П'ятеро поросят - Агата Крісті
— Ні. Не думаю, щоб я це змогла. Якщо ти програла, значить, програла. Якщо ти не спроможна утримати чоловіка, пусти його без заперечень, красиво. Це почуття власності мені не зрозуміле.
— Можливо, ви зрозуміли б його, вийшовши заміж за Крейля?
— Не думаю. — Вона раптом посміхнулася Пуаро. — Я б хотіла, аби ви добре зрозуміли одну річ: не уявляли собі, що Еміас Крейль зіпсував невинну дівчину. Це було зовсім не так! З нас двох я була відповідальною. Ми познайомилися на одному вечорі, і я закохалася в нього. Я розуміла, що повинна будь-якою ціною завоювати його…
Пародійно звучали тепер ці шекспірівські вірші:
… Я приношу тобі моє щастя до твоїх ніг
І всюди, повелителю мій, іду за тобою…
— Незважаючи на те, що він був одружений?
— Так. Це карається законом?… Але цього не досить. Потрібно щось більше од плакатних істин, щоб заборонити бачити дійсність. Якщо він був нещасливий зі своєю дружиною і міг бути щасливий зі мною, то чому не могло бути так? Ми живемо тільки раз.
— Але я чув, що він був щасливий і зі своєю дружиною.
Ельза похитала головою.
— Ні, вони гризлися, як гризуться собака з кішкою. Вона весь час до нього придиралася. Вона була… О, вона була жахлива жінка! — Ельза встала і запалила. Потім сказала з легкою посмішкою: — Можливо, я до неї несправедлива. Але я переконана, що вона дійсно була нестерпна.
Пуаро спроквола мовив:
— Це була велика трагедія.
— Так, це була велика трагедія. — Вона круто повернулася до нього: — Трагедія, яка вбила мене. Ви мене розумієте? Вбила мене! З тих пір нічого не було. Абсолютно нічого! Тільки величезна пустота! — Ельза у відчаї зняла руки.
— Так багато значив для вас Еміас Крейль?
Вона ствердно кивнула. Це був дивний жест — короткий, утаємничений і воднораз якийсь ніби патетичний.
— Мій розум був сконцентрований тоді в одному Напрямі… Інколи мені Хотілось ввіткнути у себе ніж, як Джульєтта. Але вчинити так — значить визнати свою поразку, визнати, що життя перемогло тебе.
— І тоді?
— Все повинно було повернутися точно так, як було до тої миті, коли почався іспит. Я витримала іспит, витримала по-справжньому. Все, що було потім, нічого для мене не значило. Я вважала, що піду далі, до наступного етапу.
«Так, — подумав Пуаро, — до наступного етапу». Він добре розумів її, готуючись здійснити свій жорстокий намір. Він бачив її, гарну, багату, звабливу, що шарить своїми жадібними хижацькими руками, щоб заповнити порожнечу власного життя. Культ героя — шлюб із знаменитим льотчиком, потім із дослідником, цим велетнем, Арнольдом Стівенсоном, можливо, фізично досить подібним на Еміаса Крейля… Потім повернення до мистецтва…
Ельза Діттишем сказала:
— Я ніколи не лицемірила! Є така іспанська приповідка, яка мені завжди подобалась: «Бери те, що бажаєш, і плати за те, — сказав господь». Я так і зробила. Я взяла те, чого прагнула, і готова була сплатити ціну всього.
— Єдине, чого ви не розумієте, це те, що не все можна купити.
Ельза поглянула на нього здивовано.
— Я мала на увазі не тільки гроші.
— Ні, ні, я розумію, що ви хотіли сказати. Але не всі речі в житті мають ярлик із ціною на них. І деякі речі не продаються.
— Це абсурд!
Пуаро ледь усміхнувся. В її голосі відчувалась самовпевненість. Нараз його охопив жаль. Він поглянув на це гладеньке без віку обличчя, на сумуючі очі і згадав дівчину, яку малював тоді Еміас Крейль.
Ельза запитала його:
— Розкажіть мені все, що стосується книги. Яка її мета? Чий це задум?
— О, люба мадам, яка ще може бути мета, крім одної: подати вчорашню сенсацію під сьогоднішнім соусом!
— Але ви не письменник?
— Ні. Я експерт по злочинах.
— Отже, з вами консультуються, коди пишуть книжки про злочини?
— Не завжди. В даному випадку у мене певне доручення.
— Від кого?
— Як би вам сказати? Я скеровую і контролюю цю публікацію від імені зацікавленої особи.
— Хто ця особа?
— Мадемуазель Карла Лемаршан.
— Хто вона така?
— Це дочка Еміаса і Керолайн Крейлів.
Погляд Ельзи на деякий час застиг. Потім вона сказала:
— Звичайно, була ще й дитина. Пригадую. Зараз вона вже доросла…
— Так, їй уже двадцять один рік.
— Як вона виглядає?
— Висока брюнетка і, по-моєму, гарна. В ній відчувається сміливість і незалежність.
Ельза мовила задумливо:
— Я хотіла б її бачити.
— Можливо, це для неї буде неприємно?
Ельза мовби здивувалася.
— Чому?.. О, я її розумію! Але це абсурдно! Неможливо, щоб вона могла про щось згадати. Їй було тоді не більше шести…
— Вона знає, що її мати була осуджена за вбивство батька.
— І вона вважає, що винна в цьому я?
— Можливо, що й так.
Ельза стенула плечима.
— Яка дурниця! Якщо б її мати поводила себе як розумна істота…
— Отже, ви не вважаєте себе винною?
— А чому я повинна себе відчувати в чомусь винною? Я не зробила нічого, чого б мені варто соромитись. Я любила його. Я зробила б його щасливим. — Вона відверто глянула в обличчя Пуаро. Її нерухома постать ожила, і раптом на великий подив Пуаро побачив дівчину з картини. — Коли б я могла змусити вас зрозуміти… Якщо б ви поглянули на речі з моєї точки зору. Якби ви знали…
Пуаро схилився до неї.
— Але саме цього я й хочу. Бачите, пан Філіп Блейк, який був там на той час, пише для мене детальний звіт про події, що тоді відбулися. Пан Мередіт Блейк також. Коли б ви…
Ельза глибоко зітхнула, затим мовила з гидливістю:
— Ці двоє… Філіп завжди був тупим. Мередіт постійно вертівся біля Керолайн… По суті, він був якимсь милим в своєму роді. Але з їхніх розповідей ви не зможете уявити собі правильно події.
Пуаро уважно глянув на Ельзу. Він помітив, як очі її поступово оживають.
Ельза сказала скоромовкою і майже сердито:
— Ви хотіли знати правду? Тільки не для друку, для вас особисто?
— Я обіцяю вам нічого не публікувати без вашої згоди.
— Мені було б приємним викласти правду на папері…
Вона трохи помовчала, заглиблена в думки. Пуаро помітив, як чітка лінія на її повних щоках м'якшає. Він бачив, як життя потоком вливається в неї — тепер, коли минуле кликало її знову.
— Вернутися в минуле, викласти все на папері… Я покажу вам, що це була за жінка… — Очі її заблищали, груди піднімалися в пориві пристрасті. — Вона вбила його! Вона вбила Еміаса, який так хотів насолоджуватися
