Підкорена босом - Аманда Рід

— Залишатися з тобою наодинці дуже небезпечно, Лізок. Самоконтроль миттєво опиняється на «нулі», — притискає мене до стіни мій ненаситний бос.

— То може… саме час вийти звідси? Ти можеш зачекати на мене в машині. Мені потрібно буквально десять хвилин, щоби зібрати потрібні речі і я повернусь до тебе.

— Ні, Лізок. Затримаємось на двадцять хвилин, — він перехоплює мою руку й опускає на свій пах, де виразно випирає його «гідність». — Боюся, що згорю від сорому, якщо це помітить твоя сестричка, — іронічно посміхається.

Сумніваюсь я, що Андрій Ігорович із сором'язливих. Швидше за все це він постійно всіх змушує відчувати сором своїми прямими словами.

— Мені здається, це погана дуже ідея… — скиглю я, коли бос відкидає моє волосся за спину та всмоктується в шию. — А якщо сюди Ліда зайде?

Бос із риком відривається від мене. Швидким поглядом окидає кімнату і побачивши стілець, підходить до нього. Бере стілець й підпирає їм дверну ручку.

Знов опиняється навпроти мене, й схопивши за стегна з силою стискає  їх.

— Не хвилюйся, двері «на замку», — заспокоює він, продовжуючи залишати вологі поцілунки на моїй шиї.

— Не впевнена, що я можу розслабитися, — шепочу я, намагаючись придушити відчуття страху та хвилювання, які почали охоплювати мене.

— Ти можеш довіритись мені, — каже він тихо, його голос звучить переконано та заспокійливо. Андрій продовжує цілувати шию, переходячи до ключиці, і я не можу заперечувати, що його дотик викликають у мене приємні мурашки.

Однак думки про можливе вторгнення Ліди все ж таки не дають мені повністю розслабитися.

— А як вона почує? — знову ставлю питання, на яке він, здається, вже забув відповісти.

— Не хвилюйся про це, — нарешті каже бас, прибираючи пасмо мого волосся з обличчя. — Просто постарайся сильно не кричати.

Чоловічі пальці опускаються на мою блузу і швидко проштовхують маленькі ґудзики в отвір, розстібаючи її.

— Ти все одно збиралася переодягтися, чи не так? — лукаво дивиться на мене.

Слідом за блузкою, бос звільняє мене і від штанів. Залишивши у спідній білизні, починає милуватися мною.

Уважно вивчаючи моє тіло, Андрій ніжно проводить рукою по плечу, спускаючись до грудей. Його очі запалюються палаючою пристрастю і він відверто посміхається, заворожуючи й мене своїм поглядом.

— Так, ти виглядаєш дуже чудово, — шепоче він, продовжуючи своє ніжне вивчення.

Його рука ковзає по моєму тілу, викликаючи мурашки, і я не можу не тремтіти від його дотиків. Задоволення від дотиків, геть-чисто стирає збентеження, виштовхуючи на перше місце неконтрольоване збудження.

— Це відчуваєш? — тихо питає бос, залишаючи поцілунки на моєму тілі. Його рука продовжує свою подорож, викликаючи в мені дедалі більше мурашок.

З плечей злітають тонкі бретельки, а потім з грудей сповзає невагома тканина дорогої білизни, яку він мені подарував вранці.

Долоні накривають мої груди й з силою стискає їх. Не в змозі більше терпіти, я шумно зітхаю, а потім видаю тихий стогін.

Андрій схиляється наді мною і його губи накривають мій затверділий сосок. Шорсткий язик облизує чутливу вершину і я відчуваю як підлога під ногами перестає бути твердою.

— Андрію… — починаю я, але він миттєво накриває мої губи своїми, перериваючи. Його поцілунки стають дедалі наполегливішими, його руки дедалі нахабнішими.

— Ш-ш-ш... — шепоче він, відриваючись від моїх губ. — Ти просто довірся мені.

Я не можу дихати, не можу думати, всі мої думки тепер зосереджені на його дотиках. На його губах, на його голосі, на його запаху. На тому, як він цілує мою шию, як його руки досліджують моє тіло. Його голос звучить так переконливо та благаюче.

— Ліза... — шепоче він, знову припадаючи до мого тіла.

І в цей момент я забуваю про все. Про Ліду, про те, що вона може увійти будь-якої миті, про речі, які мені потрібно зібрати. Все, що мені важливо зараз, — це Андрій. Тільки він.

На знак згоди, зариваюсь пальчиками в темне волосся і тихо стогну, коли губи стискаються на соску.

— Ти вже течеш, моя маленька?

— Так… — стогну у відповідь.

— Давай, перевіримо? 

Андрій накриває мою долоню та опускає її на живіт. Поволі веде нею вниз.

Я напружуюсь і бос миттєво відчуває це.

— Не нервуй Лізок, просто хочу показати як сильно ти хочеш мене.

А то я не знаю, настільки сильно я хочу його. Я вже готова вибухнути. Його губи, колюча щетина і мої ніжні груди, ще та гримуча суміш.

Разом з моєю долонею бос проштовхує свою долоню під наскрізь мокру білизну і задоволено гарчить, спрямовуючи мої пальці до гарячого заглиблення.

— Попести себе, мала. Це до божевілля збуджує.

— Що? — сплю я, не вірячи власним вухам. — Що ти хочеш?

— Щоб ти занурила в себе один пальчик...

— Але ж це…

— Це піздець як гарно і приємно, Лізок. Невже ти себе ніколи не пестила?

— Е-е-е... таке не для мене.

— Моя скромна дівчинка. Ти не розумієш, від чого відмовляєшся.

Як добре, що моє обличчя зараз приховано в сутінках ночі, бо там зараз відбита не буде приємна емоція.

Бос підхоплює мене на руки й за мить опускає на ліжко. Навалюється зверху.

— Я забороняю тобі чинити опір, — шепоче він, прямо на вушко, і я відчуваю, як його серце шалено стукає в грудях.

Андрій цілує мою шию, пестить груди, опускається до живота, а потім зубами стягує мої мокрі трусики.

Тіло напружується від очікування. Андрій  ніжно цілує внутрішній бік моїх стегон, заспокоюючи мене. Його руки ковзають по моїй шкірі, викликаючи мурашки, і я почуваюся все більш розслабленою під дією його дотиків А потім все вертається назад. Бос перехоплює мою руку та накриває інтимний трикутник.

— Андрію, — підводжуся на ліктях. — Це погана ідея, особливо тут.

— Я здається заборонив тобі чинити опір, — вигинає брову. — Хочеш, щоб я заборонив тобі стогнати?

— Не впевнена, що до цього дійде, — на видиху, знову подаю на ліжко.