Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна
Ключка у футболці й трико справляв кумедне враження. Мені раптом подумалося, що поки не побачиш людини вдома, ніколи не можна стверджувати, що знаєш її.
— Любі мої, — я вирішила й далі стояти на своєму, — я перемовилася з декількома знайомими… Усі в захваті від такого виду послуг. Схоже, ви дійсно знаєте, що потрібно нашим дамам.
Потішена Кішка тільки всміхнулася, самозакоханий Ключка пирхнув.
— Хочу запропонувати ось що, — провадила я. — Беруся постачати вам клієнток. За певний відсоток, звичайно.
Микола з Валерією перезирнулися.
— Пропозиція приймається без зайвих розмов, — за двох відповів Ключка, — але є значно цікавіша тема.
— Яка саме?
— Розумієш, — пожвавішала Кішка, — на певному етапі, коли тобою вже хто-небудь з іноземців зацікавиться і твоє листування йтиме повним ходом, ми від імені агенції самі твоєму буржуїнові можемо листа написати. Мовляв, негаразд — дівчина, аби з тобою листуватися, свої кревні витрачає.
— Найчастіше іноземці після нетривалого листування беруть на себе оплату послуг агенції та ще безліч усього на додачу, — швидко докинув Ключка. — Курси англійської, шейпінг, басейн… Хіба мало тобі ще необхідно, аби ваше з ним спілкування тривало? Для буржуя усе це — копійки. І потім, вони люди не жадібні…
— От молодці! — солоденько закотила я очка.
— Та ти дослухай! — обурилася Кішка, котра чутливо вгадала мою іронію. — Тільки так, — вона стишила голос, — те, що далі скажу, між нами залишиться. Обіцяєш? Ми тобі це тому пропонуємо, що давно знайомі. І знаємо, що не здавала ти нікого… Навіть, коли приятель твій за ґрати мене запхати намірявся, була на моєму боці… Обіцяєш на шкоду нам не використовувати, що почуєш?
— Обіцяю, — швидко сказала я. Ет, ну хто, питається, мене тягнув за язика?! Тепер доведеться якось викручуватися, щоб і Шурика не підвести, й обіцянку виконати… Ну не люблю я людей обманювати!!!
— Отож. Коли твій іноземець погодиться оплачувати послуги агенції, ми тобі з його виплат відсоток видаватимемо.
Я почала розуміти, про що йдеться.
— Це здається тільки, що копійки. Це з однієї людини. А якщо одночасно з п'ятьма листуватися, то вже нормальні гроші. Нічим іншим можна й не займатись. Ти ж у нас дівчинка гарненька, на тебе багато хто клюне. Тим більше, писати вмієш, листування на належному рівні сама вестимеш.
— А раптом він приїде?
— Хто? Іноземець? — Кішка розреготалася. — Чесно тобі скажу, рік уже в ці ігри граю. Ніколи менше ніж із десятком одночасно не листувалася. А приїхав із них тільки один, Вони ж, перш ніж їхати, попередять тебе. Ти маєш право сказати, мовляв, пробач, цього року не вийде… Перервеш листування, та й годі. Адреса ж бо твоя в таємниці зберігається… Агенція її нікому не дасть. Куди він поїде, якщо ти на нього не чекаєш?
— А той, що приїздив, як же?
Ключка поморщився, як від зубного болю.
— Усе з ним нормально, — різко заявив він, — Лера йому дозволила приїхати просто через власну дурість. Ну то й що? Він здебільшого місцеві пам'ятки розглядав. Бачилися вони за той час лише разів з чотири.
— У ресторан ходили, — підтвердила Кішка, — але без усякого.
— Тобто, — Ключка знову заговорив, — навіть якщо приїде раптом по тебе твій принц, ти цілком можеш скривитися та заявити, що на фото він здавався привабливішим і що нічого спільного з ним мати не бажаєш. Бізнес прибутковий і абсолютно безпечний.
— А іноземців не шкода? — я зверталася зараз тільки до Кішки. — Раптом вони справді закохаються…
— Шкода, звичайно, — Кішка відвела погляд, — а що робити? Жити ж треба якось.
— Та яке там закохатись!!! — обурено зашепотів Ключка. — Вони й не знають, що таке закохатись, я так думаю… їхнє благополуччя буржуйське змалечку привчило їх жити лише для себе і, крім власного задоволення, ні на що серйозно не реагувати. Якби він закохався не на жарт, то не в колишній совок би поїхав, а до свого штатного психоаналітика. Сюди він у пошуках гострих відчуттів приперся, — з усього було видно, що Ключка нерву-ється. — До речі, Леро, тобі час збиратися. Ти не забула, що в тебе побачення?
— Та пам'ятаю я, — відмахнулась Кішка, — не великий пан, почекає. Я сьогодні з іноземцем, що приїхав, у театр іду. Микола даремно сердиться. Вадим Вікторович дуже приємний вихований джентльмен. Він емігрант. Ріс у нашому місті. Тепер ось багато чого там за рубежем домігся і хоче дружину собі привезти з тутешніх країв. Ще коли ми з ним листувались і я йому відмовила в прийомі, він зрозумів, що я не для нього. І з мене особисто всі майнові претензії зняв.
— Тобто?
— Це Микола так зазвичай говорить. Жартує. Тобто на мене більше не зазіхає. Я йому подруг порекомендувала. Загалом, випрохав дозволу приїхати. У них там система хитра. Щоб усе законно було, він без мого виклику приїхати не може. Пожаліла я його, надіслала виклик. За помірну платню, певна річ. Хоча Микола й заперечував дуже. Зараз ось Вадим тут активно шукає наречену. Можеш, до речі, своїм знайомим порекомендувати.
— Якщо він не по твою душу приїхав, Лерочко, то чого ж телефонує тобі раз на два дні? — гмикнув Ключка. — Я, звичайно, не заперечую, приводів не довіряти тобі не маю. Може, дійсно гарну партію йому влаштуєш.
— Вадим Вікторович попросив мене йому допомогти, — з посмішкою пояснила Кішка, — природно, за відповідну платню. Я підшукую кандидатури. Поки, на жаль, жодна з запропонованих мною претенденток йому не підійшла.