Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1 - Оксана Іванівна Думанська

— Шимоне, ти просто неправильний юдей: тебе одурюють, як дитя. А повинно бути навпаки! — помахав Гробовецький вказівним пальцем. — Та ти мій приятель — і я тебе виручу. Скільки?

— Три тисячі, Оскаре, і я піднімуся. Ось побачиш!

— І що на цей раз?

— Телефони. Нові. Вони сполучаються із грамофоном — і записують голос. Господар десь на забаві чи в казині, а всі повідомлення зберігаються на плиті.

— І скільки таких телефонів замовлять на весь Відень? Два? Чотири? Який з того матимеш зиск?

Шимон захитав головою.

— Кожен заможний на це поведеться, бо то модно!

— А я не повівся б... Не дам тобі грошей на забавку! Поміркуй добре, бо знову влізаєш у борг.

— Тоді можна заснувати папірню, але в селі.

— Кому потрібна в селі папірня?

— Я знаю німця Ляйстра, що обіцяє виробляти папір із соломи. Це буде переворот у денникарстві[43]! Уявляєш? Мільйони тон паперу потрібні щоденно!

Стасьо уявив, як у якійсь стодолі поставлять агрегат, куди треба буде вкидати січену солому...

— Тоді хай той німець вигадає щось таке, аби папір пахнув молоком: ковтнеш кави, нюхнеш газету — і кава вже на смак инша!

Гробовецький жартував, а Шимон лиш зітхав у відповідь.

— Це все не те. Я міг би дати тобі грошей на пошуки скарбів чорногорського короля Микити в Загребі чи на розкопки римських руїн в Шенбрунському парку... Там уже сорок літ ходить один божевільний із магічною паличкою, яка має вказати на збережені в землі коштовності. То як — пристаєш на пропозицію?

— Не край мого серця... Не даси грошей — так і скажи. Тоді купи мені квитка в Берлін. Там маю родину — двох племінників. Вони найшли спосіб робити фільмові знімки при довільнім світлі. Допоможу їм пробитися на фільмові фабрики.

— Так чого ж ти про це мовчав?— обурливо гукнув Оскар.— То є певний прибуток! Уявляєш, скільки в робітнях ставлять лямп? А тепер на них можна економити! Не ти поїдеш, а хай вони приїздять! Я сам їх заведу на «Фанамет»!

Так у Відні заснували фірму «Брати Кунце», яка постачала кіноплівку, вимочену у спеціальному розчині, усім успішним компаніям. Шимон, що взяв на себе основну роботу з дотримання комерційної таємниці та зв'язків з кіноробітнями, чесно перераховував у швейцарський банк половину прибутків, незважаючи на бунтарські настрої племінників, які вбачали в цьому елементарний грабунок.

— Твій приятель Грабовецький..., — починали часом вони розмову з дядьком.

Та Шимон їх повчав:

— Менше вкусиш — швидше проковтнеш.

Хоча мріяв про ду-у-уже великий шмат, щоб самому собі оформити емеритство.

 им часом молочний брат Стася-Ґеня та рідний брат Жозефіни-Зоні Місько остаточно замешкав у сестри і втрапив під пильну увагу Юрася Маґдебурка, коли намаґався з фальшивою посвідкою міського урядовця збирати податок за утримання псів. Він приходив до обивателів дрібних вуличок не зранку, а перед обідом. Тоді всі господині, повернувшись з базару, клопоталися на кухенках і не здатні були помислити, чого це вони мають оплачувати побут своїх безпородних улюбленців.

Про це оповіла синові стара Маґдебуркова як чергову звичну новину. Юрась, рум'янощокий з дитинства, аж запалав червоним.

— Мамо, та того не може бути! То якийсь недалекий шахрай! Наступного дня в міській газеті юдея Малермана з'явилася оповістка, що уряд нікого не скеровував збирати «псячі» податки, тому тій господині, яка затримає ошуканця, буде виплачено винагороду.

Жозефіна газет не купувала, та завжди знала всі новини від пані Маєрової, дружини лікаря з жіночих недуг, з якою по обіді здибалася в цукерні. По вечері, коли її мудрий синок Ґеньо попросив дозволу раніш лягти спати, вона втішено посміхнулася...

Місько повернувся пізно, тобто під ранок, і був заскочений появою Зоні в нічному вбранні невихололої удовиці. В руках вона тримала ту давню скарбничку, яку колись Місько з Ґеньом старанно ховали в саду.

— Скажи мені, що це?

Місько не розгубився.

— Пригадуєш маминого годованця?

Зоня не дослухала.

— Він приходить, як тінь, і складає в скарбничку гроші? Ти давно мало не втрапив до криміналу, коли просився переночувати в плебанії і називався рідним сином адвоката Гвоздецького?! Скільки панотців зичили тобі? А коли ти лікував бабів під Дрогобичем, підстригаючи їм волосся та купаючи у воді з нафтою? Куди поділися їхні гроші, зашиті в сорочки задля кращого