Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

спалахнули:

— П'ятдесят. — Він почекав, а потім додав майже ласкавим голосом: — За перший рік ваша частка становитиме три-чотири мільйони. А потім ще збільшиться.

— А який же відсоток отримає «родина» Татталья? — знову поцікавився Корлеоне.

На якусь мить Солоццо начебто знітився.

— Вони отримають частку з мого прибутку. Нічого не вдієш, я потребую і їхньої допомоги.

— Отже, — констатував дон Корлеоне, — я матиму п'ятдесят відсотків лише за фінансування та юридичне прикриття, а самі операції здійснюватимуться без мене, чи це ви хотіли мені сказати?

Солоццо підтвердив.

— Якщо ви називаєте два мільйони доларів готівкою «лише фінансуванням», то я вас вітаю, доне Корлеоне.

— Я погодився зустрітися з вами, — тихо провадив дон, — з поваги до «родини» Татталья і ще тому, що чув про вас як про серйозного чоловіка, що також заслуговує на повагу. Я мушу відмовити вам, але повинен сказати й про причину відмови. Прибутки у вашому бізнесі неабиякі, але й ризик не менший. Ваші операції, якщо б я пристав до них, стали б на перешкоді моїм іншим інтересам. Це правда, у мене є дуже багато друзів-політиків, але вони змінять своє ставлення до мене, коли довідаються, що мій бізнес — наркотики, а не гральні заклади. Вони вибачають азартні ігри на гроші, бо це, мовляв, невинний гріх, на зразок зайвої чарчини, зате наркотики вважають брудним ділом. Ні, не заперечуйте. Я висловлюю їхню думку, а не свою. Мене не обходить, як заробляє той чи той собі на життя. Я лише кажу вам, що оце ваше діло занадто ризиковане. Всім у моїй «родині» добре жилось останні десять років, і я не можу своєю пожадливістю ставити під загрозу їхній добробут.

Солоццо нічим не виказав свого розчарування — лише його очі забігали по кімнат», неначе він шукав підтримки в Хейгена й Сонні. Потім він сказав:

— Може, вас непокоїть забезпеченість ваших двох мільйонів?

Дон холодно посміхнувся:

— Ні.

Солоццо спробував знову:

— «Родина» Татталья також дає гарантію вашому вкладові.

Саме в цю мить Сонні Корлеоне зробив непростиму помилку, хибно оцінивши ситуацію і свою роль у переговорах. Він зацікавлено перепитав:

— «Родина» Татталья гарантує повернення нашого внеску, не вимагаючи з нас ніяких процентів?

Хейген жахнувся. Він помітив, як дон холодно й грізно глянув на старшого сина, а той закляк від страху, нічого не розуміючи. Очі Солоццо знову забігали по кімнаті, але тепер уже задоволено. Він знайшов шпарину в доновій фортеці. Коли дон знову взяв слово, його голос свідчив про те, що розмову закінчено:

— Теперішня молодь зажерлива, — сказав він. — І невихована — лізуть поперед батька в пекло, стромляють свого носа куди не слід. Я занадто люблю своїх дітей і цим зіпсував їх. Самі бачите. Синьйоре Солоццо, моя відмова остаточна. Дозвольте запевнити, що я особисто бажаю вам успіху в вашій справі. Вона ніде не стикається з моєю. Дуже шкодую, що мені довелося розчарувати вас.

Солоццо вклонився, потис руку донові й дозволив Хейгенові провести себе до автомобіля. Прощаючись з ним, Хейген не зміг нічого прочитати на його обличчі. У кабінеті дон Корлеоне запитав Хейгена:

— Ну, що ти скажеш про цього чоловіка?

— Він сицилієць, — сухо відповів Хейген.

Дон замислено кивнув головою, а потім сказав синові поблажливо:

— Сантіно, ніколи не виказуй чужим людям своїх думок. Навіщо їм знати, що там у тебе за пазухою. Видно, шури-мури з тією дівчиною так захопили тебе, що твоя голова пішла обертом. Облиш цю комедію й приділи увагу «ділові». А тепер геть з-перед моїх очей.

Хейген побачив на обличчі Сонні спочатку подив, а потім гнів на батька за цю нотацію. «Невже він сподівався, що дон не довідається про його походеньки?» — щиро дивувався Хейген. Невже до нього так і не дійшло, яку страшну помилку він щойно зробив? Коли так, то Хейген ніколи не хотів би стати консільйорі в дона Сантіно Корлеоне.

Дон Корлеоне зачекав, поки Сонні вийде, а потім опустився в своє шкіряне крісло й різким рухом показав, що хоче випити. Хейген налив йому чарку ганусівки. Дон зиркнув на нього.

— Пришли до мене Луку Бразі.

***

Ще через три місяці Хейген хапливо переглядав папери в своїй міській конторі, сподіваючись раніше скінчити роботу, щоб мати час на купівлю різдвяних подарунків дружині й дітям. Йому перебив роботу телефон. Джоні Фонтане радісно повідомляв, що фільм зроблено, батальні сцени прекрасні («Яке мені в біса діло до тих сцен», — роздратовано подумав Хейген). Джоні надіслав донові такий різдвяний подарунок, що в дона очі полізуть на лоб. Він би й сам приїхав, але залишилися ще деякі дрібнички у фільмі, і йому треба бути на студії. Хейген приховував роздратування, чар Джоні Фонтане ніколи не діяв на нього. Та все ж він зацікавився:

— Що ж то за подарунок?

Джоні тихо засміявся й відповів:

— Не можу сказати. Це один з найкращих різдвяних подарунків.

Хейген миттю втратив будь-який інтерес. Нарешті йому вдалося ввічливо попрощатися й покласти трубку.

Через десять хвилин секретарка сказала, що дзвонить Конні Корлеоне й хоче з ним переговорити. Дівчиною Конні була приємна, дуже мила, але як заміжня жінка вона стала ні к бісу. Скаржилася на чоловіка. Часто приїздила навідати матір і залишалася вдома два-три дні. З Карло Ріцці їм справді не поталанило. Йому доручили одну певну справу, а він її довів до ручки. Карло пиячив, волочився за жінками, грав на гроші й не раз уже лупцював дружину. Вдома Конні про це мовчала, але Хейгенові вже скаржилася. «На що вона нарікатиме зараз?» — подумав Хейген неприязно.

Та різдвяний настрій, здавалося, звеселив і її. Вона лише хотіла порадитися з Хейгеном, що подарувати на Різдво батькові. А також Сонні, Фредові й Майклові. Що купити матері, вона вже вирішила. Кілька Хейгенових пропозицій Конні відкинула як безглузді. Нарешті вона дала йому спокій.

Але телефон задзвонив знову. Хейген жбурнув папери назад, у кошик. Чорт їх бери. Треба йти. Одначе не відповісти на дзвінок йому й на думку не спало. Коли секретарка сказала, що дзвонить Майкл Корлеоне, Хейген узяв трубку з радістю. Майкл завжди подобався йому.

— Томе, — сказав