Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

Майкл, — завтра я з Кей їду до міста. Є одне важливе діло, хочу повідомити старого перед Різдвом. Він буде вдома завтра ввечері?

— Авжеж, — відповів Хейген, — він не збирається до свята виїжджати з міста. Може, тобі треба моєї допомоги?

Майкл, як і батько, був дуже стриманий на язик.

— Ні, — відповів він. — Мабуть, на Різдво ми з тобою побачимося. Адже всі зберуться на Лонг-Біч?

— Усі, — сказав Хейген. І здивувався, що Майкл поклав трубку, не погомонівши з ним про се про те.

Він попросив секретарку подзвонити дружині й повідомити її, що він запізниться, але хотів би мати якусь вечерю. Вийшовши з приміщення, швидко попрямував до магазину «Мейсі». Хтось заступив йому дорогу. На свій подив Хейген побачив Солоццо.

Той узяв його під руку й спокійно сказав:

— Не бійся. Я хочу поговорити з тобою.

У автомобілі, що стояв біля тротуару, раптом відчинилися дверцята. Солоццо наказав:

— Залазь. Нам треба поговорити.

Хейген вивільнив руку. Він був не те щоб стривожений, а просто роздратований.

В цю хвилину ззаду підійшло ще двоє. Хейген раптом відчув слабість у ногах. Солоццо миролюбно сказав:

— Залазь до автомобіля. Якби я хотів тебе убити, ти б уже давно лежав трупом. Повір мені.

Не вірячи йому ані на крихту, Хейген сів у машину.

***

Майкл Корлеоне збрехав Хейгенові. Він уже був у Нью-Йорку й телефонував з номера готелю «Пенсільванія», за якихось десять кварталів від Хейгенової контори. Коли він поклав трубку, Кей, облишаючи сигарету, сказала йому:

— Ну й брехун же ти, Майку.

Майкл сів біля неї на ліжку.

— Все заради тебе, люба, якби я сказав своїм, що ми в місті, нам відразу довелося б їхати до них. І ми б уже не змогли вдвох пообідати, піти до театру, переспати ніч. У домі мого батька неодруженим спати разом не дозволяється.

Він обняв її й ніжно поцілував у солодкі вуста. Обережно поклав на подушку. Очікуючи хвилини кохання, вона заплющила очі, і Майкл відчув себе безмежно щасливим. Роки війни він провів у боях на Тихому океані і на тих клятих островах мріяв саме про таку дівчину, як Кей Адамс, про таку, як у неї, вроду, звабливе, молочно-біле, тендітне тіло, наснажене пристрастю. Кей розплющила очі, притягла до себе його голову й поцілувала. Вони віддавалися коханню, аж доки настав час вечеряти і йти до театру.

Підвечерявши, пройшлися біля залитих світлом універмагів, де тиснулися покупці різдвяних подарунків.

— Який подарунок ти хочеш отримати від мене на Різдво? — спитав Майкл. Пригорнувшись до нього, Кей відповіла:

— Лиш тебе. Як ти думаєш, чи батько схвалить твій вибір?

— Це не проблема, — сказав лагідно Майкл. — А от як твої рідні поставляться до мене?

— Мене це не турбує, — знизала плечима Кей.

— Я навіть думав офіційно змінити прізвище, — зізнався їй Майкл. — Але в разі якої халепи це навряд чи допоможе.

— Ти впевнена, що хочеш мати прізвище Корлеоне? — запитав він напівжартома.

— Так, — серйозно відповіла Кей. Вони пригорнулися. Мали намір одружитися на Різдво, відбувши тиху цивільну церемонію, за участю лише двох друзів, як свідків. Але Майкл хотів спочатку повідомити свого батька. Він запевняв, що батько не стоятиме їм на перешкоді, поки вони все робитимуть відкрито. Кей сумнівалася. Сказала, що своїх рідних повідомить уже тоді, як візьме шлюб з Майклом.

— Звісно, вони подумають, що я вагітна, — додала вона. Майкл усміхнувся:

— Мої подумають те саме.

Але жодне з них не згадало про те, що Майклові доведеться розірвати тісні зв'язки з своєю родиною. Вони знали, що Майкл уже частково це зробив, і обом було ніяково. До закінчення коледжу вони мали намір зустрічатись у вихідні дні й проводити разом літні канікули. їм здавалося, що вони будуть щасливі.

У театрі йшла музична вистава «Карусель». Сентиментальна оповідь про життя хвалькуватого злодія примушувала їх час від часу всміхатися одне одному. Коли вийшли з театру, надворі вже було холодно. Кей пригорнулася до Майкла й сказала:

— Коли ми одружимося, чи й ти битимеш мене, а потім крастимеш зірку з неба на подарунок?

Майкл засміявся.

— Я збираюся стати викладачем математики, — відповів він, а потім запитав: — Хочеш десь поїсти чи підемо прямо в готель?

Кей заперечливо хитнула головою, а потім виразно подивилася на Майкла. Як завжди, його зворушило її бажання віддатися коханню. Він усміхнувся, нахилився до неї, й вони поцілувалися на холодній вулиці. Майкл відчував голод і вирішив у готелі замовити до номера бутерброди.

У вестибюлі він підштовхнув Кей до кіоску й попросив:

— Купи газети, поки я сходжу по ключі.

Майклові довелося постояти в невеличкій черзі; хоч війна вже закінчилась, у готелі ще відчувалася нестача обслуги. Нарешті він отримав ключа й нетерпеливо роззирнувся, розшукуючи Кей. Вона стояла біля кіоску, не відриваючи погляду від газети, яку держала в руках. Підійшовши, Майкл побачив у неї в очах сльози.

— О Майку, — промовила вона. — О Майку!

Він вихопив газету з її рук. І зразу побачив на фото свого батька, розпростертого на тротуарі. Голова лежала в калюжі крові. Якийсь чоловік сидів просто на асфальті й плакав, як дитина. То був його брат Фредді. У Майкла Корлеоне враз усе похололо всередині. Він не почував ні горя, ні страху, лише холодну лють. Наказав Кей:

— Іди в номер.

Проте довелося взяти її за руку й підвести до ліфта. Обоє мовчки піднялися на свій поверх, у номері Майкл сів на ліжко й розгорнув газету. Заголовки повідомляли:

«СТРІЛЯЛИ У ВІТО КОРЛЕОНЕ. НЕБЕЗПЕЧНО ПОРАНЕНО ЙМОВІРНОГО ВАТАЖКА РЕКЕТИРІВ, ХІРУРГІЧНА ОПЕРАЦІЯ ПРИ ПОСИЛЕНІЙ ПОЛІЦІННІЙ ОХОРОНІ. МОЖЛИВИЙ ПОЧАТОК РІЗАНИНИ В ГАНГСТЕРСЬКОМУ СВІТІ».

Майкл відчув слабкість у ногах. Сказав до Кей:

— Він живий. Цим виродкам не вдалося його вбити.

Ще раз перечитав повідомлення в газеті. В батька стріляли о п'ятій годині дня. Отож вони з Кей віддавалися коханню, вечеряли, милувалися грою артистів, а в цей час його батько був при смерті. Серце йому стисло почуття провини, Кей запитала:

—