Безтурботний - Ю. Несбе
— Гадаєш, це хороша думка? — із сумнівом у голосі поцікавився Харрі та відсунув свій стілець до стіни, перегородивши Іварссону дорогу.
Начальник відділу здивовано подивився на нього:
— Хороша — не хороша. Нічого не маю проти, якщо хтось повідомить нас, що впізнав людину на відео.
— А пам’ятаєте, — втрутився ^іа, — ту матусю, що зателефонувала і заявила, буцімто впізнала свого сина на плівці із записом пограбування, скинутим нами в Інтернет? А потім з’ясувалося, що він уже давно сидить за інше пограбування.
Вибух реготу. Іварссон також посміхнувся.
— І все ж таки ми ніколи не говоримо «ні» жодному новому свідкові, Холе.
— І жодному імітаторові? — Харрі закинув руки за голову і прогнувся.
— Імітаторові? Та кинь ти, Холе.
— Чому ж? Задумав би я коли-небудь узяти банк, уже постарався б у точності скопіювати манеру найзнаменитішого нальотчика країни, щоб перевести всі стрілки на нього. Адже всі деталі пограбування на Бугстадвеєн були доступні через Інтернет.
Іварссон похитав головою:
— Боюся, Холе, що в реальному світі звичайний грабіжник зовсім не така витончена натура. Може,хто-не6удь бажає пояснити забійному відділу, що найтиповіше для всіх серійних грабіжників? Ні? Ну що ж. Вони завжди — і при цьому із хворобливою пунктуальністю — повторюють ті ж самі дії, що і під час своєї попередньої вдалої рпроби. Лише коли щось зривається — тобто грабіжникові або не вдається одержати гроші, або його затримують, — він нарешті наважується змінити свій звичайний почерк.
— Що частково підтверджує твою точку зору, проте зовсім не спростовує мою, — підхопив Харрі.
Іварссон обвів очима тих, що сиділи за столом, ніби благаючи про допомогу.
— Ну гаразд, Холе. Ти отримаєш шанс особисто перевірити всі свої теорії. Я якраз ухвалив рішення про апробацію нової робочої методики. Відповідно до неї створюється самостійний підрозділ, що працює паралельно з основною слідчою групою, але при цьому незалежно від неї. Цю ідею я запозичив у ФБР. Головна думка її в тому, щоб уникнути одностороннього підходу до справи, що часто спостерігається у великих слідчих бригадах, де свідомо — або несвідомо — сповідаються достатньо шаблонні методи роботи. Така група може внести новий, свіжий струмінь, бо працює в автономному режимі, незалежно від решти бригади. Ця методика показала себе ефективною при розслідуванні особливо складних справ. Гадаю, більшість погодиться зі мною, що Харрі Холе володіє достатньою кваліфікацією, щоб увійти до такого підрозділу.
Почулися тихі смішки. Іварссон зупинився за спиною у Беате:
— Беате, ти складеш Холе компанію.
Беате почервоніла. Іварссон по-батьківськи поклав долоню їй на плече:
— Якщо щось не виходитиме, ти завжди зможеш просто відмовитися.
— Я тоді сам відмовлюся, — пообіцяв Харрі.
Харрі вже начебто почав відмикати під’їзд, як раптом несподівано передумав і рішучим кроком подолав ті десять метрів, що відокремлювали парадне від крихітного продуктового магазинчика, куди Алі якраз прибирав ящики з овочами і фруктами, що стояли на тротуарі.
— Привіт, Харрі! Ну як форма, краща? — Алі вискалився на весь рот, і Харрі на мить навіть примружився. Отже, його побоювання були не марні.
— Так ти що, Алі, допомагав мені?
— Тільки піднятися по сходах до квартири. Коли нам нарешті вдалося відімкнути двері, ти сказав, що далі впораєшся сам.
— А як я сюди дістався? Пішки чи…
— На таксі. Між іншим, ти винен мені сто двадцять крон.
Харрі застогнав і услід за Алі увійшов усередину його закладу.
— Мені дуже шкода, Алі, їй-богу. Будь добрий, розкажи стисліше, пропускаючи болісні подробиці.
— Ви з водієм стояли посеред вулиці та скандалили. А у нас спальня якраз сюди виходить. — Його фізіономія знову розпливлася в усмішці. — Який виродок придумав спальні з вікнами на вулицю?
— І коли це було?
— Вночі.
— Алі,ти прокидаєшся о п’ятій ранку,тож незрозуміло,що ти маєш на увазі, кажучи «вночі».
— Найраніше — о пів на дванадцяту.
Слухаючи, як Харрі плутано обіцяє, що таке більше не повториться, Алі кивав головою ледве не на кожне слово з виглядом людини, що знає все це практично напам’ять. Харрі висловив бажання віддячити Алі за клопіт, і той відповів, що Харрі міг би поступитися йому своєю порожньою коміркою в підвалі. Пообіцявши ще раз гарненько обдумати це питання, Харрі віддав Алі борг за таксі, а також розплатився за прихоплені в магазинчику пляшку коли та пакетик із макаронами і фрикадельками.
— Ну ось, тепер ми розрахувалися, — сказав Харрі, відрахувавши гроші.
Алі похитав головою:
— Колективний внесок за три місяці — зажадав цей кербуд, бухгалтер і ремонтник в одній особі.
— О чорт, зовсім забув!
— Еріксен, — усміхнувся ще ширше Алі.
— А це ще хто?
— Влітку я одержав листа від якогось Еріксена. Він просив вислати номери рахунків, на які він міг би перерахувати свою частину колективних внесків за травень і червень сімдесят другого року. Вважає, що саме це заважає йому спокійно спати останні тридцять років. Я відповів, що нині в нашому будинку не залишилося нікого, хто б його пам’ятав, так що він цілком може забути про цей борг. — 3 цими словами Алі направив на Харрі свій вказівний палець. — Але до тебе це зовсім не відноситься.
Харрі клятвено підвів праву руку:
— Обіцяю, завтра ж оплачу квитанцію.
Піднявшись до себе, Харрі насамперед знову набрав номер Анни. Знову той же жіночий голос автовідповідача. Однак якраз у той момент, коли він виклав вміст принесеного з собою пакету на шиплячу сковороду, телефон задзвонив. Кинувшись у передпокій, він схопив слухавку.
— Алло! — ледве не крикнув він.
— Привіт! — У добре знайомому йому жіночому голосі на тому кінці лінії звучали нотки здивування.
— А, це ти.
— Авжеж, а ти думав хто?
Харрі з досадою заплющив очі.
— Та так, один колега. У нас тут нове пограбування. — Кожне слово залишало в роті пекучу гіркоту жовчі, що розлилася, навпіл з чилі. Знову повернувся глухий пульсуючий головний біль.
— Я намагалася дзвонити тобі на мобільний, — сказала Ракель.
— Я його загубив.
— Загубив?
— Десь залишив або вкрали, не знаю, Ракель.
— Харрі, в тебе щось не так?
— Не так?
— Я по голосу чую, ти якийсь… збуджений.
— Бачиш, я…
-Ну?
Харрі важко зітхнув.
