Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні - Олексій Анатолійович Кононенко
Дві куми багато років працюють у сільському магазині. Розуміють одна одну з півслова. Наприклад: «Галю, пробий чоловікові печінку!»
– Куме, а що таке цирк?
– Це місце, де тварини поводяться, як люди, а люди – як мавпи.
– Куме, на вашу думку, яка різниця між «мерседесом» і «Запорожцем»?
– Ну, куме, «мерседес» – потужний автомобіль, а запорожець – вусатий чоловік із шаблею.
– Куме, чи знаєте, яка різниця між вашою жінкою і моєю?
– Не знаю.
– А я знаю.
– Куме, не йдіть туди, там міни!
– Що?
– Міни!
– Що?
– Міни там, кажу…
– Ба-бах!!!
– Ох, куме, куме!
– Що?
– А мені, куме, з тещею пощастило!
– Де ви, куме, відкопали такий скарб?
– Закопав, куме, закопав!
– Привіт, куме. Сьогодні ви виглядаєте на всі сто.
– Дивно… А випив двісті п’ятдесят.
– Кумо, у мене такий бережливий чоловік: не доїдає, не допиває, не досипає…
– Тепер я розумію, чому у вас немає дітей.
– Куме, пам’ятаєте, минулого року я загубив свого кишенькового годинника?
– Того, що я вам подарував на день народження?
– Атож. Сьогодні дістав із шафи старий піджак, і що ви думаєте знаходжу в кишені?
– Невже годинник?
– Я знаходжу там дірку, через яку він випав!
– Знаєте, куме, я навчу свого кота говорити і матиму купу грошей!
– Тю, придумав!
– Ну, куме, він же буде говорити!
– Ну і що? Кому він потрібний?
– Може, куме, і нікому. Зате фірма, яка випускає «Віскас», заплатить мені будь-які гроші, лиш би кіт мовчав.
Чом ти, друже, зажурився? Чом голівоньку повісив?
– Куме, як ви думаєте, коли було винайдене пиво?
– Вранці.
– Куме, однієї чарки горілки досить, щоб звалити мене з ніг!
– Знаю, куме! Тільки ця чарка буває п’ятнадцятою чи сімнадцятою!
– Кумо, як вирішилося твоє питання з квартирою?
– Поки що ніяк! Але я свого доб’юся. Кістьми ляжу! І знаю під кого.
– Куме, вмієте плавати?
– Вмію.
– А де навчились?
– У воді.
– Розлучився я, куме, з дружиною, майно поділили.
– Як вам, куме, вдалося? У вас не квартира, а ріг достатку.
– Так і поділили: їй – достаток, а мені – ріг.
– Куме, ви все життя мали скромну зарплату. Як же ви спромогалися побудувати такий шикарний будинок?
– Я за нього чесно відсидів три роки.
– Куме, пам’ятаєте, у минулому році ви позичили у мене тисячу гривень?
– Пам’ятаю.
– А раз пам’ятаєте, то коли віддасте?
– Пам’ять, куме у мене добра, але я ж не пророк.
Галя:
– Валю, що тебе може довести до сліз?
Валя:
– Сміх.
– Куме, то правда, що Степан виграв у лотерею машину?
– Правда, куме. Тільки не машину, а тисячу гривень. І не в лотерею, а в преферанс. І не виграв, а програв.
– Куме, а у вашому селі злодії є?
– Ні, куме, у нас люди самі крадуть.
– Куме, уявити собі не можете, скільки з мене взяли в ресторані за горнятко кави!
– Такі часи, куме!
– Але є на світі справедливість! Прийшов додому з того ресторану і знайшов у кишені три срібні ложечки.
– Що, куме, у світі робиться!
– Що?
– Виявляється, наш нічний сторож крав зі складу і вдень.
