Всього одна ніч, щоб отримати щастя... - Крістіна Жиглата

- А ми залишимося з ним? Мені сподобалось у нього. Він зі мною розмовляв, коли ти була у ванній…, - зізнається, і я знову посміхаюся.

- Звісно, залишимося! – підтверджую, бо бачу в його очах хвилювання.

- Дядько Влад великий, він не дасть нас більше в образу, правда? - Ще одне питання, а у мене серце кров'ю обливається. Мабуть все ж таки злякався... рідного батька! До чого ж я довела все… У цьому лише моя вина! Життя не побудуєш на ілюзії, як би там не хотілося зберегти сім'ю…заради дітей чи через глухий кут! Потрібно міняти щось у житті. Не терпіти. Боротися!

Хоча б, через це маленьке маля, якому навряд чи буде краще в повноцінній, але ненормальній родині, ніж у спокої, але з кимось одним із батьків.

Я залишаю ніжний поцілунок на маківці сина, укладаю в міцні обійми, заспокоюючи його, і лише тоді йду до Влада, який уже стояв над Єгором, що лежав на асфальті, викликаючи групу поліції.

- У тебе немає нічого на мене? – кричить мій колишній чоловік.

- Твоя дружина повністю синя і ми зняли побої, - повідомляє Влад, стиснувши зуби. - Я тебе тварюку по тяжкій пущу! Скільки ти її мучив? Вісім років! Так ось і сядеш ти в мене на вісім довгих років! І повір, я особисто сам простежу, щоб твоє покарання набуло необхідної дії! Щодня ... як було і для Ніки!

– У тебе немає заяви! Ніка його не напише, на батька своєї дитини…, - намагається чинити опір Єгор, і я підходжу до них ближче.

Обіймаю Влада за талію, ховаюся в затишному місці під його рукою і впевнено говорю:

- Я подам заяву. Сьогодні ж! Покидьки повинні бути покарані…