Завидний холостяк - Iрина Давидова

Потерши обличчя руками, дістав телефон і набрав Аліну. Відповіла вона після третього гудка.

- Ну, ти де, татусю?

- Аліна, давай наступного разу. У Каті біда трапилася, і їй потрібна підтримка.

- Тату, я сподіваюся, ти не збираєшся у неї ночувати?

- Ні, звичайно. Не переживай.

- Гаразд. Ріті привіт передавай.

- Добре, цілую.

Тільки я скинув виклик, як відчув на плечах жіночі руки. Різко обернувся і насупився.

- Катя?

- Микита, залишся, прошу тебе.

Я опустив погляд і зі злістю зазначив, що вона переодяглася в розпусний комплект намагаючись таким чином спокусити мене.

- Ти що, набрехала мені? - на її обличчі ні краплі трагізму.

- Я просто не знала, як тебе запросити до себе. Я скучила, Микит, - і вона рукою пройшлася по моїх грудях.

Я різко перехопив її за зап'ястя та обдарував гнівним поглядом.

- Ти взагалі вже охреніла? Я до дочки не потрапив через твої дурні жарти?

- Скажи я правду, ти б не приїхав.

- Звичайно не приїхав би. Катя, між нами все скінчено. Я не вільна людина. І припини мені надзвонювати з дурними історіями, вигаданими твоїм мозком!

Я обійшов її та розмашистим кроком попрямував у передпокій. Надів пальто і помітив, що слідом прибігла Катя, тільки тепер на її обличчі замість болю читалася лють.

- Микита, я ж кохаю тебе. Чому ти так зі мною робиш?

- Я попереджав тебе, що, між нами тільки секс. Чого тепер ти хочеш? На що взагалі сподівалася?

- Значить, ти свою мишу кохаєш, так?

- Підбирай вирази. Я тобі приводу не давав. Гроші платив вчасно, хіба ні?

Взув черевики, натягнувши на шию шарф, схопився за ручку дверей.

- Я не дам тобі з нею життя. Зрозумів мене? Не дам!

І я зачинив двері, не збираючись слухати нісенітницю з вуст озлобленої жінки.