Зірка, або терористка - Марина Меднікова

Очко. Я іноді дивлюсь телевізора і думаю собі: Ліда, Ліда, Боже, Боже, що ти тут робиш? Тобі кожне в пазушню лізе задурно, а там такі шимпанзи у хутрах і брюликах на весь світ либляться, добром хизуються, а ти тут сидиш, при своїх помиях і свинях. Он, писали, що у Пугачової одна лише шуба двадцять п’ять тонн тягне, зеленими. А я, як вип’ю, так краще за неї заспіваю. Зараз який принцип життя — хто не вспів, той запізнився. Я, може, теж хочу, щоб у мене народні артистки на дні народження витанцьовували. Чики-брики — і на кухню, поважним гостям не заважати. А то вони всі вважають, що ми — помиї, недогризки, дітей по закордонах вчать, квартири в Маямі купують. Хрін вам всім моржовий у горлянку, я сама можу Кардени, блін, Шмардени носити, я — не помиї, і хочу жити не як моя мати прожила, а красиво. І не колись, а зараз, і не десь, а тут. І я — краща за інших, бо не кричу на Хрещатику: дай, дай, дай, а сама беру те, що хочу.

Як можу. Чесно і справедливо, нікому не заважаю і нікому зла не роблю. Чого на мене витріщилася? А ти що, не така, скажеш. Сама, мабуть, за Америку чіплялася так, що й ну, та не вчепилася… — Лідія нарешті спакувалася. — А перед Валькою-дієтсестрою я вибачусь, вона ж не по злобі, вона ж на роботі. Ходімо викуповувати Травку, бо вони її зовсім заштрикають своїми уколами, а вона нам іще жива потрібна.

Коли жінки вийшли з психлікарні, між ними невпевнено крокувала Травіата, у тій самій линялій хустці, пов’язаній коротким косинцем догори, з тою самою драною клейончастою торбою у руці. Травіата поволі пересувала ноги і щасливо посміхалася, час од часу торкаючись руки то Зірки, то Лідії, аби впевнитися, що подруги існують насправді, і вона таки йде між ними. До червоної «жозі», їхати додому.

Бойко Георгій, 16 років, температура 37,5. Скарги на болі в суглобах, часта втрата свідомості, стан без змін, середньоважкий. Лікування згідно програми.

Марченко Назар, 16 років. Температура 36,8, скарги на слабкі болі у суглобах ніг, діарея, стан без змін, середньоважкий.

Марія Горда, 16 років, температура 37,7, скарги на болі у суглобах і м’язах ніг і рук, запаморочення, стан важкий, погіршення. Інтенсивне лікування.

Mondаy Газети повідомляли: до Канбери з офіційним візитом прибула королева Великої Британії Єлизавета, це вже тринадцятий візит королеви до країни єхидн, бумерангів і аборигенів. Подейкують, що Єлизавета, яка звикла бути застереженою на всі випадки життя, взяла з собою для двотижневого відрядження двадцять тонн вантажу.

Враховано все, від зубочистки до нічної, даруйте, вази з білим шкіряним сидінням. Жодна примха вінценосної бабці не спонукає її бігти до найближчої австралійської крамниці: захоче написати сторінку королівських мемуарів — є письмове срібне приладдя, піде дощ — є парасолька, своя, не куплена. Не заскочить зненацька монархиню й будь-яка імпреза на будь-якому рівні — до її послуг контейнер з босоніжками, торебками або ридикюльчиками, колготками й рукавичками. От невідомо, чи везуть у вантажі улюблених жеребців для кінних прогулянок зеленим континентом та меблі з королівської спочивальні для здорового сну, але десятків з п’ять капелюшків на всі випадки життя і 12 тонн одягу — достеменно. І ще — улюблену подушку з пір’я.

Зірка слухала од вікна, як Орися Палій диктувала ліцеїстам англійський текст з складними ідеоматичними зворотами. За шибками міняв весну на літо Київ. На асфальтований клаптик під супер-каштаном виїхав кіоск з морозивом. Хлопці у синіх комбінезонах вивантажували обладнання, встромляли смугасті розлогі парасолі, засівали землю білими столиками й кріселками, пакували до розмальованих ящиків штучний лід.

Білі брили парували під сонцем, самі видавалися величезними шматками морозива.

У двері зазирнула викладачка.

— Там таке!

Зірка побігла до викладацької.

— Я звертаюся до тих, кому небайдужа правда, хто не купується на міражі в пустелі і не хоче чути тотальну брехню.

З вами в ефірі програма «А як насправді?» і я — Олег Ткач, — торочив у телевізорі енергійний ведучий. — Сьогодні ми ставимо останню крапку у справі про викрадення дітей, справі «Деметри», як ми її для себе назвали. І назвали неточно, бо проведене журналістське розслідування допомогло справжньому слідству розкрити справжніх злочинців, які зуміли використати благодійний фонд «Деметра» як дах. Для скоєння своїх злочинів проти бідних матерів України. Злочинці, що ними виявилися незвані гості з країн близького зарубіжжя, постануть перед правосуддям, а очищений від підозрінь благодійний фонд «Деметра» й надалі слугуватиме ідеалам добра й милосердя. Про це подальший сюжет Іванни Слабинської.

На екрані вродлива молодичка з довгим пухнастим волоссям і примхливою верхньою губою розводилась про добрі справи фонду «Деметра», про щастя, яке цей фонд подарував молодим, соціально незахищеним породіллям. Ай да Олесь, ай да сучий син! Видоїв таки «Деметру». Просто супер.

Після рекламного блоку Олег з екрану сказав:

— А тепер — нове не менш сенсаційне розслідування програми «А як насправді?» Справа щойно розпочалася, і ми з вами, шановні симпатики нашої програми, будемо разом стежити за перебігом подій. Насампочаток — сенсаційні документальні кадри, зняті нашою прихованою камерою.

Отже, приватно вже демонстроване Зірці: нічний аеропорт,

«Боїнг», санітари з ношами, закутана у плед дівчинка, чоловік, який тримав її руку. Обличчя чоловіка закодоване. За кадром Олег Ткач повідав, як нещодавно в одному з київських привілейованих ліцеїв стався жахливий випадок — масове отруєння дітей в їдальні. Громадськість нічого про це не знає, бо керівництво ліцею, прокуратура, освітянське начальство просто приховали трагедію. Так, саме трагедію, бо двоє дівчаток-ліцеїсток померли. На екрані — фото