Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

2010 рік

Проводячи поглядом Марго, Рощин з кожним її кроком, що віддаляв їх один від одного, все більше відчував, як летить у прірву. Бездонну чорну темряву, що поглинала з головою. Плювати було на програш у тендері; на Вотана, що стояв зовсім поруч; на повний двір силовиків; на дівчат цих проклятих, які приносили найдавнішою професією, по суті, непоганий заробіток. Не зважав, що, завдяки своїй необачності, перебував під прицілом спецслужби, і навряд чи цього разу вдасться легко виплутатися.

Все здавалося неважливим. Абсолютно все, окрім дівчини, яка відчайдушно втікала від нього, як від вогню, і нічім її було не утримати. Немає більше жодного козиря в руках. Бурого, зрадника, забрали. Чернишевський, падлюка, взагалі, у шоколаді. Генерал налаштований надто рішуче. Все складалося проти Кирила. Обставини повністю сприяли втечі Маргарити.

Відчував, що втрачає Одинцову. Тепер назавжди. Усвідомлення цієї гидкої думки було найпаршивіше, що могло статися з ним. Залип, як молодик, на колишній повії. Якби батько дожив до такого й побачив, покрутив пальцем біля скроні, помітивши, що шльондр на їхнє століття вистачить, власну шкуру швидше треба рятувати, доки не пов'язали. 

Подумав, що даремно Калача не послухав, коли той по телефону попередив про облаву. Треба було валити разом із Марго якомога далі, або принаймні сховати її, а не тягнути в епіцентр подій. Чим тільки й думав. Невже вважав, що знову викрутиться? Певно, що так. Не виникало навіть думки, що не прорвуться, або не вистоять. Зараз же, дивлячись на хаос, що коївся в одному з ключових місць становлення свого бізнесу, думав, що не хоче втрачати Ритку. Ненавидів себе сильно за це, та поруч із дівчиною, з думкою про неї мозок відмовлявся працювати. Гидке почуття безвиході обволікало душу, і як з ним упоратися не уявляв.

Божевільним видався день. Не лише день, останні тижні на межі. Часи найлютіших розбірок із братиком поступалися тим, що відбувалося нині. Варто було раніше запідозрити недобре. Не ставити Маргариті умови йти на тендер, а ховати якнайдалі. Ненавидів її за Чернишевського, але водночас готовий був вибачити будь-що, аби тільки поряд була, не вертіла носом і не дивилася вовком.

Десь помилився. Напартачив. Придушив емоції, наступивши на горло почуттям, боячись здатися м'якотілим слабаком. Довбана цинічність взяла гору. І як не взяти? Коли єдина небайдужа йому жінка була готова ноги цілувати за порятунок іншого, чужого чоловіка, навіть не коханця. Зрозумів ще, якби за Вовкодава своє горло рвала, але за Буртенка?..

Рощин до останнього не хотів вірити у зраду начальника власної служби охорони. Стільки років пліч-о-пліч, Руслан жодного разу не підводив. Останні промахи з втечею Ритки не брав до рахунку, а виявилося, що пригрів змію на грудях, яка все розворушила зсередини, підкопавши під фундамент.

У глибині душі давно відчував, що звична реальність руйнується. Підозра, що життя йде під укіс, давно закралася, ще з першою появою Чернишевського. Та хто й міг подумати, що так безглуздо складеться?..

Тоді був азарт. Тоді він був королем у сфері бізнесу, єдиним та беззаперечним. Варто було відразу прибирати конкурента, без спроб домовитися. Втім, що б це дало? Судячи з самовдоволеної пики генерала Одинцова, план зрів давно і готувався дуже ретельно. Інакше Кирил не міг пояснити, що довгі роки не помічав зрадника у своєму лігві.

Коли Тимур узяв на місці злочину Руслана, Рощин знав, що це їм так не зійде з рук. За вбивство таємного агента СБУшники стануть, як мінімум, мститися. Але й тоді заборонив собі думати у цей бік. Вирвав паростки побоювань, поступився Калачу, дозволив робити зі зрадником, що душа зволіє. 

Маргарита увімкнула в Кирилові милосердя. Дивлячись на її нескінченні сльози через Бурого, складно було залишатися тим самим холоднокровним авторитетом. Дівчина, сама того не відаючи, запалила в ньому залишки людяності, змусила глянути на Буртенка під іншим кутом, пожаліти. Пішов на повідцю в Ритки, припускаючи, що цим зможе утримати, та помилився, не подумавши про наслідки. Як показував попередній досвід: шантажем не надовго прив'яжеш, от і в нього не вийшло. Упурхнула пташка з клітки, навіть не попрощалася. Не збентежило її, що батько за погони дупу рве, а не її добробутом переймається, і що Чернишевський, тварюка, за вказівкою все того ж Вотана діє.

Треба було вбити сволоту сьогодні. Самозакоханий індик мало того, що з'явився пізніше за інших на захід, ще й впіймавши зірку, випендрюватися вирішив на сцені. Пісеньки сопливі Ритці співав, а вона мало в рота йому не заглядала. Невже, правда, кохає Олега, а з ним, Кирилом, з-за подяки жила?.. 

У перші секунди після оголошення переможців тендеру Рощин прораховував, що робити з Вовкодавом. Вбити – здавалося єдиним правильним рішенням. Хоч прямо там, на сцені, в момент тріумфу. Щоб показати всім, насамперед Маргариті, що буває з нахабними ошуканцями. 

Побіг дзвонити Тимуру, викликати допомогу. Чортова імпульсивність вкотре взяла гору над здоровим глуздом. Готувався влаштувати розбірки серед сотень гостей. Забув, що дівку свою ні на секунду не можна залишити. Як повернувся і побачив, що немає її, мало з котушок не злетів. Спасибі, добрі люди підказали, що бачили, як йшла до дамської кімнати. Та варто було піймати, як Ритка тискалася з Чернишевським, дах остаточно знесло. Думав, на місці задушить суперника., але той, падлюка, виявився з важкою рукою. Губа все ще неприємно саднила, та й кістки відгукувалися ломотою. Якби не Риткин вереск, одному богу  відомо, чим би все закінчилося.