Зірка, або терористка - Марина Меднікова

— Йди переберися. По-друге, зателефонуй своїм, поїдемо до мене, повечеряємо, переночуєш, до чогось дотумкаємося.

— Ти слухала? Нова програма. До дідька дорого все це, — Ганська показала на сукню, — а музики мене просто роздягли, я їм винна ще по сто доларів кожному. Хоч іди жебрай у Трубі, там акустика гарна. Вчора мої лаборантки вичитали в Інтернеті анекдот: хто розумніший, собаки чи кішки? Звісно, кішки, бо де ви бачили десятеро кішок, запряжених у нарти? Може, й мені на часі стати розумною кішкою, ге, Зірко? Нехай ці потрощені нарти тягне хтось інший.

Бойко Георгій, 16 років, температура 36,5. Скарги на болі в суглобах, часта втрата свідомості, стан середньо-важкий.

Лікування згідно програми.

Марченко Назар, 16 років. Температура 37,8, скарги на слабкі болі у суглобах ніг, стан середньо-важкий.

Марія Горда, 16 років, температура 36,7, скарги на болі у суглобах і м’язах ніг і рук, запаморочення, стан важкий.

Лікування згідно програми.

Saturday Наомі Кемпбел хряпнула об стіну новеньким, інкрустованим діамантами мобільником. Той розлетівся на друзки. Під гарячу шоколадну ручку потрапили кришталевий келих, з вечора залишений на столі, попільниця з недопалками, порожня пляшка. «Хай їм усім гикавка, клятим британцям! Зарозумілі козли, расисти… Нехай поглянуть на своїх красунь, схожих на коняк. Не люблять мене, то я кашляла на їхню любов. Все гімно, казали тато, тільки бджоли — вєщь!»

Слухавка постраждала через те, що нею послужливий приятель зазнайомив похмільну королеву подіуму зі щойно оприлюдненими підсумками опитування жителів Британії про їхні вподобання та антипатії. Щоб і дух не пах — приблизно так висловилися британці щодо Супер-Наомі. Бо вона хуліганка, майстер побутової бійки, наркоманка, ще й брехуха — казала, що до клініки «Анонімних алкашів» потрапила не через передозняк, а через алергію на пеницилін. Краще б мала алергію на дурощі.

Чорна Пантера нічого не намацала, аби ще пожбурити.

Запалила косячка, жадібно вдихнула пахучу травку. Це ж треба, знайшли найгіршу в світі! Та хто їм вірить, цим засратим соціологам. Всі продані-куплені. Схопила іншу мобілу. «Слухай, а хто там зі мною йще, в тому довбаному списку? Ну! Ха-ха! Ги-ги! І вона теж? Як кажуть в знаковому польському анекдоті: компанія нєвєлька, але бардзо пожондна: пан міліціянт, пан крайовий говнюх і єщє дві курви. Маєш моє прощення за гарні новини!»

Гумор різко злетів угору. Друге й третє місця у тому рейтингу англійського громадського несприйняття посіли син королеви принц Едвард зі своєю жіночкою Софі, на п’ятому опинилося прем’єрське подружжя Блерів, до мінус-десятки втрапила й дівчинка-перчинка Вікторія Бекхем. Ну, ця зрозуміло. Для супер-форварда англійської футбольної збірної могло б знайтися щось пристойніше, ніж такий лантух кісток. За це терміново треба було випити.

Доки пасербиця Британії, засмагла китаянка Наомі Кемпбел шизим орлом ширяла під хмарами на крилах віскі, улюблениця нації Єлизавета Друга, як і все останнє півстоліття, впевнено кермувала своїм острівком в океані людства.

Прокуратура знай ремонтувалась. Так само сновигали з цебрами й фарбопультами веселі молодиці у закаляних комбінезонах, задушливо тхнули клеї і розчинники, не рятували навстіж відчинені вікна. В кабінеті полковника Криворучка скінчилася нарада. Наскрізь прокурена кімната плавала у синьому диму.

— Кулик, залишіться. І ти, Стасе.

Криворучко сьогодні слів не добирав. Щось сталося нагорі, де Вареник потрапив під роздачу, яку тепер ділив на всіх.

Колектив на разі не знав уже, на яку ногу ступити, і покинути кабінет нікого припрошувати не довелося.

— Що ви сьогодні белькотали з приводу ліцейської справи?

— Вареник втупився у Кулик. — Плавали, як муха в окропі. Я нічого не зрозумів: є токсикологія, нема токсикології. До дідька лисого вчені штучки. Потрібне точне виконання вказівок. Спробую висловитися більш ясніше…

— Просто — ясніше.

— Що-о?

— Українською говорять: або «ясніше» або «більш ясно».

— Не крутіть мені… геніталії з вашою українською, — похлинувся Криворучко. — Нагорі рахують передати цю справу…

— Треба казати: «нагорі вважають за потрібне», або «нагорі хочуть»…

Присадкуватий опецьок зачервонівся, вилупив на Кулик баньки.

— Якщо ви зараз не вибачитеся за свій тон, — сказала слідча Кулик, — я подам рапорт.

Криворучко посопів, але вимкнувся.

— Гаразд, я вибачаюсь. Але й ви…

— Ми, товаришу полковнику, одержали свідчення на особу, яка страждає на нервово-психічний розлад. Зараз з версією працюємо, — вихопився наперед Стас.

— Вже краще… А скажу по щирості — цю справу треба розвалити.

У радіовідділі магазину «Хай фай» на Бессарабці завізно.

Біля телевізорів — жінки, а тут — чоловіцтво. Зацікавила якась квадросистема, вона бухкотіла об’ємним звуком.

Роздивлялися дорогущу річ як селяни на базарі корову, джерготали пташиною мовою щодо плат і транзисторів.

Командо придивлявся до асортименту, вклякнув перед стільниковими телефонами. Вродилося дівча у фірменному вбранні: «Чим допомогти?». Губи-щоки-очі дівчини «Хай фай» вигравали перламутром.

— Мобіла червоного кольору, такого ось розміру, торішня модель, з цифровою камерою, — показав малюнка. Дівчина з цікавістю зазирнула.

— Ви що, з Уралу? У нас щомісячне постачання. Найновіші марки. Дивіться вітрину.

Командо почитав нагрудний бейдж хайфайки.

— Мариночко, лиш на тебе надія. З’ясуй, чи не було такого впродовж місяця і чи є такі взагалі у продажу.

— Ви, дядьку, скажете, — пирхнула перламутрівка, — Десятки фірмачів, пряме постачання з-за кордону, хіба відстежиш. Марудне діло.

— Віддячу.

— Чесно?

— Чим завгодно.

— У вівторок о пів на шосту приходьте до загсу на Комінтерна. З пашпортом.

— ?