Нам не можна бути разом - Крістіна Жиглата

– Просто дай мені час, будь ласка, – прошу.

Він киває. Дивиться на мене холодно та відсторонено, і ми покидаємо квартиру.

Езра відвозить мене додому, допомагає перелізти через огорожу, вилізти на балкон. А потім, поцілувавши мене в губи, йде геть. Про те, щоб він залишився, не було й мови... і в цьому винна не тільки його робота, а й наша сварка... Езра вперше пішов від мене похмурий і злий.

Якийсь час я залишаюся ще на балконі, проводжу його поглядом, реву, а потім, коли він ховається з виду, заходжу в кімнату… Заходжу і завмираю на місці, бо на ліжку помічаю маму. Вона сиділа на краю і дивилася на мене похмурим, засуджуючим і незадоволеним поглядом.

Те, що вона бачила мене з Езрою крізь скляні двері балкона, сумнівів не було… а ми цілувалися та обіймалися…

Боже… Що ж тепер буде…