Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні - Олексій Анатолійович Кононенко

Сидять Іван і Петро біля двору:

– Ой, куме, не в моїх правилах сидіти без діла!..

– І що, куме?

– Піду, ляжу.

– Заходьте, куме, по чарці вип’ємо, бо щось ви сумний дуже.

– Та, куме, біда у мене, не п’ю вже. Лікарі якісь еритроцити у мене найшли.

– А ця зараза не передається?

– Не знаю, куме. Але вчора пса погладив, так він під машину попав.

– Як ви, куме, витримуєте, – ваша жінка увесь час свариться, кричить.

– То ще нічого. Гірше, коли вона в гарному настрої починає співати.

– Куме, дивився нову хату, мені подобається, але боюся, що скаже жінка.

– Ти, куме, сам вирішуй, сьогодні швидше нову добру жінку можна знайти, аніж нову добру хату.

– Куме, пішли вип’ємо.

– Грошей не маю.

– Я вам дам.

– А навіщо мені? Дайте зразу продавщиці.

– Куме, їду у відрядження.

– А що жінка каже?

– Каже, щоб тільки не тратив гроші на те, що маю вдома безкоштовно.

– Куме, підвезете в місто?

– Сідайте, кумо.

– А скільки візьмете?

– Домовимось.

– А як не домовимось?

– То заплатите гроші.

– Куме, чому йдеш від жінки?

– Хіба з нею можна жити? В хаті й чарки горілки немає, а вона на останні гроші молоко купує!

Кум Петро іде на нічну сторожу. Зустрічає кума Івана, той:

– І не страшно вам сторожувати темної ночі? – Страшно. Але то поки засну.

– Питаю вчора у сина: «Навіщо клеїш моє фото на щоденник?»

– Ну?

– Каже, щоб учитель більше не питав, який йолоп мені задачки розв’язує!

– Куме, чого ти втупився в той альбом?

– Та оце дивлюся на своє весільне фото і ніяк не можу збагнути, чому я посміхаюсь.

– Куме, що робити? В газеті – приватизація, в телевізорі – інтеграція, по радіо – оптимізація, відчиняю двері – теща суне!

– Шукай еміграцію, куме!

– Про що думаєш, куме?

– Вгадай.

– Про Верховну Раду?

– Ні.

– Про Президента?

– Ні.

– Про економіку та фінанси?

– Вгадав, куме. Позич на пляшку.

Кум Степан приїхав у гості до кума Івана в Снятин. Гуляють, дійшли до ратуші. Кум Степан поглянув угору на годинник і каже:

– Куме Йване, вашого годинника треба відрегулювати.

– Навіщо? Місто маленьке, кожен знає, що як на ратуші годинник показує четверту, а віддзвонює шосту, то в дійсності є п’ята.

– Куме, ти так швидко й гарно все робиш, що тобі жінка каже, як дякує?

– А то їй на зло. І словом не прохопиться! Бачив би ти, як вона від гніву зеленіє, коли немає до чого прискіпатись.

Директор школи викликав Петра і з порога:

– Ваш син погано вчиться!

– А в якому він класі?

– Куме, ти колись до церкви не ходив, бо парторг не пускав. А тепер чому не ходиш?

– Та парторга соромно! Бо не вмію так гарно хреститися, як він.

– Як живеш, куме?

– Якщо завтра буде гірше, ніж сьогодні, – то нормально, якщо краще – то погано.

– Куме, ваш син кинув каменюку в мою машину!

– Влучив?

– Слава Богу, ні.

– То не мій син!

– Куме, коли моя жінка починає співати, я мерщій біжу з хати!

– Чому?

– Щоб люди не подумали, що я її б’ю!