Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна

— Зрозумій, — Шурик, здавалося, не чув моїх слів. Дивлячись просто перед собою, він викреслював носком дорогого черевика якісь ієрогліфи в гаражному пилу і, над силу витягаючи з себе слова, правив своєї, — якщо ти збирала інформацію про Кішку, мріючи при цьому скоріше відсторонитися від цієї справи, то в результаті вийшла суцільна халтура. Ти не повідомила мені зараз про Валерію нічого нового, а вже хочеш перейти до наступного кандидата. Кішку ще копати й копати…

— Авжеж, — мені добряче набрид увесь цей виховний процес, — ти, схоже, брав десь уроки ораторського мистецтва. Звучить красиво, але на мене слабенько діє. Зроби ласку, надалі говори тільки по суті, не влаштовуючи мені тут дешевих комедій. Отже, ти хочеш з'ясувати про Кішку ще щось. Що саме? Яким робом? На яку хоча б тему?

Шурик миттєво скинув із себе пафосну личину проповідника, простакувато всміхнувся і знизав плечима.

— Не маю жодного уявлення. Знаю тільки, що з Кішкою все не так просто. Звісно, непросто шукати чорну кішку, та ще й у темній кімнаті… Складно, але необхідно. До речі, якби я чітко знав, що потрібно робити, то, по-перше, робив би це сам, а, по-друге, навіть якби й не сам, то вже ніяк не намагаючись розбудити в тобі службову запопадливість ідейними промовами. Подібні тексти доводиться виголошувати там, де все хистке та неправдоподібне…

— Дивно. Ти ніколи не був схильний до спроб впливати на людей такими дешевими методами. Прикрашати форму, зовсім забуваючи про зміст — не надто гідний шлях.

— Зате дієвий, — Шурик зітхнув, — випробуваний на людях. Людина легко заводиться емоціями, аргументи розуму в даному випадку важливі далеко не для всіх.

— Але ж це обман…

— Брехати взагалі завжди було вигідніше, аніж чесно жити.

— Ні в якому разі! — подумки я всоте марно наказувала собі припинити суперечки та повернутись до ділової частини розмови. — Мені не вигідніше. Якщо я вічно брехатиму, власне сумління розірве мене на шмаття. Краще вже неприємності від зовнішнього світу, які випливають із чесності. І потім, коли чиниш по совісті, маєш значно більше шансів на перемогу. Доля заохочує тих, хто дивиться світові просто у вічі, не ховаючись…

Я раптом також спіймала себе на повчальних інтонаціях і затнулася.

— Ти страшна жінка, Катерино Кроль, — знову дивлячись у одну точку, промовив Шурик.

— Це ж чому? — про всяк випадок я підійшла до «Форда» і розвернула до себе бічне дзеркало. — Не така вже й страшна… — з новим обличчям я собі подобалася більше.

— Просто говориш іноді саме те, що співрозмовникові чути протипоказано. А може, й навпаки… Може, саме потрібно чути. Чути і наслідувати сказане. Збожеволіти від усього цього можна!

Мені раптом стало зле. Неприступний і самодостатній Шурик, якому зазвичай будь-які лиха здавалися дрібницями, зараз не на жарт переживав.

— Саш, — я дуже рідко називала його цим ім'ям, — може, розповіси мені, що з тобою діється?

— Потім. Спочатку сам розберуся, а тоді вже розповім, — Шурик посміхнувся, очевидячки, не без зусиль. — Ти ж знаєш, мені завжди будь-яке море по коліна…

— Це тому, що ти ніколи не заходив у воду глибше, — намагаючись приховати хвилювання, пробурмотіла я. — Гаразд, змінимо тему. До речі, ти ось нічого конкретного не сказав про мій новий імідж.

— Моя б воля, я б тебе не впізнав! — із серцем вигукнув Шурик, і ми розсміялися.

Виробнича шпигунська нарада так нічого путнього й не дала, тож було вирішено її закривати. Я дозволила Шурикові запросити мене на філіжанку кави. Вікторія мала невдовзі повернутися з роботи, а мені жахливо хотілось похизуватися своїм новим іміджем.

— Катру-у-сю! — Дарія і Настуся, що гостювала в неї, з двох боків зависли на мені. — Ходімо до нас, у нас там таке!

На думку цих дівчаток, я приходила здебільшого в гості саме до них. Хіба могло мені бути цікаво з їхніми батьками?! Жодні вмовляння з демонстрацією паспорта й дати народження їх не переконували. Раз я сестра, виходить, приходжу в гості до дітей. Мене схопили за руку та потягли до вітальні. Я пам'ятала про те, що в семи дітей нянька обов'язково залишиться без ока, і спробувала вчинити опір. Та куди там! Дівчатка вже досягли того віку, коли й поодинці могли легко втягти мене в що завгодно.

— Шу-урику! Наливай каву, я зараз надійду, — приречено гукнула я і посунула дивитися нові модні журнали, придбані Дариною.

Хатня робітниця Тетяна о цій порі вже йшла додому, тому Шурикові довелося власноруч поратися на кухні.

Несподіваний телефонний дзвінок поплутав нам усі плани.

— Катю, мені зателефонували з роботи, — Шурик вочевидь був розгніваний. Ще б пак! Викликати людину на роботу в розпалі відпустки! — Муситиму піти. Я ненадовго. Хвилин на сорок. Гадаю, зараз прийде Віка й ти не нудьгуватимеш. Тільки дочекайся мене. Я постараюся чітко визначитися, що саме потрібно робити далі. До речі, дай-но мені течку з інформацією. Вона ж у тебе з собою?

Недобре передчуття боляче різонуло душу.

— То це не з основної роботи? Це телефонували в наших з тобою справах?

Шурик ствердно кивнув.

— Слухай, — я раптом відчула замішання, — я дуже підвела тебе з інформацією про Кішку? Ти ж не обіцяв ніяких конкретних термінів? Можна мені піти з тобою? Я поясню, що це я в усьому винна