Наша спільна брехня - Ксана Рейлі
Мені хотілося заховатися десь, щоб мене навіть ніхто не знайшов. Так образливо стало. Весь цей час я жила, не підозрюючи, що колись з'явиться дівчина, яка не просто зазіхне на моє місце, а ще й матиме усі шанси забрати його. З першого дня мені не сподобалася Аделіна. Я одразу зрозуміла, що вона не така проста, якою здається. Навіщо їй ця посада президента школи? Вона ж навіть ще нічого не знає про учнів, вчителів, а також традиції нашої школи.
Я йшла коридором і навіть не знала, куди себе діти. Потім повернула до стадіону. Там зараз нікого не було. Це мене тішило, через можливість залишитися наодинці. Я піднялася на перший ряд крісел і сіла на одне з них. Весь стадіон пустував, а я дивилася на нього і просто думала. Дивно, але в один момент моє життя дуже сильно змінилося. Директорка так похвалила Аделіну. Я розумію, що вона придумала хороший концерт задля благої справи, але чомусь мене це дуже сильно зачепило.
Я знову відчула сльози на очах і вирішила не стримуватися. Усе-таки тут мене ніхто не побачить. Здавалося, ніби останній рік в школі мав бути найкращим, а зараз для мене він став пеклом. Я глянула на небо і глибоко вдихнула. Завжди думала, що якщо буду найкращою, то мама пишатиметься мною там, на небесах. Здається, я підвела її... І тата також. Він постійно говорив мені, що я маю вчитися лише на відмінно, брати участь в усіх конкурсах та олімпіадах. Вже одинадцять років моя основна ціль — отримати золоту медаль і корону на випускному. Якщо з першим усе залежить від мене, то королевою балу мені, мабуть, не стати.
Раптом я помітила, що на крісло біля мене хтось сів. Мені навіть не потрібно було дивитися, хто це, бо я і так добре знала. Я швидко витерла сльози, а тоді заговорила:
— Ти здивував мене. Не думала, що вмієш грати на гітарі та ще й співаєш.
— Якось не було нагоди сказати, — відповів Арсен.
— У вас вийшов чудовий концерт. Навіть я вражена.
— Сподіваюся, ти не ображаєшся на мене за те, що я допоміг Аді.
— Яка різниця? — я подивилася на Арсена. — Тобі ж і так байдуже. Ти придумав у своїй голові якийсь план, а я — лише пішак у твоїй грі.
— Це не так, — почав хлопець.
— Ні, це так! Тобі не здається, що твоя поведінка дуже дивна. То ти просиш мене допомогти розлучити Аду з Савою, то допомагаєш їй. Я не розумію, для чого ти це робиш, якщо так сильно любиш свою сестру?
— Тому що мені не подобається Сава! Я знаю, що він розіб'є їй серце, а Ада надто чутлива дівчина.
— Може, все навпаки? — буркнула я і сіла рівніше. — Сава непоганий хлопець, але я поняття не маю, що він знайшов у твоїй сестрі.
— Тому що вона хороша, — просто відповів Арсен.
— Звісно, тут лише я погана!
— Ти не погана, але чомусь хочеш здаватися саме такою. Ти так сильно зациклилася на тому, що хтось може бути кращим за тебе, що не помічаєш своїх переваг. Тебе дратує, коли хтось вміє те, чого не вмієш ти. Це дуже по-дитячому. Аделіна не вміє танцювати, як ти, а ще у неї нема таких лідерських якостей. У дечому ти все ж краща за неї.
— Якщо у неї нема лідерських якостей, то чому тоді вона подала свою кандидатуру на президента? — спитала я й уважно подивилася на Арсена.
— Її мама дуже багато вимагає від неї. Так було і в попередній школі, так відбувається і зараз. Вона не завжди розуміє справжні бажання Ади, тому їй доводиться миритися.
— Ти так сказав "її мама", наче вона не твоя матір теж, — тихо буркнула я.
— Не присікайся до моїх слів, — Арсен закотив очі. — А ти чому так вчепилася зубами за те місце президента? За це дають якісь привілеї?
— Якби ж то, — я усміхнулася. — Просто моя мама завжди була найкращою в класі. Її декілька років поспіль обирали президентом школи. З малечку мені говорили, що я дуже подібна на неї. Це так сильно врізалося мені в голову, що я просто починаю копіювати її в усьому. Інколи це здається мені якоюсь манією, але коли я чую, що хтось каже, що я донька своєї матері, то ніби відчуваю, що вона поряд.
— Так ти погубиш свою індивідуальність. Тобі не треба бути копією своєї мами, бо ти цікава по-своєму. Пора вже нарешті стати собою і насолоджуватися життям, а не хвилюватися про думку інших.
— Ніби це так легко, — буркнула я. — Та і зараз це вже не має значення. І так зрозуміло, що президентом оберуть Аделіну.
— У тебе ще є час щось придумати, — заговорив Арсен.
— Що?
— Ну, ти ж готувала той танець?
— Тепер у ньому нема ніякого сенсу, бо вибори перенесли.
— Не вірю, що ти так легко здаєшся.
— А що мені робити? — я втомлено знизала плечима.
— Якщо інші побачать, що ти щось робиш, то точно проголосують за тебе.
— Здається, за мене проголосує лише Віта.
— Я теж проголосую за тебе, — впевнено сказав Арсен.
— Ти маєш за кого голосувати, — я сумно усміхнулася та піднялася з крісла. — Твоя сестричка тобі цього не пробачить.
— У будь-якому випадку можеш розраховувати на мою допомогу з тим трюком.
— Не думаю, що тепер він потрібен. Мені вже час додому.
— Я можу підвезти тебе.
— Не треба, — я закинула на плече свою сумочку. — Хочу прогулятися.
Я попрямувала до виходу, не відчуваючи нічого. У мене не було злості чи образи. Це швидше якийсь сум та відчай. Може, не така вже я і найкраща?
Весь вечір я провела за навчанням. У такі незрозумілі моменти завжди хочеться забити голову чимось, щоб не думати про різні дрібниці. Проте слова Арсена все ще були в моїй голові. Вони вселили у мені якусь надію. Так, можливо й Аделіна краща у дечому за мене, але я теж не промах. Я все одно підготую той танець, а якщо про це дізнаються ще й інші, тоді у мене буде більше шансів перемогти. Якщо хлопці з команди взнають, що ми з дівчатами збираємося підтримати їх, то вони точно проголосують за мене. Головне зачепити гачок, а решта піде само собою, як ланцюжок.
Недовго думаючи, я зайшла в Інстаграм і створила нову бесіду, куди додала Віту, Юлю та Аліну. Я швидко пояснила усю ситуацію та запропонувала завтра провести першу репетицію. Дівчата, на щастя, погодилася. Тільки нам не вистачало декількох людей, тож Віта сказала, що пошукає ще когось. Вже через годину у нашій бесіді з'явилося ще троє дівчат. Таким чином нас було семеро і це дало мені ще більше мотивації. Я ввімкнула музику і почала придумувати рухи, паралельно записуючи їх у блокнот. Загалом усе виходило досить непогано. Головне, щоб ми добре підготувалися та зробили все синхронно. Я усміхнулася, вперше за сьогодні. Здається, ще не все втрачено. Кинувши погляд на стіл, я помітила мамину фотографію у рамочці. Вона стояла на пуантах, тримаючи в руках букет квітів. Мама виглядала такою щасливою і це змусило мене повірити у свої сили.
— Я не підведу тебе, — тихо сказала я, — обіцяю!
Зранку я прокинулася дуже бадьорою. Мій настрій був просто чудовим, а ще таке дивне відчуття піднесення з'явилося. Хотілося якнайшвидше зустрітися з дівчатами й показати їм усе, що я придумала.
Одягнувшись у спортивний костюм, я схопила пляшку з водою та яблуко, щоб потім перекусити. Ми мали зустрітися на місцевому стадіоні. Можливо, нам сьогодні пощастить і там буде мало людей.
Коли я прийшла, то одразу ж помітила Віту, що сиділа на лавочці, дивлячись у свій телефон.
— Кому це ти вже з самого ранку пишеш? — спитала я, а вона так налякалася, що ледь не впустила телефон.
— Не можна так підкрадатися! — обурено сказала Віта.
— Це тобі треба бути трохи уважнішою. Де інші дівчата?
— Зараз мають прийти. О, а ось і вони!
— Привіт, — почула я біля себе голос Юлі.
Вона прийшла разом зі своєю найкращою подругою, Аліною. Потім ще з'явилися Діана, Ангеліна та Надя. Я усміхнулася, оглядаючи нашу команду.
— Так, який у нас дрес-код? — спитала Віта.
— Пропоную в тих кольорах, що і форма хлопців. Наприклад, сині джинси й червона футболка, — сказала Юля.
— Не впевнена, що нам буде зручно в джинсах, — мовила я, роздумуючи. — У спідницях буде надто відверто, а спортивні шорти не будуть мати гарний вигляд. До того ж погода може бути поганою.
— А як щодо червоних легінсів та синьої майки, чи футболки? — заговорила Віта. —Волосся можна поділити й заплести два високі хвости. Думаю, що це буде прикольно.
— Було б непогано, але треба глянути, як це все виглядатиме разом, — сказала Юля. — Віто, ти можеш одягнутися так на наступну репетицію?
— Без питань, — відповіла дівчина, широко усміхнувшись.
— Ну що, почнімо! — мовила я, задоволено плеснувши в долоні.
Спершу ми вирішили, де хто буде стояти. Я поки не розповіла їм про те, що планую зробити сальто у повітрі. Все-таки спочатку треба потренуватися з Арсеном. Невідомо, чи у нас взагалі це вийде. Я ввімкнула музику на своєму телефоні та почала показувати дівчатам рухи. Вони уважно слідкували за мною. Потім ми вчили кожен рух окремо. Насправді це було значно складніше, ніж я думала. Віті не виходило ніяк високо підстрибнути, піднявши одну ногу, і вона чомусь постійно падала. Деякі дівчата не вміли сідати на шпагат. Я прекрасно розуміла, що з першого разу в нас нічого не вийде, але ще є час підготувати усе. Найбільша проблема була зі синхронністю. Постійно хтось або поспішав, або не встигав. Над цим потрібно буде дуже добре попрацювати.
— Я втомилася! — захекано сказала Віта, коли схилилася, поклавши руки на коліна. — Може, досить на сьогодні?
— Думаю, що вистачить, — я усміхнулася. — Дякую вам за те, що погодилися допомогти мені. Сподіваюся, що ніхто не збирається відмовитися від танцю.
— Хоч це було важко, але мені сподобалося, — заговорила мила руда дівчина.
— Я рада, Ангеліно, — сказала я та поклала свою руку на її плече. — Ти молодець, а шпагат ми замінимо на щось інше. Я впевнена, що у нас все вийде, бо ми — просто чудова команда!
— А нам можна розповідати комусь про те, що ми готуємо танець? — спитала Юля. — Мені страшенно хочеться поділитися цим з Давидом. Уявляю, як він здивується.
— Про це навіть треба розповідати, — заговорила Віта. — Ви ж знаєте, що у понеділок вибори. Їх чомусь перенесли й у нас не буде можливості показати цей танець раніше. Тільки Лілі зараз дуже потрібна підтримка.
— О, я точно буду голосувати за тебе, — сказала Надя, глянувши на мене. — Ти крута!
— Дякую, — я усміхнулася. — Ти теж. Вдячна вам за те, що прийшли. Наступна репетиція буде завтра.
— Окей! Тоді до завтра! — сказала Юля, а тоді попрямувала до виходу.
Дівчата теж попрощалися, залишаючи мене з Вітою. Вона стояла та їла банан, дивлячись їм вслід.
— Де ти знайшла цих дівчат? — спитала у неї я.
— Вони з нашої школи, — відповіла подруга. — Зараз у дев'ятому класі. Ця Ангеліна — моя сусідка. Ми досить добре спілкуємося, тому я вчора і запропонувала їй приєднатися в нашу команду. Тобі не сподобалися ці дівчата?
— Навпаки, сподобалися. Вони справді чудово танцюють, а це означає, що у нас все вийде!
— Обов'язково вийде! Навіть не сумнівайся у тому, що станеш президентом. Мені вже час додому.
— Добре, — я кивнула. — Побачимося завтра.
— Бувай, Лілі!
— Гарно тобі дня, Віто.
Дівчина взяла свій невеличкий рюкзак та попрямувала до виходу. Я ж усміхнулася і відкрила пляшку з водою. Тепер я впевнена, що у нас все вийде. Я зробила декілька ковтків, а тоді відкрила рюкзак, щоб покласти туди пляшку.
— Дивлюся, тренування йде повним ходом, — раптом за моєю спиною заговорив Арсен.
Сама не помітила, як на моєму обличчі з'явилася мимовільна усмішка.
— Подумала, що не варто кидати те, що вже розпочала, — сказала я і розвернулася до хлопця обличчям. — Ти що тут робиш?
— Ми живемо неподалік звідси, тому я приходжу сюди бігати на вихідних. Якщо чесно, не очікував побачити тут стільки дівчат. Деяких я навіть ніколи не помічав раніше. Вони з нашої школи?
— Так, — я уважно подивилася на Арсена. — Прекрасне видовище, правда? Стільки красивих незнайомих дівчат в одному місці.
— Не таких красивих, як та, що стоїть навпроти, — сказав хлопець, змушуючи мене відвести погляд.
Це що, він так фліртує зі мною? Я відчула, як на моїх щоках з'явився сором'язливий рум'янець. Дивно, але мені чомусь навіть сподобалося те, що він вважає мене красивою.
— Я так розумію, що трюку бути? — спитав у мене Арсен, а я кивнула. — І коли ми починаємо тренуватися?
— Можемо навіть просто зараз! — впевнено сказала я, не приховуючи усмішки.
