Завидний холостяк - Iрина Давидова

Повернувшись в авто, завів двигун і рвонув у бік будинку Каті. Здається, з цією дівчиною пора поговорити ґрунтовно, якщо вона ще нічого не зрозуміла. Тому що тепер мені не потрібні ніякі недо відносини. У моєму житті з'явилася Ріта, і вона головна після дочки. А всі ці нічні пригоди більше не для мене.

У кишені задзвонив телефон. Я пригальмував на світлофорі та відповів на дзвінок.

- Що ще, Катя?

- Эм, татусю, це я.

- Аліна? Вибач, не глянув на екран. Ти вибач, я трохи затримаюся.

- Тато, а при чому тут Катя? У вас з Рітою все нормально?

Я посміхнувся, і торкнув машину вперед.

- Все нормально у нас з Рітою.

- Тоді при чому тут ця твоя підстилка.

- Дочка, виражайся скромніше. Катя подзвонила з якоюсь проблемою. Потрібно допомогти.

- Якщо Ріта дізнається…

- А ти не кажи.

- Тату, послухай, ми жінки дуже вразливі. А якщо твоя Катя буде дзвонити, коли у тебе малюк з'явиться. Ти теж побіжиш до неї?

- Гаразд, доню, пізніше про це поговоримо. Я скоро буду.

- Добре. Чекаю тебе.

Скинувши виклик відклав телефон на приладову панель. Мені теж не подобалося, що довелося міняти плани, а ще я підозрюю, що Катя затіяла якусь гру. Потрібно їй все доступно пояснити, щоб зрозуміла, що наступного разу буде справлятися без мене.

Через п'ятнадцять хвилин, пригальмувавши біля під'їзду, я піднявся на її поверх. Двері мені відкрили не відразу. Я вже хотів піти, коли почув клацання замка. А в наступну секунду двері відчинилися, являючи моєму погляду нещасну заплакану дівчину, обличчя якої було забруднене тушшю.

- Що сталося? - без привітань поцікавився я, похмуро розглядаючи Катю.

- Микит, прости, що я тебе відірвала від твоїх справ, - і вона гірко розридалася, а мені навіть шкода її стало.

Я обійняв її, входячи у квартиру і закриваючи двері.

Зізнатися чесно такою засмученою Катю я бачив вперше. Зазвичай вона або кокетка, або стерво, але жалість до себе ніколи не викликала, чого не можна сказати зараз. Вона була розбита, пригнічена і це мене вразило.

- Заспокойся, Катя. Все добре. Чуєш? Все добре. Ну, ти чого? Говори. Що сталося?

Вона знову і знову схлипувала, притискаючись до моїх грудей. Я дозволяв їй це робити, тому що бачив, як вона потребує підтримки. Все ж з Катею ми знайомі більше як рік, і не така вже вона і чужа людина. Тому залишити її зараз одну, було б занадто нерозумно.

- Підемо, підемо тобі потрібно зігрітися.

Я провів її в вітальню, і посадивши на диван укутав в плед.

- Чаю? - вона різко закивала, тремтячи всім тілом.

- Я зараз.

Пішов на кухню і відшукав все необхідно для чаю, поки закипала вода. Благо я знав, де що знаходиться, тому що саме сюди приїжджав за задоволенням. Завжди зустрічалися у Каті на квартирі. І не тому, що шкодував грошей, якраз навпаки, від мене вона отримувала їх сповна. Просто було б нерозумно зустрічатися в готелі, коли є хороша квартира.

Забравши повну чашку гарячого чаю, повернувся до вітальні. Катя все ще схлипувала, і кусала губи, намагаючись закутатися в плед якомога сильніше.

- Тримай, зараз зігрієшся.

Вона витягла руки з-під пледа та обхопивши чашку, почала повільно пити чай. Я дивився на неї й намагався зрозуміти, що ж все-таки сталося. Але вона мовчала, і тиснути на неї я не хотів. Бачив, що їй зараз непросто. Нехай заспокоїться і потім розповість.

Через п'ять хвилин Катя повернула мені порожню чашку. Важко зітхнула і зручніше розмістившись, поклала голову на спинку дивана. Прикрила очі.

Я відставив чашку і подивилася на її обличчя. На ньому стільки болю, що мені навіть якось незвично бачити Катю такою.

- Мене намагалися зґвалтувати.

- Що? - ошелешено перепитав я, застигши на ній поглядом.

- Я йшла додому, і на мене напав якийсь виродок в переході. Він почав рвати на мені одяг. Він он там купкою лежить.

- І що було далі?

- Мене перехожий врятував. Якби не він, то, - і вона знову схлипнула і розридалася.

У мене всередині стисло в тугий вузол. Я все міг зрозуміти, але не те, як мужик б'є жінку і вже тим більше ґвалтує.

Чорт! Яким же кінченим мудаком треба бути, щоб таке творити?

- Заспокойся, Катя. Головне, що все обійшлося, чуєш?

- А якби ні, якби не обійшлося, - промовила вона крізь сльози, - що б тоді зі мною було? Я б просто... я б не змогла жити. Не змогла, розумієш? Я ж зовсім одна в цьому світі.

Мені було її дуже шкода. Катя дійсно була одна в цьому світі. Коли їй виповнилося вісімнадцять, її батьки загинули в авіакатастрофі. Бабуся померла через два роки, а більше рідних і не було. Тому я розумів її біль, і не міг залишити зараз одну.

- У тебе якщо що завжди є я. Не плач. Усе буде гаразд. Головне, що обійшлося.

Вона активно закивала головою, а я знову притиснув її до своїх грудей.

- Все буде добре, - знову промовив я, розгойдуючи її з боку в бік.

- Залишся зі мною, будь ласка. Мені так страшно.

- Я побуду з тобою поки ти не заснеш. Не залишу тебе.

- Залишся ночувати, прошу тебе. Інакше я просто з глузду з'їду, - вона підняла голову і видихнула свої слова мені в губи.

Я повільно похитав головою.

- Катя, між нами все закінчилося. Я зараз з іншою жінкою.

Вона завмерла підозріло і про щось подумавши, кивнула.

- Залишся, прошу.

- Ні. На всю ніч не залишуся.

- Гаразд. Хоч так.

- Ти куди зібралася? - вона піднялася з дивана і пішла в коридор, повільно перебираючи ногами.

- Душ прийму. Хочу змити з себе його мерзенні торкання.

Я кивнув. Пройшов до вікна, і вирішив, що потрібно зателефонувати Аліні. Здається, я до неї сьогодні вже не потраплю.

Відчинив штори та подивився на вечірнє місто. Потрібно швидше тут закінчувати і їхати до Ріти. Дуже хочу опинитися в її обіймах. Відчути на собі поцілунки та радіти, що моя дівчинка поруч.