Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1 - Оксана Іванівна Думанська
Зоня висипала все, що тарабаніло в її нервових руках: на столі зблиснула бронзулетка, покотилися жовтаві перлини, дзвякнув годинник на ланцюжку, зашелестіли паперові асигнації.
— Тобі ж обіцяли роботу в крамниці Антона Кафки, але то для тебе дешпект[44]? Невже так важко подати капелюха і піднести покупцеві люстерко? Продавати куфри в Розенцвайга ти не схотів: руки стомляться знімати з полиць і ставити на місце. «Регулятор» тобі також не підійшов — а раптом прийдуть отці, що впізнають «сина Гвоздецького»?
— Зоню, я незабаром... Хочу поїхати у Відень... Ще трохи часу...
— Ти поїдеш завтра вранці, щоб я не мала встиду! Вже газети пишуть про молодого урядника з фальшивою посвідкою. Може, який нишпорка вистежив тебе? Не поїдеш — сама піду до поліції!
На ранок Зоня вже шкодувала брата і ні слова не сказала про свою погрозу. Все-таки рідна кров.
Міськові й справді потрібно було не більше тижня, щоб нарешті умовити доньку нафтаря Теофілевича завіятися з ним у світи, а не роздратовувати своїм посагом джиґунів-офіцерів, що програлися і пропилися до нитки.
Панна Теофілевичева брала уроки співу, на що її батько погодився під скрегіт зубовний, бо вбачав у тому даремні витрати і загрозу непевного театрального товариства, в якому молоді дівчата привчаються до кокаїну і розпутства. Панна вчасно наковталася снодійних пігулок, але рівно стільки, щоб не заснути навік, а лиш налякати заможного татуся... З того часу вона замешкала спочатку у своєї подруги Маєрової, а потім винайняла окреме житло на Коперніка. Обидві вимріяли собі акторську кар'єру: худенька і субтильна Маєрова вчилася, як ми впевнилися, танців, а пухкенька Теофілевичева заливалася колоратурами, мовби соловейко.
Опісля вдалої втечі Маєрової донька нафтаря замислилася, чи не гайнує даремно часу у Львові. Вона була знайома з Владиславом Стальським, репортером з «Бальтіше Цайтунг», який посіяв у її мізках феміністичні погляди, щоб швидше умовити до таємного злягання: мовляв, рівноправ'я починається з того, що жінка (панна чи пані) сама обирає, коли і з ким пізнавати закони спокуси. Панна пручалася, бо той кавалер не викликав ніякого калатання в серці. Инша річ — Місько...
Вони познайомилися в кабареті. Поки Стальський добував для своєї супутниці освіжаючого напою, привабливий юнак студентського вигляду простяг їй букетик фіялок — і зник. Панна пошкодувала, що Стальський так швидко повернувся...
«Студент» Місько стежив за Теофілевичевою, як бідний закоханий. Панна щодня отримувала свідчення його таємної палкої пристрасті, лишень виходила до сніданку: служниця подавала їй букет фіялок, знайдений на підвіконні.
Так тривало недовго — панна, теоретично підготована Стальським, лишила на підвіконні папірчик з кількома словами: «О чотирнадцятій в каварні «Під трьома муринами».
Місько й справді закохався в цю випещену пишну дівчину, але розумів, що без грошей не зможе її втримати. Він назвався сином дідича з-під Коломиї. Похвалився, що незабаром отримає спадок від тітки з Австралії. Натякнув, що тоді вона Співатиме на найкращих оперних сценах від Варшави до Нью-Йорка... Але для того треба зробити той самий свавільний вчинок, що й Маєрова. Теофілевичева вагалася, хоча їй так кортіло скуштувати справжнього гріха на справжній волі.
Грошей зі старої скарбнички вистачало хіба на дорогу до Відня, тому Місько не припиняв розмислів, де добути хоча б з тисячу доларів. І таки намислив.
Одного ранку дебелі хлопці у студентських кашкетах схопили з поштового воза, який тільки-но заїхав на подвір'я пошти з Сикстутської, два мішки з грішми і втекли через перехідну каменицю на сусідню вулицю, а звідти — до Єзуїтського саду.
Там випадково проходила одна господиня, яка віддала кілька крейцарів на «псячий» податок. Її мало не збили з ніг молодики, що втікали в занедбану частину саду. «Перепрошую!» — жартома кинув той, в кому вона упізнала урядовця...
Юрась Маґдебурко порівняв свідчення панотців, дрогобицьких хорувальниць і ошуканих господинь: всі вони оповіли про інтеліґентного молодого чоловіка років двадцяти двох, чорнявого, кароокого, стрункої постави, високого зросту. При тому жінки ледве стримували зітхання, промовляючи: такий красень! «Красені не оминають каварень та цукорень, — подумав собі Маґдебурко. — Куди ж їм запрошувати панночок?»
Аґенти оббігали все місто, а варто було лиш пройти від Ринку до Краківської, де швейцар потвердив, що бачив цього пристойного юнака з пристойною панною, донькою Теофілевича. Звідки її знає? Так вона ж подруга Маєрової, що втекла з Морісом...
Майбутня оперова співачка зустріла Юрася привітно, доки він не почав розпитувати про особливого прихильника її таланту.
— Ви прагнете, щоб вас надурили, як хорих жінок під Дрогобичем, забравши гроші?
— Мій обранець — багата людина: цими днями отримав спадок з Австралії!
— Той «спадок» може виявитися викраденим на пошті! Назвіть ім'я цього спадкоємця! Лиш не кажіть, що він онук самого цісаря!
— Михаїл... Він мешкає у своєї сестри... Удові по Кендзьорівському.
«Бідний Адам, — подумав Юрась. — Годованця йому викрав Гробовецький, а удова має брата, що заробляв ошуканством і за кілька хвилин розбагатів, як Крез. Правда, на один день... Але яка мила дівчина закохалася в цього хитруна!»
— Він умовляв вас таємно поїхати зі Львова?