Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна
— Не варто. Ми домовилися зустрітись тут поблизу, в кафе. Я тільки з'ясую пару моментів і відразу назад… Максимум за годину буду вдома.
Знала я Шурикове «за годину». У другого колишнього чоловіка завжди були дивні взаємини з часом. Вони ігнорували один одного. Шурик міг піти на годину, а повернутися за півдня, цілком щиро заявляючи, що він не помітив, як час пробіг повз нього.
Шурик пішов, і я цілком віддалася на поталу Настусі з Дариною.
— А куди ви всіх рибок із акваріума поділи? — для підтримки розмови запитала я в Дашки, яка вперто намагалася змусити мене дивитись підлітковий серіал, котрий прокручувався місцевим ТБ. — Невже на юшку?
Дарія насупилась, а Настуся, котра на той час уже видерлася до мене на коліна, підозріло захихотіла.
— Ну? Хто-небудь мені відповість?
— Розумієш, Катю, — Настуся говорила дуже серйозно, але в очах її стрибали бісенята сміху. Напевне, Дарія могла образитись, якби Сестриця виказала свої веселощі, — Даша нагодувала рибок пилюкою, і тітка Віка заборонила їх тримати. Віддала знайомим.
— Я не хотіла! — Даша тяжко зітхнула. — Розумієш, ми з Настею були вдома. До нас прийшов Вітя, — від згадки цього імені Даша трішки почервоніла. Батьки вже встигли розповісти мені, що сусідський хлопчина Віктор, на три роки старший і розумніший за Дашку, викликав у неї найніжніші почуття, — а мама, як на зло, цього місяця прибирання в дитячій та вітальні мені передоручила, Тетяну попросила цим не займатися… Уявляєш, ніби зумисне!!!
Я не зовсім второпала, де зв'язок між прибиранням, рибками і хлопчиком Вітею. Слухала неуважно, паралельно намагаючись заглушити думки про Шурикову загадкову зустріч, які вперто клекотіли в мозку. «Може, піти слідом?» — несміливо пропонувала негативна моя частина. «Тебе ж попросили не втручатися! Стежити за близькими людьми — негарно!» — голосно відмовлялась інша я.
— Отож, — на допомогу Дарині, що спіткнулася об власні емоції, прийшла Настуся, — Віктор схотів обіграти мене в шашки й поліз по них на сервант. Підставив собі два стільці, глянув і каже: «Боже мій, скільки ж тут пилюки! Дашо, ти тут хоч раз витирала?» А Даша не розгубилася і серйозно так відповідає: «Сам ти пилюка! То такий спеціальний корм для рибок. Я його там сушу. «Пилюка! Придумаєш таке!» Я мало не лопнула, намагаючись не розреготатися! А Віктор візьми, та й не повір: «Та пил це, я ж бачу!» Одним словом, Даша завелася, розсердилася, що їй не вірять і аби довести, всю пилюку з шафи рибкам у акваріум висипала.
— Я не знала, що вони такі примхливі, ці рибки, — Даша чарівно схилила голову набік і безневинно дивилася мені у вічі, очікуючи слів підтримки. — А мама, як довідалася, взагалі розлютилась. Ти ж знаєш, Катрусю, в мами слабка нервова організація…
— Катю, ну чого ж ти не смієшся? Це ж весело! — Настуся звикла бачити в мені шанувальника її кумедних історій. — Уяви, Дашка насипала рибкам пилу, і вони мало не спливли догори черевом!
Останні фрази Настусі видалися мені гласом самих небес. У межах нашої з Шуриком термінології виходило досить цікаво.
— Рибки спливають на поверхню, якщо їм скаламутити воду, — сама собі прошепотіла я. — Це сумна історія, Настю. Рибок, взагалі, шкода… Але що вдієш? Така їхня риб'яча доля… Дівчатка, я мушу терміново піти. Пізніше побачимося.
Я рвонулась до виходу, бо вся ця «риб'яча» розмова вже здавалася дозволом вищих сил діяти облудними методами. Навряд чи доля підкидала б мені натяки на неминучість «риболовлі в каламутній воді», якби не збиралася наштовхнути на думку про припустимий фальш у майбутніх розмовах.
— Куди? Зараз же мама прийде! Ти ж обіцяла дочекатися Шурика! — одна поперед одної заторохтіли дівчатка.
На щастя, фізичних методів не застосували.
«Шурик почасти правий. Я справді можу отримати від Кішки більше інформації. Як вчасно підказала Настуся, що необхідно тільки скаламутити Ключці воду. Ет, якби я відверто не заявила сьогодні, що не маю наміру співпрацювати з їхньою агенцією… Микола дозволив би Кішці викласти все… їм же чогось було від мене потрібно…» Усе це промчало в моїй голові, поки сама я мчала до гаража. Без «Форда» до місця проживання Кішки добиратися не хотілось. Судячи з інформації в Шуриковій теці, Валерія зараз мешкала там, де й раніше. Кілька років тому довелося мені побувати в неї у гостях з якогось дріб'язкового приводу. Тому я точно знала, як туди їхати.
Гнана нездоланною спрагою діяльності, я кулею вискочила з під'їзду. На жаль, у мене частенько траплялися такі напади — стан, коли розум знає, що ти гарячкуєш, але зупинитися вже неможливо. Чомусь моя хвороблива уява переконала й свідомість, і всю мене в цілому, що Шурик матиме неприємності через неістотність отриманих мною результатів. Необхідно терміново щось робити! Зрештою, це буде здорово. Розчарований і засмучений Шурик повернеться з перемовин, а тут зателефоную я з повідомленням про небувалі успіхи. Настав час виявити себе, детективе Кроль!
Незважаючи на поспіх, я не полінувалася пробігтися зайве та заскочити до єдиного найближчого літнього кафе, яке знала. «Якщо Шурикові призначили зустріч тут, я матиму чудову нагоду помилуватися замовниками. Тим більше, формально я не роблю нічого негожого. Просто йду собі повз кафе. Ішла до гаража й трішки заблукала». Я зупинилася біля кафе і з виглядом іноземної туристки, яка теплого вечора ліниво вивчає тутешні визначні пам'ятки, заходилася розглядати відвідувачів. Шурика серед них не було. Але… Незворушність миттєво полишила мене. Найближчий до мене столик був порожній. На краєчку пластикового стільця, бадьоро розмахуючи вервечками в такт грайливим подувам вітерця, гордо лежала моя тека з Шуриковими риб'ячими досьє!
«А де ж