Наша спільна брехня - Ксана Рейлі
— Не очікувала, що ти прийдеш до мене додому, — сказала я і сіла біля Сави.
— Я декілька разів телефонував тобі, — хлопець подивився на мене, — але ти була зайнята. Бачив, що ти почала ближче спілкуватися з Арсеном.
— Ми з ним друзі.
— Він не може бути тобі другом, Лілі.
— Чому? — спитала я, насупившись.
— Бо він надто проблемний. Такі хлопці не для тебе.
— Щось я не помітила, що він проблемний.
— Краще тобі не зв'язуватися з ним.
— Ти прийшов сюди, щоб сказати мені, аби я не спілкувалася з Арсеном? Здається, це не твоя справа.
— Я прийшов не для цього, — мовив Сава і подивився мені в очі. — Ти як?
— У мене все супер, — відповіла я, знизуючи плечима. — Чому ти питаєш?
— Я думав, що ти засмутилася через вибори. Лілі, ти ж розумієш, що це нічого не означає? Знаю, що тобі ця посада була дуже важливою та потрібною...
— Саво, — перервала його я, — мені все одно. Я справді рада, що Аделіна стала президентом і сподіваюся, що їй вдасться впоратися зі своїми обов'язками.
— Чесно? — спитав хлопець, а я кивнула. — Знаєш, мені б дуже хотілося, щоб ви з нею порозумілися. Ада хороша дівчина і чимось навіть схожа на тебе. Інколи я відчуваю себе поганим другом коли розумію, що кинув тебе заради неї. Тільки я так сильно закохався в Аду. Раніше ніколи такого не відчував. Як тільки бачу її, то всередині з'являється ураган емоцій, який мені непідвладний. Правду кажуть, що перше кохання — дуже сильне.
— Ти справді так сильно любиш її? — тихо мовила я.
— Щоб ти мене зрозуміла, тобі треба закохатися.
— Ох, це точно не про мене! — я закотила очі.
— Чому? — Сава усміхнувся і легенько вдарив мене ліктем в бік.
— Бо я серйозна дівчина.
— І що? Серйозним дівчатам заборонено закохуватися?
— Просто моя голова забита навчанням, а не хлопцями чи щось таке, — відповіла я.
— А може, ти вже закохалася в когось? — спитав Сава. — Чекай, чи між тобою та Арсеном щось є?
— Нема нічого, — буркнула я. — Ми просто спілкуємося. Він допомагає мені в дечому. Чому Арсен тобі так не подобається?
— Ада одного разу проговорилася, що він останні два роки вів не найкращий спосіб життя. Якщо чесно, я майже нічого не зрозумів, але він не такий хороший, як здається.
— Як і Аделіна. Ти помітив, що коли з'явилися ці новенькі, то між нами усе змінилося? Дивно, бо раніше я думала, що ніщо не може зруйнувати нашу дружбу.
— Лілі, ти все одно моя найкраща подруга і найближча людина, — сказав Сава та взяв мене за руку. — Є такі речі, які я не можу навіть Аді розповісти, але ти знаєш про мене все. Мені важко від того, що між нами зараз таке непорозуміння. Я прийшов сюди, щоб помиритися з тобою, тому що наша дружба для мене дуже цінна.
— Вибач, що я поводилася так егоїстично, — заговорила я. — Чомусь мені було важко прийняти те, що у тебе з'явилася дівчина, яка стала важливішою за мене. А ще я образилася, бо ти не розповів мені про те, що ви разом.
— Не знаю, але тоді це здавалося правильним рішенням. Та і між нами з Адою було все так незрозуміло. Я не хотів розповідати тобі про те, чого тоді ще не було. Коли ми почали зустрічатися, то я був таким щасливим. Мені хотілося поділитися з тобою цим, але ти так дивно поводилася. Я думав, що у тебе якісь сімейні проблеми, тому вирішив не розповідати тобі деякий час про це.
— А зараз ти з нею теж щасливий? — спитала я та уважно подивилася на Саву.
— Не знаю, але коли вона поряд, то мені більше нічого й не треба.
— Ого! — я усміхнулася і легенько вдарила хлопця по плечу. — Хтось у нас тут дуже сильно закохався.
— Можливо, я помиляюся і це далеко не кохання, але зараз мені добре з Адою і я хочу, щоб так було завжди.
— Я рада за тебе, правда.
— Дякую, Лілі. То що, знову друзі? — спитав Сава та уважно подивився на мене.
— Звісно! — сказала я та кивнула.
Ми ще деякий час просиділи за розмовами, а тоді Сава пішов додому. Дивно, але чомусь тепер я не відчувала нічого. Не було ревнощів, коли він захопливо говорив про Аду. Навіть образи не відчула. Може, я і не кохала Саву ніколи? Мабуть, переплутала ці почуття з чимось іншим. За стільки часу, що ми не спілкувалися, я майже ніколи не згадувала про нього. Якщо я сумувала, то лише за нашою дружбою. Здається, весь цей час я просто помилялася і придумала собі те кохання, якого не було. І якщо Сава так сильно любить Аду, то я не маю ніякого права їм заважати.
Наступного ранку я бігла до школи, готуючись серйозно поговорити з Арсеном. Я була впевнена, що мені варто це зробити. Сава дуже дорогий для мене і я не хочу більше втручатися в його особисте життя.
На вулиці було холодно, тому я сильніше закуталася у своє пальто. Я зупинилася біля воріт школи, щоб одразу ж зустріти Арсена і поговорити з ним. Я опустила голову, розглядаючи свої туфлі та помітила, як біля моїх ніг впав пожовтілий кленовий листочок. Мені подобалися ці яскраві барви осені, бо вони завжди заспокоювали. У них була така краса і простота водночас. Ніби дивишся — і нічого особливого, але всередині з'являється відчуття спокою.
— Привіт, Лілі! — почула я біля себе голос Віти.
— Гарно сьогодні, правда? У мене чомусь такий настрій хороший, — сказала я і подивилася на подругу.
— А у мене не дуже.
Віта раптом відвернула своє пальто і я побачила, що її рука обмотана бинтом.
— Щ-що сталося? — стривожено спитала я.
— Впала вчора на сходах вдома і виявилося, що у мене перелом.
— Ого!
— Місяць, як мінімум, треба гіпс носити. Вибач, але я не зможу тепер танцювати.
— Ти не повинна вибачатися, Віто. Головне, щоб у тебе все було в порядку. Ну а ми щось придумаємо.
— Я не хотіла тебе так підставляти, — сказала подруга.
— Не хвилюйся за це, — сказала я та обійняла її.
Віта ледь плакати не почала, а мені чомусь так шкода її стало. Мабуть, вона сама хотіла станцювати той танець, а тут таке сталося.
— Лілі, мені треба ще дещо тобі сказати.
— Так?
— Дівчата теж вирішили, що не будуть танцювати.
— Що? — здивувалася я. — Але чому?
— Ангеліна сказала, що їй це не дуже вдається. І через те, що ти не стала президентом, Діана та Надя захотіли відмовитися.
— Але до чого тут це?
— Напевно, ти була для них якимось авторитетом, а тепер вони не бачать ніякого сенсу в тому танці.
— Гаразд, — я кивнула, намагаючись не показувати, що мене це образило. — Треба буде сьогодні ще Юлі та Аліні сказати, що ми не будемо танцювати.
— Якби ще я була в порядку, то ми могли б четверо станцювати, а так...
— Віто, все добре. Перестань! Значить, так мало бути. Ти краще зараз про себе подумай, бо перелом — це не дуже приємна штука.
— Вона капець яка неприємна, — сказала подруга, змушуючи мене усміхнутися. — Ох, зараз вже урок буде.
Ми попрямували з нею до школи. За нашою розмовою я навіть не помітила Арсена. Тепер ще й того танцю не буде. Здається, доля вирішила пожартувати зі мною. Усі однокласники та вчителі розпитували у Віти, що з нею сталося. Дівчина втомлено відповідала їм, хоча їй це не дуже подобалося. Мені було шкода подругу. Особливо, коли вона розповідала, як це було боляче.
На великій перерві ми попрямували до кафе, де завжди обідали. Чомусь Арсен сьогодні всяко уникав мене. Я це дуже добре помічала, коли він відводив погляди, вдаючи, що не дивився в мою сторону. Що взагалі відбувається? Мабуть, це через той поцілунок, що був вчора. Але ж мені сподобалося і, здається, я навіть відчула щось таке особливе. Тільки Арсен поводиться дуже дивно. Може, він теж відчув це "щось" між нами?
От і зараз хлопець просто купив собі у магазині маленький сік і вийшов з кафе. Я сказала Віті, що скоро повернуся і попрямувала за ним.
— Ей, зачекай! — крикнула я, але хлопець не зупинився. — Арсене, я до тебе говорю! Та стій же ти!
Я швидко підбігла до нього та схопила його за руку, зупиняючи. Арсен розвернувся до мене, тримаючи в іншій руці сік.
— Що таке, Лі? — спитав він.
— Ти не хочеш нічого пояснити мені? — сказала я, склавши руки на грудях.
Хлопець розпакував трубочку і почав пити свій сік, дивлячись мені в очі. Така байдужість ще більше роздратувала мене.
— Що відбувається? Мені здається, чи ти уникаєш мене? — знову заговорила я, бо він чомусь мовчав.
— Тобі здається, — просто відповів Арсен.
— Гаразд, — я кивнула. — Мені більше не потрібна твоя допомога.
— Тобто?
— Віта руку зламала, а інші дівчата відмовилися, тому того танцю не буде і трюку теж.
— Зрозуміло.
— Ти так поводишся через той поцілунок, що був учора? — спитала я і підійшла ближче до нього.
— У мене зараз непростий період, Лі.
— Щось сталося?
— Дізнався дещо, що мене дуже сильно здивувало, — відповів він і подивився кудись мені за спину.
— Це якось пов'язано зі мною? — поцікавилася я та прослідкувала за його поглядом. Він дивився на Аделіну, що стояла біля входу в кафе.
— Частково, — буркнув Арсен. — Деякий час нам краще не спілкуватися так тісно.
— Що?
— Кажу, що нам варто зупинитися.
— Тобто зупинитися? Ти сам розумієш, що між нами щось відбувається! Ти теж це відчуваєш, бо ми з тобою...
— Нема такого поняття, як "ми з тобою", — перебив мене Арсен.
— Добре, як скажеш! — я кивнула та сумно усміхнулася. — Сьогодні з самого ранку хотіла повідомити, що нам треба розірвати нашу угоду. Я не хочу більше руйнувати стосунки Сави та Аделіни.
— Що? Ти зараз жартуєш? — голосно спитав хлопець, що я аж здивувалася.
— Я вчора бачилася з Савою і він справді дуже сильно кохає твою сестру.
— Ти вчора бачилася з Савою?
— Так, коли я повернулася додому, то він уже чекав на мене. Ми з ним помирилися і я зрозуміла, що не хочу заважати йому. Він ніколи не був таким щасливим, як зараз.
— І ти вирішила відступити? — дещо підозріло спитав Арсен.
— Так, — я кивнула. — Просто... Тепер я сумніваюся в тому, що кохаю його. Тільки зараз я зрозуміла, що між мною та Савою можлива лише дружба. До того ж мені, здається, інший подобається.
— Ти робиш помилку, Лі.
— Але чому? Я впевнена, що Сава не розіб'є Аді серце!
— Але вона зробить це, — сказав Арсен.
— Я нічого не розумію! Ти говорив, що нам потрібно розлучити їх, тому що ти боїшся, що Сава розіб'є серце твоїй сестрі, а тепер кажеш, що це зробить вона. Поясни мені усе нормально!
— Я не можу, — він похитав головою. — Не можу нічого тобі розказати, але... Ада не кохає Саву.
— Звідки ти це знаєш? Ти ж сам казав, що вона так сильно зраділа, коли він запропонував їй зустрічатися.
— Я помилився.
— Як мені набридли ці твої таємниці, — я похитала головою і відійшла від нього. — Я повірила тобі, а ти просто використовуєш мене. Навіть зараз ти розмовляєш зі мною, але дивишся чомусь на Аделіну. Якби я не знала, що ви з Адою брат та сестра, то подумала б, що ти закоханий у неї.
— А мені набридло слухати ці твої дурниці! Нехай буде по-твоєму. Нашу угоду розірвано! — гаркнув Арсен і зі всієї сили кинув порожню пачку з-під соку.
— Напевно, ти маєш рацію. Такого поняття, як "ми" — не існує і нам пора зупинитися. Я рада, що зараз побачила, який ти насправді. На все добре, Арсене!
— І тобі, Ліліано!
Я кинула на нього сердитий погляд, а тоді розвернулася і попрямувала до школи. Ще й Ліліаною мене назвав, а не Лі. Чомусь сльози з'явилися на очах, але я стримала їх. Не буду плакати через цього придурка. Навіть краще, якщо ми з ним більше не будемо спілкуватися. Сава мав рацію, а значить, такий хлопець справді не для мене.
