Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Буртенко виглядав паршиво, але під ним з'явився старий лежак, який пом'якшував жорсткість підлоги. На спині виднілися брудні, просочені кров'ю, пов'язки. Він то метався в маренні, то ледь помітно ворушився, але був живий. Це давало крихку надію. Власне, лише це змусило Одинцову піти на чортовий захід.

2010 рік 

– Розслабся, красуне, – продзвенів над вухом холодний голос. По спині з дотиком пройшов розряд струму, – Чого ти як кам'яна статуя? Усміхнись. Адже ось-ось і твій чоловік стане найвпливовішим у країні винним королем.

Зиркнувши на усміхненого всім і кожному Кирила, Одинцова теж криво посміхнулася. Оголошення результатів затягувалося, а Чернишевського не було видно. Ризик великий, але б їй якось подати знак про Буртенка.

– Пані та панове! – коли музика затихла, почулося вітання зі сцени, – Здається, настав час дізнатися про те, заради чого ми з Вами зібралися – компанію-переможця тендеру на вихід до Internal Group.

– Нарешті, – з нетерпінням прокоментував Кирило.

Тут Маргарита була солідарною. Мріючи якнайшвидше закінчити з фарсом, де заздалегідь усе вирішено, оглянула зал, що завмер у передчутті результатів.

– Цього року тендерний комітет виконав величезну роботу. Було отримано та опрацьовано багато заявок. Треба сказати – вибір був не легким, – тим часом продовжував ведучий, – Але він таки зроблений. Я хочу запросити на сцену для оголошення результатів голову комітету...

– Теж мені, не з легких, – пирхнув Кирило ледь чутно, – Там конкурентів для мене майже не було. Чернишевський ледве дотягував, і той підставний.

У момент, коли Рощиним було вимовлено рідне ім'я, дівчина побачила серед натовпу і самого чоловіка. Серце здригнулося, пустившись вскач, дихання перехопило. Непорушно пробираючись між гостями, Олег виглядав чарівно в сірому костюмі та білосніжній сорочці, трохи розстебнутій на грудях. В звичайному, нічим не примітному вбранні увагу до себе приковував не гірше за Кирила. Судячи з багатьох інших присутніх у залі жінок не однієї Маргарити.

Одинцова на секунди забула, що небезпечно так неприховано вирячуватися на Чернишевського. Добре, що її господар був надто зацікавлений тим, що відбувалося на сцені. Там під гучні оплески з'явився огрядний представник тендерного комітету. Нескінченні вітання та подяки, коротка розповідь про переваги, які отримає компанія при виграші. Вступна промова перед головними словами, здавалося, тривала нескінченно.

Рита не зводила очей з Олега. А Олег, як і Рощин, з оратора.

– Вибір був неймовірно складним, – підійшов до головного посадовець, – Але серед багатьох кандидатів ми відібрали дві компанії, які особливо нас вразили. Одна з них – давній лідер внутрішнього ринку, усталена імперія з гучним ім'ям. Друга – новачок у винній індустрії, але вже дуже добре себе зарекомендувала. Ми довго сперечалися, хто гідніший? – витримав театральну паузу, – І, знаєте, вирішили дати шанс новачкові. Я з радістю хочу представити вам нового учасника холдингу Internal Group.

По залі пройшов гучний шепіт здивування. Такого повороту не чекав ніхто. Ніхто, крім Олега, що, розплившись у посмішці, вже рухався вперед. Маргарита, втративши мову, запитально поглянула на Рощина. Той брудно вилаявся, не соромлячись людей. Вихопив в офіціанта, що проходив повз, з таці чарку з коньяком та випив одним ковтком.

– І я запрошую на сцену її молодого та амбітного керівника – Олега В'ячеславовича Чернишевського, – звучало з динаміків.

Одинцова, дивлячись на Кирила, не представляла радіти чи засмучуватися. Рощин залишився ні з чим. Чернишевський і тут вийшов переможцем. Але як їй бути? Як рятуватися самій та рятувати Руслана? Рощин у гніві здатний піти на що завгодно. План, на хвилі перемоги благати про помилування, обернувся прахом.

– Олегу В'ячеславовичу, скажіть декілька слів, – ведучий забрав назад кермо проведення заходу у представника тендерного комітету, – Ваші відчуття? Чекали на цю перемогу чи вона стала для Вас цілковитим сюрпризом?

Маргарита обернулася до сцени, де вже стояв Олег.

– Я ніколи не сумнівався, що Перлина найкраща, – коротко, лаконічно, знаходячи поглядом в юрбі Маргариту, – І я щасливий, що скоро про це дізнається весь світ.

Мовчання. Очі в очі. Рита дихати перестала, забувши, що за спиною знаходиться Рощин.

– Може, хочете сказати ще щось? – заповнюючи незручну паузу, запропонував ведучий, – Слова подяки?

– Дякую тендерному комітету?.. – напівзапитливо, – Дякую. Дякую всім, хто повірив в нас і всім, хто чекає на негайні результати. Повірте, вони не забаряться. Вже сьогодні Ви дізнаєтеся, на що ще здатна наша команда.

Звучало завуальовано та двозначно. Одинцова відчувала, що ця вистава розігрується для неї, кожне слово та дія.

– Ще щось? – уточнив Олег, глянувши на ведучого. І під допитливим поглядом сотні людей вихопив гітару у музиканта, що стояв осторонь, – Хочете, пісню заспіваю?

Рита очам своїм не повірила.

Здивовані вигуки з натовпу спонукали чоловіка до дій. Обережно перебираючи акорди, він заграв спочатку несміливо, але з кожною секундою все більше включаючись в дійство.

– Клоун, – почулося зневажливе від Рощина.