Наша спільна брехня - Ксана Рейлі
Три місяці потому...
Я схвильовано дивилася на себе у дзеркало, поправляючи червону сукню. Вкотре підвела губи блиском, щоб трішки заспокоїтися, але це не дуже допомогло. Я тримала у руках телефон і намотувала круги по кімнати. Ненавиджу чекати! І чого я тільки так сильно нервую? Я глибоко вдихнула, а тоді раптом почула шум у коридорі. Здається, вони прийшли.
Я знову глянула на себе в дзеркало, щоб перевірити, як виглядаю. Потім усміхнулася і вийшла зі своєї кімнати.
Коли спустилася на перший поверх, то одразу помітила батька, що допомагав знімати верхній одяг жінці, з якою він зараз зустрічається. Сьогодні у нас нарешті з'явилася можливість познайомитися.
— Доброго вечора! — з усмішкою сказала я.
— Ох, на вулиці так багато снігу випало, — заговорив тато. — Такого сніговика можна зліпити. Так, треба вас познайомити. Це моя донечка Ліліана, — він показав на мене, — а це — Ліда. Я розповідав тобі про неї.
Я глянула на красиву брюнетку з гарними зеленими очима. На вигляд їй було трохи більш як тридцять. Довге кучеряве волосся спадало по її спині, а чорна сукня вдало підкреслювала фігуру. На її обличчі було мінімум макіяжу, і це мені дуже сподобалося. Я уважно подивилася на них з татом і зробила для себе висновок, що вони личать одне одному.
— Дуже приємно нарешті познайомитися, — сказала я та простягнула свою руку.
— З тією роботою дуже важко було знайти день, щоб наші з твоїм батьком вихідні збіглися, — заговорила жінка приємним голосом і потиснула мені руку.
— Ходімо за стіл! — мовив тато і повів Ліду до нашої вітальні. — Тоня стільки всього приготувала для такої події.
Я сіла на своє звичне місце, а тато з Лідою навпроти мене. Мені було приємно бачити, що він такий радісний та усміхнений сьогодні. Насправді я дуже хвилювалася, чи сподобаюся їй. Тато так багато про неї розповідав, що я зрозуміла, як вона йому важлива.
— То ви познайомилися на роботі? — спитала я, коли ми почали вечеряти.
— Я минулого року розлучилася зі своїм чоловіком і прийняла рішення змінити своє життя, — почала розповідати Ліда. — Тут у мене живе подруга і вона запропонувала мені переїхати сюди. Я спершу вагалася, але потім побачила, що у клініку твого батька шукають лікаря у відділення хірургії. Я подумала, що таких випадковостей не може бути, тож прийняла це як знак. Переїхала до своєї подруги та одразу ж влаштувалася на роботу. З твоїм батьком ми познайомилися трохи пізніше. Спершу спілкувалися як колеги, а потім це переросло в щось більше.
— Гарна історія, — сказала я.
— Я дуже хвилювався про те, як Лілі прийме ту новину, що у мене тепер є ще хтось, окрім неї та Мартина, але вона мене здивувала.
— Твій тато казав, що ти теж плануєш вступати в медичний, — Ліда з усмішкою глянула на мене, а я кивнула.
— Так, зараз активно готуюся до ЗНО.
— Це чудово! А чим ти ще займаєшся, крім навчання? — спитала вона.
— Ну, раніше ще займалася танцями, — відповіла я, — але це забирало багато сил та часу, тож довелося зробити вибір. І я обрала навчання.
— Якщо ти справді хочеш бути лікарем, тоді це є правильним рішенням. Усе-таки в медичному вчитися не так легко, як здається.
— А що там з вашим шкільним мюзиклом? — раптом спитав тато. — Вже і Новий рік пройшов, а його ще не було.
— Через деякі обставини його перенесли на День святого Валентина. До речі, я буду дуже рада, якщо ви прийдете подивитися на мій виступ.
— А що за мюзикл? — поцікавилася Ліда.
— Це буде за мотивами казки "Попелюшка". Я отримала роль феї й в мене буде свій окремий номер з танцем.
— Вау! Це дуже круто! — вражено сказала жінка. — Я навіть попрошу когось замінити мене на роботі у цей день, щоб побачити це. Тільки ти ще повідомиш точну дату та час, коли буде цей мюзикл.
— Обов'язково! Ви мені вже подобаєтеся, якщо чесно.
— Ой, я не така вже і стара, щоб ти до мене на "ви" зверталася.
— Як тоді мені вас... Ем, тобто тебе називати? — спитала я.
— Просто Ліда, — відповіла вона. — Я буду дуже рада, якщо ми з тобою станемо подругами.
— До речі, Лілі, — сказав тато й уважно подивився на мене. — Як ти вже почула, Ліда живе зі своєю подругою. Я тут подумав...
— Я ж просила не казати цього сьогодні, — тихо мовила жінка і закотила очі, дивлячись на мого батька.
— Я вирішив, що Ліда буде тепер жити з нами, — заявив тато, а я ледь не подавилася тістечком, яке їла в цей момент.
— Ну, це дуже неочікувано, — здивовано сказала я.
— Не зважай, Лілі. Це твій тато щось таке собі придумав. Я поки не планую переїжджати кудись. До того ж моя подруга рада, що я з нею. Не переймайся через це.
— Взагалі я не проти. Просто не думала, що у вас все так швидко. Може, і краще, якщо тут буде ще хтось, а не лише я.
— От і я так думаю, — сказав тато, усміхнувшись. — На днях організуємо усе і Ліда на вихідних уже до нас переїде.
Я кивнула, погоджуючись. Може, це дивно, що ця жінка мені одразу ж сподобалася, але я справді хочу, щоб мій тато був щасливий. Якщо йому добре з Лідою, то я точно не буду їм заважати. Я вже не дитина, тому дуже добре розумію, що татові теж хтось потрібен. Мартин живе в іншому місті, а скоро і я з'їду звідси, коли вступлю в університет. Не хочеться, щоб батько був сам, а з Лідою в них, здається, дійсно хороші стосунки. Може, і вона стане для мене хорошою подругою.
— Лілі, я відвезу зараз Ліду додому, — заговорив до мене тато. — Ти не образишся, якщо я залишуся сьогодні в неї? Погода не дуже хороша, а ще снігу багато намело.
— Я звикла ночувати сама, тому можеш не хвилюватися, — сказала я.
— Побачимося вже завтра.
Тато усміхнувся і поцілував мене в чоло.
— Ввечері, бо у мене ж завтра перший навчальний день в новому семестрі.
— Довго не сиди за своїм комп'ютером. Я знаю, що ти любиш вночі серіали дивитися, — мовив тато і попрямував до коридору.
— Не буду, — крикнула я йому вслід. — Гарної вам ночі!
— Ти теж не сумуй.
— Бувай, Лілі! — сказала до мене Ліда. — Була дуже рада з тобою познайомитися.
— Взаємно.
Вони одягнулися і вийшли на вулицю. Я ж почала прибирати зі столу. Не хотілося залишати брудний посуд Тоні, тому я вирішила самостійно помити його. Сьогодні Ліда нагадала мені про танці і я вперше за довгий час відчула, що скучила за ними. Взагалі цих три місяці я повністю віддала себе навчанню. Майже ні з ким не спілкувалася і не брала ніякої участі в шкільному житті. Я вже навіть звикла бути сама по собі. Ми постійно спілкувалися з Савою і наша дружба повернулася до тієї, що була раніше. Він навіть ділився зі мною своїми переживаннями, коли у них з Адою були певні непорозуміння. Віта зараз почала зустрічатися з якимось хлопцем, тому в моєму житті вона майже не з'являється. З Арсеном ми взагалі не спілкуємося. Лише на ті теми, що стосуються навчання. Напевно, і добре, що все так сталося.
Я почула, що до мене хтось телефонує. Коли глянула на екран, то побачила, що це Віта. Дивно, що вона вирішила подзвонити до мене сьогодні, якщо врахувати, що всі вихідні вона проводить зі своїм хлопцем.
— Хто це тут про мене згадав? — сказала я, як тільки прийняла дзвінок.
— Привіт, Лілі. Що ти робиш? — спитала Віта.
— Збираюся лягати спати, — відповіла я.
— Зараз же тільки десята вечора.
— Канікули вже завершилися і нам завтра до школи, тому я хочу добре виспатися. Ти що хотіла?
— Мене Тарас запросив сходити в клуб.
— І? Я рада за тебе.
— Я ніколи не була в клубах і дуже сильно хвилююся! — голосно сказала Віта.
— Тоді не йди, — просто мовила я. — Тобі ще нема вісімнадцять, тому тебе ніхто не впустить.
— Він сказав, що порішає всі питання.
— Де ти тільки знайшла того свого Тараса?
— В інтернеті. Коротше, я хочу, щоб ти пішла зі мною.
— Я? З тобою? — спитала я та почала сміятися. — Навіть не проси мене про це.
— Лілі, будь ласочка, — почала Віта. — Ти ж знаєш, що мені це дуже важливо. Я не хочу, щоб Тарас образився. Він справді чекає, що я прийду.
— Якби твій хлопець дуже сильно цінував тебе, то не йшов би в клуб!
— Ти стала такою нудною. Колись ти б не відмовила мені.
— Віто, ти розумієш, що це не якась вечірка в однокласника, а клуб! Туди приходять різні люди й роблять всякі заборонені речі.
— Ми не будемо пити, обіцяю.
— Добре, уявімо, що я піду з тобою. Ти побачиш свого Тараса і підеш з ним розважатися, а що я буду робити?
— Там будуть його друзі. Ну ж бо, Лілі! Може, і ти собі знайдеш когось.
— Мені не треба хлопця, зрозуміло?
— Я сумую за тією Ліліаною, яка нічого не боялася і йшла напролом до своєї цілі. Після того відео тебе наче підмінили. Усі роблять дурниці в нетверезому стані, але ти прийняла це дуже близько до серця.
— Тому що те відео розлетілося всім інтернетом. І я не хочу, щоб це повторилося!
— Гаразд, як хочеш, — Віта видихнула. — Дякую за те, що хоча б вислухала мене.
Я подивилася у стелю і в моїй голові знову з'явилися ті кадри. Минулого року на одній з вечірок я багато випила. Я говорила різні дурниці, а потім мені було погано. Це зняли на відео. Потім кинули в інтернет з різними огидними підписами. Мартин зразу зробив так, щоб те відео зникло і ще й знайшов того, хто поширив його в інтернеті. Тільки всі вже встигли подивитися. Спершу мені було соромно, а потім я змирилася з цією ситуацією. З часом усі притихли, а мені вдалося повернути собі авторитет. Тільки ще раз такого переживати не хочеться, тому я дуже рідко ходжу на вечірки, щоб не повторити свою помилку. Може, досить ховатися? З таким страхом осоромитися я ніколи не зможу жити на повну.
— Знаєш, Віто, я піду з тобою.
— Серйозно? — трохи здивовано спитала подруга.
— Нас хтось підвезе?
— Ні, поїдемо на таксі. Я хочу непомітно вийти з дому, бо сьогодні з батьками ще посварилася.
— Тоді я чекатиму тебе у себе.
— Добре, я подзвоню, коли виїду, а ти збирайся.
— Гаразд.
Може, я зараз роблю помилку, але мені справді хотілося розважитися. Я витягнула з шафи красиву білу сукню на довгий рукав та одягнула її. Своє волосся я зібрала в пучок, а вії ще раз підвела тушшю. Також губи нафарбувала темною бордовою помадою. На вулиці було холодно, тому я взула черевики на високих підборах, а також одягнула чорну шубу.
Коли вийшла на вулицю, то ледь не задубіла, поки добігла до автомобіля. Пощастило, що сьогодні тато залишився в Ліди.
Віта радісно обійняла мене, а тоді почала захопливо розповідати про свого хлопця. Вона ледь не стрибала від радощів, бо він виявився на вигляд таким же, як і на фотографіях в інтернеті. Усю дорогу вона говорила мені про нього, а я вдавала, що уважно слухаю. Якесь дивне передчуття з'явилося всередині, але я вирішила ігнорувати його.
Згодом авто зупинилося біля входу в клуб. Я помітила немалу чергу. Коли ми вийшли з таксі, Віта одразу ж подзвонила до свого Тараса.
— Зараз він прийде за нами, — сказала вона до мене. — Я така рада, що ти нарешті з ним познайомишся.
Я помітила хлопця, що вийшов з клубу та прямував до нас. Він усміхнувся, а коли підійшов до Віти, то поцілував її. Я опустила голову, бо мені не дуже подобалося за таким спостерігати.
— Привіт, — дещо засоромлено сказала до нього Віта. — Я сьогодні не сама.
— Бачу, — хлопець усміхнувся і пройшовся по мені поглядом.
— Лілі, — сказала я, — подруга Віти. Ми разом вчимося.
— Ну а я Тарас. Ти, мабуть, чула про мене.
— Ну то що, ми йдемо? — спитала Віта.
— Зараз ще мій друг має прийти. Ти знаєш його, — заговорив хлопець і подивився мені за спину. — Ось і він!
Я усміхнулася та повільно обернулася, щоб подивитися на цього друга. Моя усмішка вмить впала і я здивовано спостерігала за тим, як Арсен прямує до нас. Що він тут робить? Чекайте, це і той самий друг цього Тараса?
— Забула сказати, що вони з Арсеном хороші друзі, — прошепотіла мені на вухо Віта і підморгнула.
Мені здається, чи це якась підстава з її сторони? Такого я точно не очікувала.
