Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі
Дівчина підійшла ближче до нього і вони про щось дуже довго говорили. Балу почав гавкати, тому я присіла біля нього і наказала бути тихо. Після ще декількох звуків собаки я помітила, що Влад почав оглядатися. Тому я вирішила піти додому і покликала собаку з собою. На вулиці було темно, коли ми поверталися додому, але з Блум мені було не так страшно. Значить Влад говорив правду і Світлана все ж таки повернулася. Цікаво, чому це вона тоді переїхала? Одразу після тієї трагедії. А вона не змінилася зовсім. Така ж красива і струнка блондинка з довгим волоссям. Не те, що я! І виглядали вони з Владом гарно. Ой, що це зі мною таке? Чого я взагалі про них думаю?
Через двадцять хвилин я прийшла додому. На годиннику вже була одинадцята година вечора, а Кіра все ще сиділа на кухні.
— Дано, нарешті! Я вже тебе тут стільки часу чекаю!— спитала сестра.
— Навіщо? Зі мною все добре.— відповіла я.
— Де ти так довго ходила та ще й одна? Тобі хіба не страшно?
— А з чого ти взяла, що я була одна?— спитала я в неї і пішла до холодильника.
— А з ким? Чекай, ти бачилася з Владом?
— До чого тут взагалі він?— спитала я і завернула очі.
— А хто тоді?
— Зараз познайомлю вас.— сказала я з посмішкою.
— Ти що сюди привела якогось хлопця?— майже кричала сестра.
— Пішли. І не кричи так сильно, бо батьки почують.
— Точно, вибач.
Ми вийшли на вулицю і Балу відразу ж підбіг до нас.
— Ти сумував за мною? — сказала я і присіла біля нього.— Дивись, що я тобі принесла!
Я витягнула якусь сосиску і поставила біля собаки, який мило покрутив хвостиком і почав їсти.
— Де ти його взяла?— здивовано спитала Кіра.
— Знайшла.
— А може він просто загубився?
— Не знаю, але нашийника на ньому нема. Тепер це буде наша собака.
— Круто!— сказала сестра і теж присіла біля нього. — Ти такий красень!
—Я назвала його Балу.
— Мені подобається. — відповіла Кіра. — Тільки от яка реакція буде в мами? Вона ж не любить тварин.
— А я люблю. — просто сказала я. — Тому якщо вона захоче вигнати Балу, то і я піду з ним.
— Хм.
— Що таке?
— Та нічого. Просто ти останнім часом справді змінилася.
— І чим же?— здивувалася я.
— Не така ідеальна, як я думала.— відповіла сестра.
— Я тобі завжди казала, що ідеальних людей не буває.— сказала я і пішла в будинок. — На добраніч, Блум!
Наступний день розпочався зі сварки з мамою. Вона навідріз відмовилася від того, щоб у нас була собака. Я звісно сказала, що Балу буде з нами і це не обговорюється. Мама аж кипіла від злості, але тато підтримав мене. Він сказав, що я вже доросла і в праві приймати такі рішення самостійно. Зате вона заявила, щоб тоді, коли вона повернеться додому собаки вже не було.
Ранішня сварка зіпсувала мій настрій на весь день. Перші пари проходили так довго, що я ледь не заснула. На щастя, Єва відволікала мене своїми розмовами.
Після другої пари ми вирішили піти в їдальню. Я відразу помітила Влада і всю їх компанію.
— Де ми сідаємо?— згодом спитала біля мене Єва.
— Як це де? Біля мого хлопця.— просто сказала я і пішла до їхнього столу.
— Привіт!— привіталась я і сіла біля Влада.
— Ем.. привіт.— відповів хлопець і Артур з Ігорем теж.
Єва невдоволено підійшла до нас і сіла на вільний стілець між хлопцями.
— Ну і як у вас справи? — спитала я.
— Та добре.— відповів Артур.
— До речі, Влад ти забув сьогодні за мною заїхати. — сказала я і подивилася на хлопця.
— Справді? Я думав, що ти на своїй машині будеш.
— Ні. Я сьогодні пішки прийшла.
— То ти хочеш, щоб я кожен день підвозив тебе до університету?
— Ну ти ж мій хлопець!— обурилась я.
— Дано, що ти робиш?— прошепотів мені на вухо Влад.
— Як це що? Граю роль твоєї дівчини.
— Ти ж ніби не хотіла цього робити.
— Я просто не хочу, щоб мої батьки дізналися правду. Тим більше тепер я впевнена, що в тебе є докази.
— Тобто?
— Я бачила Світлану. То ж думаю ти тепер маєш чим мене шантажувати. — сказала я і різко встала.— Ох, ми зараз маємо дуже важливу пару, тому нам потрібно вже йти. До зустрічі!
Ми з Євою пішли до виходу і я помітила, що вона не дуже рада. Насправді в нас не було ніякої важливої пари. Звичайна лекція, яку можна і пропустити. В принципі ми це і зробили.
— Дано, я щось нічого не розумію.— сказала Єва, коли ми сиділи в одній з кав'ярень.— Ти ж ніби мала бути його дівчиною тільки тоді, коли поряд його мама. Хіба ні?
— Ну по суті так. Але пам'ятаєш він ще раніше шантажував мене. Хотів, щоб я була його дівчиною інакше його колишня все розповість.
— Ну і? Він же здається тоді збрехав. Не було ж тоді дівчини.
— От і ні! Вона повернулася. Я вчора бачила ту Свєтку.
— Ого! Але може він вже не хотів тієї частини гри. Може взагалі забув про це?
— Але я не забула! Потрібно бути впевненою. Він може використати це проти мене.
— Ну як знаєш.
Ми ще деякий час посиділи, а потім Єва підвезла мене додому. Мама була далі зла і зривалася то на мені, то на Кірі. Та ще й та робота для чогось їй здалася.
Після чергової сварки я пішла до себе в кімнату. Мою увагу привернуло повідомлення з невідомого номеру.
« Завтра після пар потрібно забрати маму з лікарні. Поїдеш зі мною?»
Я зрозуміла, що це був Влад. Не зважаючи на сумніви, я погодилась поїхати з ним. Все ж таки жінці необхідна підтримка та й обіцянки потрібно виконувати.
Наступного дня на вулиці випав перший сніг. Мені так не хотілося переодягати теплу піжаму і підніматися з ліжка.
Одягнувши шапку, шарф і теплу куртку, я вийшла на вулицю. Блум відразу підбіг до мене.
— Доброго ранку!— сказала я йому і почала гладити його світлу шерсть.— Як тобі тут у нас? Подобається?
— Ей, Джульєтто!— заговорила біля мене сестра.— Твій Ромео приїхав.
Я подивилася на дорогу і справді помітила його чорний автомобіль. Хлопець повільно вийшов з машини і коли помітив мене, то помахав мені рукою.
— Ніякий він не Ромео.— буркнула я.
На щастя, мама вже пішла на роботу і не встигла помітити Влада. Я підійшла трохи ближче і зупинилася біля нього.
— Привіт. — привітався хлопець.
— Привіт. Не обов'язково було приїжджати по мене.
— Ти ж сама хотіла, щоб я тебе підвозив.
— Це було просто так, щоб твої друзі думали, що ми разом.
— Вони і до того так думали.
— От і прекрасно!— сказала я і сіла в його машину.
Кіра почала просити Влада, щоб він підвіз її до школи. Я надіялась, що він відмовить їй, але вже в наступний момент сестра з посмішкою заскочила на заднє сидіння.
— Ну то що? Ви тепер разом?— спитала Кіра і зробила вигляд ніби нічого не знає.
— Так. — просто сказала я.
— І як довго це у вас?
— Декілька тижнів.
— Ясно. То ти тепер кожен день будеш за нами приїжджати?— спитала сестра в хлопця.
— За нами?— перепитала я.
— Ну так. Мене відвозити в школу, а тебе в університет.
— Обійдешся!— різко сказала я. — Тебе може і тато підвезти, або підеш пішки.
— А я не хочу з татом. У Влада машина крутіша. Дуже гарна.
— Дякую.— сказав їй хлопець.— Бачу в тебе непоганий смак.
— Я просто слідкую за тенденціями моди. — відповіла сестра. — На відміну від декого.
— До речі, що сталося з твоєю машиною?— спитав у мене Влад.
— Тобто?
— Ну ти чогось не користуєшся нею зараз.
— Ну цей.. Просто...— розгублено почала я.
— Їй тато забороняє.— швидко сказала замість мене Кіра.
— Чому?— здивувався хлопець.— Ти чимось провинилася?
— Та ні. Просто, коли дощ чи сніг тато не дозволяє мені. Каже, що це небезпечно.
— Значить я тепер всю зиму буду за вами приїжджати.
— Клас.— сказала Кіра, а я хотіла її прибити.
— Та ні, ти не повинен це робити.
Нарешті ми під'їхали до тієї школи і Кіра вийшла. Я думала, що ми поїдемо в університет, але Влад звернув в іншу сторону.
— Куди ти їдеш?— закричала я.
— Забирати маму.— спокійно сказав хлопець.
— Ти ж казав, що ми поїдемо після пар.
— Плани змінилися.
— А ти не міг про це мене повідомити?— сердито спитала я.— Чи ти думаєш, що я в університет просто так ходжу? В мене взагалі-то сьогодні важливий модуль!
— Ну нічого. Напишеш його іншим разом.
— Нічого? — різко перепитала я.— А якщо мені не дозволять?
— Та не хвилюйся ти! Відразу помітно, що перший курс.
— Те, що я не пропускаю занять не означає, що я якась ботанка!
— А я і не говорив, що ти така.
Я голосно фиркнула і схрестила руки на грудях. Як же він мене дістав! Та ще й Єва думає, що я буду на парах. Я витягнула телефон і швидко написала їй, що сьогодні пропущу заняття.
Через деякий час ми зупинилися біля лікарні. Всю дорогу я мовчала і злісно поглядала на Влада. Коли я вийшла з машини, то відразу ж пішла до палати тітки Каті.
Жінка сиділа на ліжку і збирала свої речі.
— Доброго ранку!— з посмішкою привіталась я.
— Даночко, привіт.— відповіла жінка і піднялася, щоб обійняти мене.— Я так рада тебе бачити.
— А я дуже рада, що вас виписують.
— Це ж виходить, що ти пропустила заняття, щоб приїхати сюди.
— Та в мене сьогодні нема нічого важливого.— збрехала я.
— Даночко, твій тато завжди говорив, що хоче, щоб ти стала такою як він.
— Знаю, тому і роблю все, щоб його не розчарувати.
— Не розчаруєш. Я це знаю. Твої батьки повинні радіти, що у них така дочка.
— Ти вже зібралася?— перервав нашу розмову Влад і обійняв маму.
— Так. — жінка показала на сумку.
— Ти нічого не забула?
— Та наче все взяла.
— Гаразд. Тоді пішли.
Всю дорогу додому ми розповідали різні історії, щоб тітці Каті було веселіше. Ми всяко намагалися уникати згадок про Соломійку, тому я більше розповідала про пригоди Кіри. Все ж таки в неї їх було дуже багато.
Коли ми зупинилися біля їхнього будинку, то я відразу помітила, що Влад напружився. Біля воріт стояла чорна машина і з неї вийшов якийсь чоловік.
Я не відразу його впізнала, але хлопець схоже не був радий такій зустрічі. Влад різко вийшов з машини і підійшов до того чоловіка.
— Якого біса ти тут робиш?— закричав хлопець, а я повільно підійшла до них.
— Владику, синку, я повинен був приїхати.— сказав чоловік і тільки тоді я зрозуміла, що це його батько.
— Навіщо? Ти вже давно забув про нас!
— Ліна сказала, що в Каті стався серйозний приступ.
— Ліна сказала?— закричав хлопець.— І як вона зараз?
Десь я вже чула це ім'я. Почекайте, це хіба на та жінка, що була психіатром тітки Каті?
— Влад, перестань!— різко сказав чоловік.
— Як ви там поживаєте разом? Щасливі?
— Хватить! Я не для цього сюди приїхав!
— Ох, головне забув спитати!— саркастично сказав Влад.— Як там ваша донечка?
— Що?— спитала я в голос.
Яка ще донечка? Я чогось не розумію чи у Влада справді є сестра?
