Українська література » » Карибська таємниця - Агата Крісті

Карибська таємниця - Агата Крісті

---
Читаємо онлайн Карибська таємниця - Агата Крісті
вбивство…

Слова були сказані… Запала тиша. Евелін витріщилася на нього.

— Ти хоч розумієш, що ти говориш?

— Так. Я не розумів, що я роблю. Вона попросила мене дещо роздобути для неї — в аптеці. Я не знав… я не мав найменшого уявлення, навіщо їй це треба. Вона попросила мене скопіювати рецепт, який у неї був…

— Коли це було?

— Чотири роки тому. Коли ми були на Мартиніці. Коли… коли дружина Ґреґа…

— Ти маєш на увазі першу дружину Ґреґа — Ґейл? Ти хочеш сказати, що Лакі отруїла її?

— Так — і я допоміг їй. Коли я зрозумів…

Евелін урвала його.

— Коли ти зрозумів, що сталося, Лакі нагадала тобі, що ти виписав рецепт, що ти дістав наркотики, що вона й ти — спільники? Правильно я кажу?

— Так. Вона сказала, що зробила це з жалю, що Ґейл страждала й попросила Лакі дістати щось таке, щоб покінчити з усім цим.

— Убивство з милосердя! Розумію. І ти їй повірив? Едвард Гілінґдон якусь мить мовчав — потім сказав:

— Ні… Насправді я їй не повірив… У глибині душі не повірив… Я погодився допомогти їй тому, що хотів у це повірити, бо я був зачарований Лакі.

— А потім — коли вона одружилася з Ґреґом — ти все ще їй вірив?

— Я тоді примушував себе в це вірити.

— А Ґреґ — чи багато він знав?

— Нічого взагалі не знав.

— У це мені важко повірити!

Едвард Гілінґдон остаточно втратив самовладання:

— Евелін, я повинен звільнитися від усього цього! Та жінка досі нагадує мені про те, що я вчинив. Вона знає, що я більше не кохаю її. Кохаю її? Та я дійшов до того, що став ненавидіти її… Але вона вселяє мені думку, що я до неї прив'язаний — через злочин, який ми вчинили разом…

Евелін пройшлася туди-сюди по кімнаті — потім зупинилася й подивилася йому у вічі.

— Головне твоє лихо, Едварде, у тому, що ти до безглуздя вразливий — і разом із тим неймовірно легко піддаєшся впливам. Та диявольська жінка затягла тебе, куди хотіла, граючи на твоєму відчутті провини — і я скажу тобі в простих біблійних термінах, що провина, яка тебе пригнічує, — це провина подружньої зради, а не вбивства, ти відчував себе винним за свою інтрижку з Лакі, і тоді вона перетворила тебе на маріонетку, вселивши тобі переконаність у тому, що ти вбивця й поділяєш її провину. Насправді ти не вбивця.

— Евелін…

Він ступив до неї…

Вона відступила назад і пильно подивилася на нього.

— Це правда, Едварде? Чи ти все вигадав?

— Евелін! Навіщо мені було б вигадувати?

— Я не знаю, — повільно проказала Евелін Гілінґдон. — Можливо, тому, що я тепер не схильна довіряти… нікому. І тому, що я, либонь, перестала впізнавати правду навіть тоді, коли чую її.

— Покиньмо все, Евелін! Їдьмо додому, до Англії.

— Так… Ми туди поїдемо… Але не зараз.

— Чому не зараз?

— Ми повинні поводитися так, мовби нічого не сталося, — протягом певного часу. Це важливо. Ти розумієш, Едварде? Лакі не повинна здогадатися, що в нас на думці…

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

ВІКТОР1Я ДЖОНСОН СХОДИТЬ ЗІ СЦЕНИ ПОДІЙ

Вечір закінчувався. Брязкіт шумового оркестру нарешті почав стихати. Тім стояв біля їдальні, дивлячись через терасу. Він погасив світло на кількох столах, які спорожніли.

Позад нього почувся голос:

— Тіме, можна мені перекинутися з вами кількома словами?

Тім Кендел здригнувся від несподіванки.

— Вітаю вас, Евелін, що я можу для вас зробити?

Евелін оглянулася навкруги.

— Сядьмо на хвилину за отой стіл.

Вона провела його до столу, що стояв у самому кінці тераси. Інших людей поблизу них не було.

— Тіме, пробачте за мою відвертість, але мене дуже непокоїть Молі.

Його обличчя відразу змінилося.

— А що ви хочете сказати мені про Молі? — напружено запитав він.

— Вона здається мені не зовсім здоровою. Вона чимось стривожена.

— Останнім часом всяка дрібниця її тривожить.

— Я думаю, їй треба піти до лікаря.

— Я це знаю, але вона не хоче. Вона не терпить лікарів.

— Чому?

— Ви про що?

— Я запитала, чому Молі не терпить лікарів.

— Ну, знаєте, — туманно відповів Тім, — люди іноді поводяться дивно. Іноді вони бояться, самі не знаючи, чого вони бояться.

— Ви самі стурбовані її станом, правда ж, Тіме?

— Так, так. Досить-таки стурбований.

— Чи хтось із її родини не міг би приїхати сюди й бодай трохи побути з нею?

— Ні. Це лише зробить ситуацію гіршою, набагато гіршою.

— А в чому проблема — проблема з її родиною, я хочу сказати?

— Те саме, що нерідко буває. Я думаю, вона перенапружена — і вона не в дуже добрих стосунках із ними, а надто з матір'ю. Так було завжди. Вони досить дивна родина, у певному розумінні, і вона давно порвала з ними. І правильно вчинила, я думаю.

Евелін промовила невпевненим голосом:

— У неї провали в пам'яті — так вона мені сказала, — і вона боїться людей. Це схоже на манію переслідування.

— Не кажіть такого! — сердито відповів Тім. — Манія переслідування! Люди часто кажуть так про інших людей. Вона лиш трохи нервова — більш нічого в неї нема. Приїхала сюди, до Вест-Індії. Навколо чорні обличчя. Ви ж знаєте, що люди іноді поводяться дивно в стосунку до Вест-Індії та до чорношкірих.

— Але, безперечно, не такі дівчата, як Молі?

— О, як ми можемо знати, що лякає людей? Існують люди, неспроможні перебувати в одній кімнаті з котами. І є такі, хто помирає від страху, коли на нього падає гусениця.

— Мені не хочеться казати вам це — але, можливо, їй би слід усе ж таки показатися психіатру?

— Ні! — рішуче заявив Тім. — Я не хочу, щоб такі люди базікали їй усякі нісенітниці. Я в них не вірю. Вони лише ускладнюють людям хворобу. Якби її мати так не захоплювалася психіатрами…

— Отже, у її родині були проблеми подібного роду? Тобто, я хочу сказати, — вона ретельно відшукала потрібне слово, — проблеми спадкової нестабільності?

— Я не хочу про це говорити — я забрав її від них, і їй було добре зі мною, цілком добре. Лише тепер їй стали докучати нерви… Але такі речі не передаються у спадок. Сьогодні про це відомо всім. Цей забобон уже подолано. Молі — цілком здорова жінка. І лише, я думаю, смерть того клятущого старого Полґрейва довела її до такого стану.

— Розумію, — замислено проказала Евелін. — Але в смерті майора Полґрейва не було нічого такого, що могло б когось налякати, чи не так?

— Ні,

Відгуки про книгу Карибська таємниця - Агата Крісті (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: