Скандальна зрада - Марія Акулова

До професійного масажиста мені далеко, але зовсім профаном теж не назвеш.

Проробляю кожен доступний м'яз. Чесно кажучи, шокована тим, як мій чоловік напружений. З шиєю працюю дуже обережно. Це вже зайве, але коли Ігор розслаблюється, його дихання вирівнюється, а я чую, як час від часу він ковтає слину, з посмішкою масажую ще й потилицю. Знаю, що це, в принципі, найкраще, що може статися з людиною у житті.

Я обожнюю жорсткість його волосся. А ще запах шампуню впереміш із туалетною водою та шкірою. Трохи нахиляюся, щоб втягнути більше.

А опинившись поруч із його обличчям, не стримуюсь: руки ковзають від потилиці до плечей, я накриваю їх, легенько гладжу і повертаю голову так, щоб чоловік за бажання міг упіймати мій погляд.

– Вже легше? – питаю з усмішкою. Жаром обдає від усвідомлення – у нього величезні темні зіниці, за якими навіть райдужки не видно. Я просто промасажувала шию, а він мене до трясучки хоче. Низ живота наливається свинцем.

– Так. Дякую.

Голос Ігоря звучить сухо. Слова – рвано. Я облизую пересохлі губи. Чоловічий погляд ловить цей рух. Слідом за язиком по нижній губі проходять зуби. Я знаю, що тепер вони блищать від слини. Але хочу, щоб блищали від його…

Серце тремтить пораненим птахом. У клубі ініціатива виходила від мене. Нині хочу відчути його.

Скрикую коротко відразу і від подиву, і від задоволення, коли чоловічі руки стискають моє тіло і одним рухом саджають на коліна.

Крісло тримається. Навіть не тріщить. А ми з Ігорем – зовсім ні.

Я зариваюсь у його волосся заново, прочиняю губи і слухняно впускаю язик. Чую гортанний рик, який відгукується вібрацією у моїй грудній клітці. Тиснуся ближче. Труся. На мені немає білизни. Лише шовк. А я мрію, як рука чоловіка пірне під одяг.

Ігор таранить мій рот, погладжуючи коліно. Рухається трохи шорсткою, дуже гарячою долонею вище. Дразнить шкіру під мереживом, рішуче проникає під нього і пристрасно стискає стегно.

– Я тебе кохаю… – Відриваюсь тільки щоб сказати найважливіше, а потім знову даю себе поцілувати. Якщо він змете зі столу весь посуд і візьме мене тут – не чинитиму опір. Навіть на кріслі ризикну. Та будь-що, аби тільки не зупинявся!

Але всесвіт ніби спеціалізується на виконанні моїх бажань навпаки.

На дивані починає голосно дзвонити телефон, що залишив Ігор. Я намагаюся утримати чоловіка, з силою стискаючи щоки, але він сильніший.

Я вловлюю момент, коли Ігор тверезіє і вирішує припинити. Руки з жадібних, вимогливих стають по-діловому делікатними.

Він стискає мою талію і ставить на ноги.

Сам теж підводиться, відсуваючи крісло.

Обходить мене, не дивлячись. Бере в руки телефон і йде розмовляти, зачинившись у спальні.

У мене в голові неймовірний вихор. Він раніше ніколи так не робив. А зараз…

Відкидаю жахливу думку підійти та підслухати, хай і хочеться жахливо… Це і правильно, бо Ігор відчиняє двері різко та несподівано. Маже по мені поглядом, але він уже зовсім не такий. Знову похмурий. Він ще нічого не сказав, а мені вже погано.

– То що десерт? – Намагаюся згладити і хоча б змусити його затриматися, але Ігор не налаштований. Мотає головою.

– Мені потрібно їхати. Справи.

Які? На вулиці ніч майже…

– У тебе щось сталося? Я можу допомогти?

Сама знаю, що не можу. Але й не запропонувати також. Я не зовсім безглузда. З шиєю ж допомогла…

– Ти дуже допоможеш, якщо перестанеш смикати мене з будь-якого ідіотського приводу. – Ігор навіть не уявляє, як сильно ранить. Ледве стримую сльози, що навернулися на очі. – Дякую за вечерю, Агато. Масаж був уже зайвим. Я можу впоратися без тебе. І ти теж вчися самостійного життя нарешті. Роками до тебе на допомогу бігати до моїх планів не входить.

Чоловік закінчує говорити, я вбираю біль шкірою. Відповісти мені нічого. Магічний вечір раптом виявився згарищем.

Я просто дивлюся, як Серебрянський робить розгонисті кроки геть, а потім надто голосно грюкає дверима.

Підозрюю, у коридорі навіть штукатурка могла трохи обсипатися, але це, як чоловік помітив, тепер моя проблема. Його не стосується.