало краще після того, як Дана почала її підтримувати. Я навпаки радий, що моя донька робить щось хороше в цьому страшному світі. — сказав тато і посміхнувся мені.
— Але ж вони божевільні!— майже кричала мама.
— Вони просто страждають. І всі твої страхи безпідставні. Тому залиш Дану в спокої. — відповів тато і пішов до себе.
Який же батько в мене все-таки хороший. Він справді зрозумів усе і не розчарувався в мені. Не те, що мама! Не можу зрозуміти чого вона так сильно хвилюється через те, що я навідуюсь до Катерини?
— От бачиш,— звернулась я до неї,— батько зміг мене зрозуміти. Чому тоді ти не можеш?
— Твій тато просто ніколи не знав таких жорстоких людей, якщо думає, що вони можуть змінитися. — сказала мама і подивилася кудись в пустоту, ніби згадувала щось.
— А ти знала?— спитала я і побачила, як змінився її вираз обличчя.
— Звісно ні! Що за дурні запитання? — обурено крикнула мама.— А щодо Влада, то я і надалі забороняю тобі з ним спілкуватися!
— Господи, але чому? Якщо ти знову почнеш щось говорити про вбивцю і тому подібне, то я навіть не збираюся це слухати!
— Але ж це правда! Через нього померла дитина і я не хочу, щоб ти постраждала!
Мама продовжувала наполягати на своєму, а я зрозуміла, що хочу просто покінчити з цим всім. Вона думає, що мені потрібно остерігатися Влада, але насправді це він повинен тікати від мене.
— Ти не можеш спілкуватися з людиною, яка причетна до вбивства. — різко сказала мати.
— Він не винен, чуєш? Не винен!— крикнула я і відчула, як на очах вже з'явилися сльози.
— Я розумію, що ти хочеш його виправдати...
— Це я!— закричала голосно.— Це я її вбила! Не Влад, не його мама, а я!
— Що?— мати здивовано подивилася на мене.— Якщо ти хочеш, щоб я дозволила тобі з ним зустрічатися, то не варто брати його вину на себе!
— Господи, та це правда. — схлипуючи сказала я і присіла на крісло.— Я не хотіла, щоб так сталося. Це було ненавмисно, чесно.
— Що ти таке говориш?— мама присіла біля мене і подивилася на мене зі сльозами на очах.
— Я просто захотіла довести Владу, що вже доросла, тому і збрехала всім.— трохи заспокоївшись почала розповідати я.— І тобі, і Соломійці. Насправді ми пішли на озеро одні. Влад навіть не знав по те, що ми йдемо плавати. Потім Соломійка почала кричати і я не одразу зрозуміла, що вона тоне. Згодом якийсь чоловік її витягнув, але вона була вже мертва.
— Навіщо тоді ти сказала, що Влад про все знав?
— Тому що мені було соромно зізнатися вам. Я не хотіла, щоб ви розчаровувалися в мені. Ти навіть не уявляєш, як сильно я залежу від вашої думки. Тепер ти розумієш, чому я відвідую тітку Катю?
— Я не можу повірити!— розчаровано сказала мама і піднялася. — Як ти могла таке зробити? Весь цей час я думала, що ти через доброту душевну так відносишся до них, але насправді ти..ти...
— Так, я — причина їхніх страждань. — сказала я і теж піднялася. — Тепер будеш мене називати вбивцею? Тепер будеш казати всім, щоб остерігалися мене?
— Я навіть не знаю, як тепер до тебе ставитись. — сердито сказала мама.— Як ти взагалі весь цей час жила з таким тягарем?
— Нормально. Поки Влад не повернувся мені було навіть дуже добре. — відповіла я і сумно подивилася на неї.— Я думала, що коли розповів тобі правду, то ти підтримаєш мене.
— Я просто не можу повірити, що моя донька стала причиною страшної трагедії!
— Саме тому я весь цей час мовчала. Боялася, що ти будеш дивитися на мене таким розчарованим поглядом.
— А що буде, якщо про це дізнається батько?
— Не знаю. — сказала я і потиснула плечима.— Можемо просто зараз дізнатися.
— Не смій!— крикнула мама.— Ти будеш мовчати про свій вчинок до останнього. Хто ще знає?
— Тепер вже багато хто.
— Кому ти вже це розпатякала?— сердито сказала мама і боляче схопила мене за руку.— Відповідай!
— Гаразд!— відповіла я.— Ти, я , Влад, Кіра, Єва і Світлана— всі ті, хто знає правду.
— Що? Як ти могла про це комусь розповісти?— мама ще сильніше стиснула мою руку.
— Я розповіла тільки Кірі і Єві. Ну і тобі тепер. — сказала я і сіпнула свою руку.— Мені боляче!
— Навіщо ти розповіла про це своїй сестрі? Вона і так багато чого собі дозволяла, а тепер, що буде?
— А що по-твоєму я мала робити?— сердито спитала я.
— В першу чергу розповісти мені, а ми б з тобою змогли зберегти цю таємницю.
— Навіщо? Рано чи пізно всі потаємні двері відчиняються. Чи ти хотіла б, щоб всі думали, що я ідеальна донечка?
— Послухай мене!— мама підійшла ближче.— Для батька будеш такою ж слухняною і чемною, як і раніше. Єві та Кірі скажеш мовчати, а з Владом я домовлюся сама.
— Які в тебе з ним справи?— впевнено спитала я.
— Немає в мене з ним нічого!— відповіла мама.
— Як же майстерно ти приховуєш таємниці!— сказала я і гірко посміхнулася.
— В мене, на відміну від тебе, секретів нема!— відповіла мама.
— Та невже? — здивувалася я.— Тоді, для чого моя «ідеальна» матуся ходить до в'язниці?
— Що за дурниці ти говориш?— суворо сказала мама.
— Це аж ніяк не дурниці. Хто такий Гавриленко Дмитро?— спитала я і подивилася прямо в її очі.
— Звідки ти про це дізналася?— трохи схвильовано заговорила жінка.
— Яка різниця звідки? Може ти краще відповіси мені на моє питання?
— Я не збираюся нічого тобі розповідати. — різко сказала мама і відійшла від мене.
— І чому ж?
— Не лізь не в свої справи!— сердито мовила мама і розвернулася, щоб піти геть.
— Не можу не лізти. А знаєш чому?— сказала я і помітила, що вона зупинилася.— Тому що я зовсім не знаю своєї матері. Чи може мені краще тебе називати Тетяна? Хто ти?
Вона повільно обернулася і застигла з виразом шоку на обличчі. Не впевнена, що вона відповість, але лист, який я знайшла декілька днів тому повністю змінив мою думку про неї. А може і ще більше заплутав ситуацію...
