Завидний холостяк - Iрина Давидова

Глава 5.2

Ріта.

Ми лежали в ліжку Микити, і я досі не вірила, що це сталося. Мені було трохи страшно від того, що між нами сталося. І ні, я маю на увазі не сам процес, а те, що все це дуже швидко... загалом, боюся, як би потім не обпектися.

- Тобі тепер не треба працювати по дванадцять годин на день, - промовив Микита, вириваючи мене з напівсонного стану.

- Що ти маєш на увазі? Думаєш, що я буду жити за твій кошт?

Я підняла голову і заглянула Микиті в очі. Він повільно похитав головою і тут же посміхнувся.

- Хоча це гарна ідея.

- Тобто?

- Ні, Ріт, я маю на увазі зовсім не те. Просто раніше ти працювала, щоб оплатити дідусеві доглядальницю, а тепер... живи для себе. Для нас.

- Для нас?

- Так. Мені б хотілося, щоб ти частіше бувала вдома.

- Вдома?

Я не зовсім розуміла Микиту, і з кожним його словом намагалася розгадати суть сказаного.

- Ти ж завтра не повернешся до себе на квартиру?

Я розвернулася в ліжку влігшись на живіт і загадковим поглядом подивилася на чоловіка. В його очах бачила надію і бажання, які він навіть не намагався приховати.

- Тобто, ти хочеш, щоб я тобі набридала? Але як же Аліна?

- Аліна доросла дівчинка, і тепер у неї є своя квартира.

- А раптом вона нас не зрозуміє? Я б не хотіла, щоб Аліна думала…

- Ріт, ти не про те думаєш. До того ж Аліна перша хто буде радий нашим відносинам. Або ти вважаєш я тебе тепер відпущу?

Він підняв голову і носом потерся об мій ніс. Я посміхнулася.

- Не вважаю. Не хочу, щоб ти мене відпускав.

- Ось і правильно. Мені знаєш допомога твоя потрібна в цьому. А то довелося б нахрапом діяти.

- Гаразд-гаразд, я тобі допоможу, - хмикнула я, і задоволена щокою притулилася до його грудей, - але враховуй, просто не буде.

- Домовились.

Зручно влаштувавшись під боком, я прикрила очі та з думками про Микиту занурилася в сон.

Решту вихідних ми провели в ліжку. Тільки в неділю вранці виходили на сніданок в кафе, а решту часу робили замовлення в номер. Мій чоловік виявився ненаситним і тому не хотів нікуди виходити. Та і я була не проти. Таким чином він відвертав мене від сумних думок. Та й зустріти Вадима ще раз мені б не хотілося. Якщо він тут відпочиває, то можу з упевненістю сказати, уникнути ще однієї зустрічі у мене не вийшло б. А минуле я б хотіла залишити в минулому.

Поруч з Микитою я забувала про все. Були тільки ми удвох і той сніг, який продовжував сипати до наступного вечора. Ми повністю розчинилися один в одному, і все було добре рівно до того моменту поки ми знову не опинилися у Микити вдома. Тут мене ніби обдало крижаною водою. В переносному сенсі, звичайно.

- Ну, ти чого, Ріт? - Микита підійшов ззаду безшумно, від чого я здригнулася та обняла себе руками.

Він стиснув мої плечі та спиною притиснув мене до своїх грудей.

Я повільно похитала головою.

- Просто реальність бахнула по голові. Побачила фото дідуся і накотило. Ще навіть дев'ять днів не минуло, а я тут щастя будую.

- А ти подумай про те, що дідусь був би радий знати, що ти не горюєш, не плачеш, а навпаки, щаслива. Впевнений, він не любив твоїх сліз.

Я розвернулася і прикусивши губу, ледь помітно кивнула.

- Ти маєш рацію. Так і було.

- Ну ось, тому не варто ні в чому себе звинувачувати.

- Гаразд, - прошепотіла я, і притулилася до його грудей. - Хочеш, я вечерю приготую?

- Я б із задоволенням, але Аліна покликала нас на новосілля.

- Новосілля? Ти їдь, а я не поїду.

- Чому?

- Микит, це свято. Дай мені трохи часу. Я і так за ці дні забулася.

- На те і був розрахунок, але якщо ти хочеш, то звичайно я не стану тебе змушувати.

- Дякую. А ти їдь. Аліна чекає тебе і буде рада бачити.

- Та вже, інакше вона мені по шиї дасть. Скаже, що захопився своїм особистим життям і зовсім про дочку забув.

Я посміхнулася і поцілувала його в губи.

- Їдь, звичайно.

- Не сумуй, я ненадовго.

Микита клацнув мене по носі, і ще раз поцілувавши, пішов до виходу.

Я дивилася на нього з боку і розуміла, що поруч з ним мені спокійно і тепло. Поруч з ним я захищена і здається навіть кохана. Не буду стверджувати, що це кохання, але він точно відчуває до мене симпатію. Як і я до нього. Напевно, кожна дівчина мріє про такого чоловіка, який би звалив на себе всі твої проблеми, і переконав ні про що не думати. Саме так Микита вчинив, чим і викликав моє захоплення.

Помахавши рукою, він вийшов з дому, а я, стягнувши з дивана плед, повернулася до вікна, і присіла на підлогу у самого скла.

У цьому будинку відчувалася особлива казка, прийдешня разом з Новим роком.

 

Микита.

Припаркувавшись біля будинку Аліни, я втомлено потер очі та глянув через вікно на вікна квартири дочки. Чекає, світло горить. Зовсім виросла моя дівчинка. Женька нею б пишалася.

Сумно посміхнувся і забравши телефон, вийшов з авто.

У місті снігу менше. Хоча теж знатно випало, враховуючи, що зараз тільки кінець листопада. Як би не довелося на Новий рік бруд місити.

Тільки схопився за ручку під'їзних дверей, як у кишені задзвонив телефон. Напевно, Ріта дзвонить, хвилюється про те, як я доїхав.

Дістав мобільний і насупився. Катерина.

- Слухаю.

- Микит, привіт. Вибач, що потривожила. У мене проблема. Ти не міг би приїхати?

- Що сталося? Я зайнятий, Катя.

- Пробач, просто, мені дуже потрібна твоя допомога, - вимовила вона заплаканим голосом, і я видихнув.

Дуже вчасно!

- Гаразд, зараз буду! Не реви!

Скинув виклик і відійшовши від дверей, знову подивився на вікна квартири дочки. Прости, малятко, я затримаюся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно