Безтурботний - Ю. Несбе

— Харрі, не будь дитиною!

— Дитиною?

— Я тут таке карі готую, пальчики оближеш! Якщо боїшся, що я тебе спокушатиму, то мушу розчарувати. Я розраховую пообідати, ну і побалакати потім кілька годин. Спробуємо розібратися у двох-трьох випадках непорозуміння, що залишилися відтоді, як ми бачилися востаннє. А може, і цього не буде. Просто посидимо, посміємось. Японе-чилі, пам’ятаєш?

— Аякже, звичайно.

— От і чудово! Рівно о восьмій, о’кей?

— Ну, я…

— Чудово.

Вона поклала слухавку. Харрі ще якийсь час розглядав згаслий екран мобільника.

8

Джелалабад

— Скоро я тебе вб’ю, — сказав Харрі, ще сильніше стискаючи холодну сталь гвинтівки. — Мені хочеться, щоб тобі це було заздалегідь відомо. Подумай над цим. Ану розкрий рот!

Усі, що оточували його, були восковими ляльками. Нерухомими, бездушними, позбавленими будь-яких людських рис. Харрі відчував, що його обличчя під маскою вкрите потом. Кров стугоніла у скронях, кожен удар озивався тупим болем. Він не наважувався огледітися, боячись зустріти чий-небудь осудливий погляд.

— Пхай гроші в мішок, — наказав він безликій істоті навпроти. — А сам мішок поклади собі на голову.

Безликий розсміявся, Харрі повернув свою гвинтівку і спробував ударити його прикладом у голову, але промахнувся. Решта присутніх у приміщенні також почали сміятися. Харрі нарешті зважився і роздивився їх крізь нерівні прорізи маски. Виявляється, він усіх їх знав. Дівчина в сусідньому віконці схожа на Біргіту. Чорношкірий біля автомата з талонами на чергу — Харрі міг би в цьому заприсягнутися — викапаний Ендрю. А сива пані з дитячою коляскою…

— Мамо? — ледве чутно прошепотів він.

— Так ти береш гроші чи ні? — запитав безликий. — Залишилося двадцять п’ять секунд.

Скільки залишилося часу, тут вирішую я! — гаркнув Хар-рі, знову всаджуючи ствол гвинтівки в чорний провал рота безликого. — Я так і знав, що це ти. Готуйся, за шість секунд ти помреш. Так бійся ж!

Із рота безликого на тоненькій ниточці звисав вибитий зуб, рясно текла кров. Але відповідав він, мовби не помічаючи цього:

— Мені видається абсолютно неприпустимим розпоряджатися часом і засобами, виходячи виключно з особистісних міркувань.

Десь наполегливо продовжував дзвонити телефон.

— Ну ж, злякайся! Бійся, чорт забирай, так, як боялася вона!

— Обережно, Харрі, не дозволяй цьому стати твоєю ідеєю фікс. — Харрі відчув, як щелепи безликого плющать ствол гвинтівки.

— Вона ж була моїм партнером, напарницею! Чуєш ти, сво-лото! Моїм кращим… — Маска заліплювала Харрі рот, заважала дихати. А безликий, незважаючи на ствол гвинтівки, що стирчить у роті, як нічого й не сталося, продовжував молоти нісенітницю:

— Узяв і відкосив.

— …другом. — Харрі повністю втиснув спусковий гачок. Нічого не сталося. Він розплющив очі.

Першою думкою Харрі було, що він на мить відключився. Він сидів усе в тому ж зеленому кріслі з високою спинкою, втупившись у згаслий телеекран. Ось тільки одяг. Він був з головою вкритий плащем. Навіть у роті відчувався неприємний присмак мокрої тканини. Та й кімнату тепер заливало яскраве денне світло. Удари молота. З безжальною точністю вони раз по раз влучали в якийсь нерв, розташований за очним яблуком, віддаючись у ньому неправдоподібно гострим і в той же час звичним болем. Він спробував напружитись і пригадати. Завис у «Шрьодера»? Почав пити в Анни? Проте, як він і боявся,у пам’яті зяяв провал. Він іще пам’ятав, як після телефонної розмови з Анною сів тут, у кімнаті. Далі — порожнеча. У цей момент гостро нагадав про себе вміст шлунка. Харрі встиг перегнутися через підлокітник крісла, і виблював просто на паркет. Зі стогоном заплющивши очі, він спробував відігнати від себе наполегливі дзвінки телефону. Коли ввімкнувсь автовідповідач, Харрі вже знову міцно спав.

Час миготів короткими відрізками, неначе хтось розрізав його ножицями на дрібні шматочки й упускав їх із нерівними проміжками. Знову прокинувшись, Харрі не квапився розплющувати очі. Спочатку він спробував прислухатися до свого стану, марно сподіваючись знайти які-небудь зміни на краще. Удари молота розосередилися по дещо більшій площі, в кімнаті смерділо блювотою, він точно знав, що більше заснути йому не вдасться. Ось, мабуть, і всі зміни. Долічивши до трьох, він підвівся, прошкандибав вісім кроків, які відокремлювали крісло від ванної, та знову випорожнив шлунок. Міцно тримаючись за бачок унітаза, він дочекався, поки відновиться дихання, зі здивуванням роздивляючись власну блювоту: у жовтій однорідній масі, що стікала в унітаз, видно були мікроскопічні червоні та зелені грудочки. Зачепивши червону грудочку великим і вказівним пальцями, він промив її під краном і підніс ближче до світла. Потім обережно поклав до рота й розжував. Відчувши пекучий смак японе-чилі, скривився. Ретельно вимив обличчя й випростався. Фізіономію, що дивилася на нього із дзеркала, прикрашав величезних розмірів синяк. Коли він вмикав автовідповідач, світло, що заливало кімнату, неприємно різонуло по очах.

«Це Беате Льонн. Сподіваюся, не перешкодила у заняттях, але Іварссон велів мені негайно всіх обдзвонити. Сталося ще одне пограбування. Відділення Норвезького банку, розташоване між Фрогнер-паркен і Майорстюакрюссет».

9

Туман

Сонце сховалося за низькими сірувато-сталевими хмарами, що наповзали з боку Осло-фіорду під несамовитими поривами південного вітру — явною увертюрою до дощу, що наближався. Кожен шквал супроводжувався диким свистом ринв і оглушливим лясканням маркіз на Кіркевеєн. Дерева стояли зовсім голі; Осло являв собою суцільну чорно-білу картину — неначе хтось висмоктав із міста всі барви. Притримуючи поли плаща руками, засунутими глибоко в кишені, й уперто пригнувши голову, Хар-рі крокував назустріч вітру. Він уже встиг відзначити, що останній ґудзик, який залишався, десь загубився — ймовірно, ще напередодні ввечері або вночі. Причому ця втрата була зовсім не єдиною. Зібравшись зателефонувати Анні, щоб та допомогла відновити картину минулого вечора, він виявив, що зник також і мобільник. Коли ж він урешті додумався передзвонити їй із звичайного апарата, голос у слухавці, що смутно нагадав Харрі голос когось із телеведучих колишніх років, повідав, що абонент, який викликається ним, саме зараз недоступний, проте він може залишити свій номер або ж повідомлення. Та від останнього він утримався.

Він відносно швидко опам’ятався і на подив легко поборов бажання продовжити де-небудь у «Вінмонополе» або у «Шрьодера». Замість цього він прийняв душ, переодягнувся і попрямував по Софієс-гате повз стадіон «Бішлет», проминув Пілестреде, Стенспаркен і вийшов на