Скандальна зрада - Марія Акулова

Серебрянський дуже хотів узяти пентхаус. Я вперлася, що поверх має бути ближчим до землі. Це все мої архітекторські приколи. Понти дорожчі за гроші, безперечно, але це до моменту, коли ліфт зламається або світло відключать на кілька годин до ряду. А на доводчики наш забудовник, на жаль, не розщедрився.

Тоді Ігор мене послухав. Ми купили квартиру на другому поверсі. Обладнали її ролетами та сигналізацією.

І ось зараз ті самі ролети відкриті. Значить, мій чоловік удома.

Це дивно, тому що вдень він зазвичай в офісі. Із гіркою іронією думаю: може взяв день відпустки, щоб «відсвяткувати розлучення»? Потім серце обривається. Бо… А з ким він може його святкувати?

Погляд кидається від вікон до дверей у під'їзд. Я можу зайти всередину, посміхнутися консьєржу і дізнатися, чи вдома Ігор і з ким. Можу піднятися у квартиру. Наполегливо дзвонити, а то й відкрити своїм ключем.

Але обидва варіанти видадуть мою присутність.

Я опускаю погляд униз – на сумку. Стискаю її сильно-сильно. Ось тепер хвилююсь. Передчуваю погане, хоча здавалося б, хіба може бути гірше?

Є ще один варіант: просто поїхати. Чорт із ними, з грошима. Віддам на благодійність. А для сина чи дочки вигадаю історію про загиблого пілота чи моряка. Неважливо. Не хочу, щоб моя дитина знала: все, що залишив йому батько – це сумка з клятими грошима. Ми впораємося без них.

Але на цьому варіанті також не зупиняюся. Я так не зможу. З'їм себе. Найбільше хочу знати правду. Я її заслуговую.

Дивлюся на всі боки, впевненим кроком рухаюся до пожежної драбини.

Балкони у нашому ЖК декоративні. Огородження – до небезпечного низькі. Навіть на свій другий я намагаюся особливо не виходити. Ось так залажу взагалі вперше. Напевно, якби не була вагітною, а мої нерви – настільки пошарпаними, у житті цього не зробила б, але зараз одна за одною змінюю поперечини, піднімаючись все вище і вище. Ставлю ногу на борт балкона, хапаюся за металеву огорожу рукою. Забратися виходить навіть легше, ніж я думала. Кілька секунд витрачаю на те, щоб перепочити, притискаючись спиною до стіни будинку.

Мені потрібно не так багато – заглянути в нашу з Ігорем спальню. Я дуже хочу, щоб там нікого не виявилося.

Я видихну. Спущусь. Залишу сумку під дверима.

Я просто не готова настільки сильно в ньому розчаруватися.

Заплющую на кілька секунд очі. Гладжу живіт. Мені здається, малюк також хвилюється. Це погано.

Але немає нічого гіршого за незнання. Тому збираюся, повертаюся боком, роблю маленький крок і зазираю усередину.

Мене відразу пронизує нестерпний біль. Не фізичний. Мені на шматки розриває душу.

Я бачу у нашій спальні жінку. Вона одягнена, але це явно тимчасово. Стоїть посеред кімнати. Водить по ній поглядом господині. А я її ненавиджу до трясучки. Нігті шкребуть по фасадній штукатурці. Колінки підкошуються від слабкості.

Вона озирається і каже щось убік, який мені видно погано. Хоча кого я обманюю? Невже в нашій спальні може раптом з'явитися хтось, крім мого чоловіка? Чи може він вирішив продати квартиру і це ріелтор? Дурниці ж ...

Я продовжую просочуватися до останньої клітини усвідомленням підлості його зради, коли він ступає з тіні на жінку.

Я знаю, що буде далі. Його низький бархатистий голос. Томлива посмішка. Руки на її тілі. Вона перекине волосся, він поцілує у плече.

Розверне, штовхне на ліжко, зніме сукню.

Ці картинки настільки яскраві та неминучі, що я не витримую.

Починає нудити. Усі сили йдуть із тіла. Я відступаю, начебто це може врятувати. Виправити. Відмотати назад.

Але натомість відбувається непоправною.

Я ступаю на щось слизьке. Підошва човника їде вперед. Серце обривається.

Я намагаюся вхопитись за перила, але пальці стискають повітря.

Останнє, що відчуваю перед тим як свідомість меркне – це біль і страх. Він мене зрадив. Він мене жорстоко зрадив. Розтоптав. Знищив.

Я знаю, що на мені немає парашута, а значить розкриватися нічому.

Моє серце роздерте на шматки. Летячи вниз, я не хочу жити, але все одно звертаюся до небес із благанням.

Тільки не моя дитина, господи, будь ласка. Моя дитина має жити.

_______________________________

Друзі, дякуємо вам дуже за увагу до історії Агати та Ігоря. 

Перша частина їхньої історії закінчується тут. Але чи зможуть і схочуть повернути кохання через деякий час – ми розкажемо у продовженні історії "Скандальний роман з колишнім чоловіком"!

Продовження уже на сторінці (гортайте вниз сторінки)!

СКАНДАЛЬНИЙ РОМАН З КОЛИШНІМ ЧОЛОВІКОМ

– Ви досьє на мою колишню дружину зібрали? Хочу знати, чим вона ці п'ять років займалася. Чим дихала, що їла, з ким спала – все знати хочу.
Марк киває і передає папку з переднього сидіння.
Я відкриваю і починаю гортати.
Ну що ж, привіт, Агато. Сумувала за мною? Навіть якщо ні, шкодую. Я за тобою - дуже.
Погляд бігає по рядках. Я навіть фотку її зжерти готовий, доки не натикаюся на слова, які змушують серце застрягнути в глотці.
– Тут написано... У неї дитина є. Скільки років?
– Чотири з половиною роки, Ігоре Миколайовичу. Зовнішність – чисто ваша.

Кінець

З цією книгою читають Сучасний любовний роман 412982 Нестерпний бос. Наречений за контрактом Астра Вєєр 2228665 Короткий любовний роман 414972 Малюк на мільйон Тая Смоленська, Ая Кучер 1566179 Сучасний любовний роман 418876 Скандальний роман з колишнім чоловіком Аріна Вільде, Марія Акулова 56607 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно