Скандальна зрада - Марія Акулова

– Чому це моя проблема, Агато? – Начебто просте, і навіть очікуване, питання ранить у саме серце. Стискаю зуби, щоб не загарчати. Знов кілька дихальних вправ і мій голос починає звучати м'якше.

– А чия це проблема, Ігоре?

– Виклич чоловіка на годину. Попросити Віту знайти тобі потрібний сервіс?

Образи стає ще більше. А ще – упертості.

Ні, мій любий. Чорта з два я користуватимуся послугами стороннього чоловіка. Я за тебе вийшла заміж. Тобі довірилась. Хочеш чи ні – приїжджай та…

Звичайно, Ігореві я так сказати не можу. Тільки у своїй голові. Йому ж, знову пом'якшуючи тон, кидаю:

– Тобто ти не боїшся, що якийсь сторонній бугай тертиметься в нашій квартирі? Лазитиме тут? Скрізь заглядатиме? На мене заглядатиме? А якщо він вирішить, що я покликала його не просто кондиціонер відремонтувати? Це ж тобі потім доведеться пояснювати моїй мамі, чому мене знайшли десь у лісі.

Я фантазую, але роблю це так майстерно, що й сама починаю вірити. Тепер точно жодного «чоловіка на годину» не викличу. Навіть якщо Ігор відмовиться їхати. Краще помру від задухи або удару по голові полиці, що впала.

А може, не доведеться.

Я чую, що Ігор вагається. Потім довго видихає. Лається крізь зуби, а я посміхаюся.

Тягнуся до грудної клітки рукою, стискаючи пальці в кулаку. В області сонячного сплетення зароджується надія.

– У мене дуже багато роботи, Агато. До. Чорта. Але я чомусь маю…

– Бо п'ять років тому ти пообіцяв… – Шепочу ніжно. Домовляти не доводиться.

Серебрянський скидає, буркнувши: «гаразд, я приїду».

Я ж переможно вищу, кидаю телефон на стіл і біжу перевдягатися.

Мені терміново потрібне щось шовкове.