Українська література » » Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна

Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна

---
Читаємо онлайн Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна
У принципі, отримана тобою інформація дуже корисна.

— Для чого? — я виразно відчувала, що Шурик щось недоговорює.

— Для загальної справи, — загадково кинув другий колишній чоловік. — Кет, не ображайся, поки не можу тобі нічого пояснити. Треба ще зіставити масу фактів.

— Гаразд, — я вирішила не дати йому змоги заплутати мене остаточно, — скажи тільки одне: твій замовник байками про чоловічу нижню білизну задовольниться, чи нам доведеться ще цим акваріумом займатися?

— Ні, ні, — поквапливо запевнив Шурик, — усе нормально. Берися до розробляння рибки на ім’я Кішка. Не хвилюйся, перша риба, як то мовиться, завжди сторчма…

— Що?

— Ну, впоперек горлянки стає. Як по-твоєму, гарну приказку я придумав? Загалом, із Ожиговим я далі сам розберуся, ти мені докладно з'ясуй, чим ця твоя Кішка зараз займається.

— Зробимо, — зітхнула я.

Природно, щойно я розтулила рота, збираючись поскаржитися на страх перед незрозумілим типом, який переслідує мене, Шурика відразу покликали до телефону. Спершу я сприйняла це як особисту образу, потім порахувала подумки до десяти й вирішила, що раз провидіння не дозволяє мені забити тривогу, значить, нема особливих приводів для занепокоєння. Зрештою, нічного Візитера я могла й вигадати (мало там що — можливо, у сусіда труби прорвало, от у мене ганчірка й виявилася мокрою), а тип, який зіпсував мені переговори з операціоністкою, мабуть, і не здогадувався про моє існування. Успіх у розслідуванні справи Ожигова значно поліпшив моє ставлення до навколишнього світу. Тепер реальність не здавалася мені сповненою небезпек і несправедливості. Страх перед Кимось, звичайно, ще залишився в моїй душі, але якось принишк. Відійшов на другий план, поступився місцем задоволенню від розкриття таємниць Ожигова.

І все-таки мені довелося докласти чималих зусиль, аби перебороти бажання переночувати в батьків.

«Нерозумно набридати людям своїм божевіллям. Самій слід давати раду власним страхам. Навіть якщо неіснуючий пан Хтось вирішить і сьогодні навідати мене, я все одно не панікуватиму. Влаштую гідний прийом. Зрештою, я дорослий самостійний приватний детектив!»

Так собі міркуючи, я крокувала звичні десять хвилин від гаража до рідного під'їзду, стискаючи в руці голівку довгого, трохи загостреного ключа і здригаючись від кожного різкого звуку. У моїй уяві ключ поставав як чудова зброя в боротьбі з усіма Кимось на світі.

Біля під'їзду сусід-Артем розмовляв із сільським на вигляд хлопчиною. Чорний кіт, ніби знущаючись, неквапом перетнув стежину, що вела до під'їзду. Мудрі люди кажуть також, що коли кіт білий, то йому й на думку не спаде переходити будь-кому дорогу. А ці чорні… Нема того, щоб посиділи собі! Як зумисне, під ногами плутаються. «Нічого не вдієш, доведеться обходити!»

Я сахнулася вбік. Кіт вчинив за моїм прикладом.

— Дай додому дійти! Не лякай мене! — ще кілька хвилин я кидалася з одного боку двору до іншого, намагаючись випередити нещасного кота.

— Та ми, типу, й не лякаємо. Балакаємо, типу, — ображено забурчав сусід. — Ти з ким взагалі розмовляєш? Із нами?

— Ні, до вас іще руки не дійшли, — озвалась я. — Поки що лише чорним кішкам правила пристойності розтлумачити намагаюся.

Сусід якось дуже дивно на мене глянув. По тому демонстративно знизав плечима та незворушно продовжив свою бесіду. Чорний кіт нарешті дозволив себе обійти.

Я клацнула вимикачем і знову кинулася вивчати квартиру. Протягом дня її вигляд не змінився. Ретельно зачинила двері та про всяк випадок підперла їх важким залізним совком. Якщо Хтось не примарився мені й вирішить знову навідати мій дім, грюкіт від падіння цього предмета сповістить про незваного гостя не те що мене, а й цілий район.

«Усе-таки добре, що з усіма цими хитрощами навколо Ожигова скінчено. Слід було відразу підходити до нього з відвертими запитаннями», — подумала я, засинаючи. — Відтепер діятимемо по можливості чесно і відкрито. Про справжню мету збору інформації, звісно, доведеться мовчати. Але ж це не неправда? Вірніше, не зовсім неправда. Так, невеличка брехня. А в цілому, потрібно бути чесною. Це, виявляється, допомагає».

У випадку з Кішкою, принаймні, я планувала поводитися саме так.

Розділ четвертий,
котрий стверджує, що всяк, хто шукає в темній кімнаті чорну кішку, ризикує заблукати

— Ти що собі думаєш? — трубка розривала мої сонні барабанні перетинки голосом жахливо знервованого Шурика. — Ти навіть не знаєш, наскільки небезпечна ця рибка в дії! Ні в якому разі не намагайся з'ясовувати щось прямо!!! Та мало хто крутиться в її оточенні! Тебе помітять і…

— Гадаєш, рибку оточують небезпечні маніяки?

— Може, й так. Не здумай вляпатися, це кепсько скінчиться…

— Гаразд, врахую, — не надто охоче скорилась я.

Лихо з цим Шуриком, та й тоді! Я не надто полюбляю прислухатися до неправильних порад. Але нічого не вдієш… Останнє слово мусить залишатися за тим, кому потім доведеться відповідати. Таку річ, як відповідальність, на мій погляд, природою було передбачено не для жінок. Тому я частенько знімала з себе тягар остаточного рішення.

Інформації про Кішку в Шурика було зовсім небагато. Енергійна пані, власниця відомої в місті агенції знайомств. Живе вдвох із малолітнім сином. Я про Валерію знала значно більше. І те, що вона виховувалась у дитбудинку, багато лиха зазнала в житті. І те, що братик її, котрий нині відбуває чергове ув'язнення, примусом зробив з Лери навідницю, загрожуючи розправитися з племінником… Нарешті те, що мій добрий знайомий на прізвисько Ключка (вільне скорочення від імені

Відгуки про книгу Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: