Нам не можна бути разом - Крістіна Жиглата

Цього вечора я написала Езрі, що не зможу побачитися з ним.                                                   

Сказала, що втомилася, захворіла, погано… Він не прийшов. Але наступного дня з'явився.

Я не стала зачиняти двері балкона, бо за добу почала нудьгувати за ним. Кілька разів, перемотавши в голові розмову з братом, я все ж таки вирішила не рубати з плеча, а обережно розпитати у Езри, про його плани на майбутнє. Можливо, він і не скаже мені правди, але я все одно зрозумію по його очах і поведінці.

  А раптом все не так, як я зрозуміла?                                       

А раптом є вихід, інший варіант?                    

Хоча, кого я обманюю… Я просто шукала привід, хоча б раз побачитися з чоловіком.

Насамперед, коли він з'явився у дверях балкона, я обняла його і надовго затрималася в такому положенні.

- Гей, ти чого? - М'яко запитав хлопець, злегка усуваючи мене від себе. - Нудьгувала, чи що?

Я не відповіла, але кивнула, ледве стримуючи сльози.

- Ти як? Як почуваєшся? Все нормально? Мені здається чи ти якась бліда…, - зауважив.

- Все вже гаразд… Вчора просто погано спала.

- Точно? – Я киваю. – Тоді, гаразд… Чи зможеш поїхати сьогодні зі мною… Не надовго. У мене для тебе сюрприз, - додає задоволено, укладаючи у свої обійми.

- Сюрприз?

- Так, - він усміхається. - Обіцяю, надовго не забирати. Привезу до десятої, і ляжеш раніше спати. Мені ще на роботу потрібно, тому… У нас із тобою кілька годин.

- На роботу? - Знову повторила. – Адже пізно буде… Північ…                                

- Я на кілька годин змінився. Сьогодні в мене в ніч... Мені просто треба дещо тобі показати, -  каже, не припиняючи посміхатися, а мене  на частини рве від розуміння того, що він знову змінює свій ритм життя заради мене. Він не може не спати вічність! Вдень навчання, увечері клуб, на вихідні бої.

З таким темпом, надовго його не вистачить... І це мучило мою душу.                                        

- Езра…, - я хотіла сказати йому все, поговорити, але він не дозволив мені це зробити.

- Одягайся! Я чекаю на тебе на балконі!              

І я йду. Вдягаюсь.                                           

Ми знову вибираємося з дому, перелазимо по дереву через огорожу і сідаємо на байк. Через півгодини опиняємось в районі «Roliteama», біля однієї з п'ятиповерхівок. Тут чисто, але трохи тісно. Не найкращий район у Палермо, але мені подобається.

Езра паркує мотоцикл біля одного з багатьох жовтих будинків, які тут були, бере мене за руку і веде на третій поверх. Відчиняє двері наявним ключем і заводить усередину, попередньо заплющуючи мені очі долоньками. Коли він прибирає руки, я оглядаю просторий хол із завмиранням серця, оскільки розумію, навіщо Езра привіз мене сюди.

- Ти ..., - я запинаюся. На очах виступають сльози.

– Я знайшов для нас квартиру. Чекаю твого схвалення... Тільки скажи, що тобі подобається, і я візьму її, - каже він, обіймаючи мене ззаду за талію.

- Езра, оренда в цьому районі не дешева… Від півтори тисячі євро на місяць…. - Помічаю.

- Не думай про гроші. Про них я подумаю! - Відрізає. – Скажи мені: тобі подобається чи ні?

Я розгублено оглядаюся, і Езра штовхає мене вперед, показуючи ванну кімнату, кухню, спальню… Квартирка маленька, але я жила б навіть у будці. Аби Езра був поруч.

- Що скажеш? - Наполягає, коли я так нічого і не відповіла.

- Ти... Я..., - І запнулась. Він так швидко все вирішує, забігає вперед, але блін… Я так боялася за нього, переживала. Адже знаю, що під удар підставлю, погодившись на життя з ним. – Ти можеш почекати… Тиждень… Прошу. Не бери поки що нічого. Я мушу вирішити всі проблеми вдома…

Езра дивиться на мене похмурим поглядом.

- Я хочу, щоб ми були разом, Алесс... Зараз чи через тиждень, хіба є різниця? Ти ж не збираєшся виходити заміж за Герра? Про що тут думати, га?

- У мене є інший план, але поки що про нього розповісти тобі не можу, - відповідаю.

– Що за план? Що ти задумала, Алесс? - Наполягає.

- Мені просто потрібен час…, - говорю на видиху.

- Ти не кохаєш мене? Сумніваєшся? - Раптом помічає сухо.

- Ні… Езра, ні! Я кохаю тебе… Правда кохаю… Але…

- Тоді просто довірся мені, - просить, і на мить я висну. А в голові знову відроджуються слова, які казав мені Уго.

Я заперечливо хитаю головою.

- Пробач… Я не можу так підставляти тебе, - шепочу, закриваючи обличчя долоньками. Ховаю погляд.

Так боляче…

Він так дивився.

Чекав.

Сподівався.

- Алесс…